Українська
English
ДЗЕРКАЛЬНИЙ ШЛЯХ
Між граней дня губились власні рештки
І хід лунав у пам'яті байдужий,
Де погляд не показував, що бреше.
Мій кожен жест був покликом медузи,
А кожне слово падало без тіла,
Немов відлуння в просторі застуди.
Душа мовчала та стогнала тільки,
А у дзеркалах множились відбитки
І правда в них була немов підстілка.
Блукали тіні чорні, ніби бітум,
Шукали сенс у втраченому русі,
Так серце було мною майже вбито.
Здавалося це все доволі зручним,
Що всі дороги зведені в єдине
І спомин спав у зламаному крузі.
З дзеркальним склом я завжди наодинці
І подих мій лишає слід туманний,
Аби знайти в повітрі середину.
Дзеркальний шлях не обере романтик,
Бо він веде не в землю задоволень.
Проходять ті, хто справжній, без обману.
В кінці дзеркал чекає нова воля.
Мирослав Манюк
16.05.2026
Між граней дня губились власні рештки
І хід лунав у пам'яті байдужий,
Де погляд не показував, що бреше.
Мій кожен жест був покликом медузи,
А кожне слово падало без тіла,
Немов відлуння в просторі застуди.
Душа мовчала та стогнала тільки,
А у дзеркалах множились відбитки
І правда в них була немов підстілка.
Блукали тіні чорні, ніби бітум,
Шукали сенс у втраченому русі,
Так серце було мною майже вбито.
Здавалося це все доволі зручним,
Що всі дороги зведені в єдине
І спомин спав у зламаному крузі.
З дзеркальним склом я завжди наодинці
І подих мій лишає слід туманний,
Аби знайти в повітрі середину.
Дзеркальний шлях не обере романтик,
Бо він веде не в землю задоволень.
Проходять ті, хто справжній, без обману.
В кінці дзеркал чекає нова воля.
Мирослав Манюк
16.05.2026
ДЗЕРКАЛЬНИЙ ШЛЯХ
Між граней дня губились власні рештки
І хід лунав у пам'яті байдужий,
Де погляд не показував, що бреше.
Мій кожен жест був покликом медузи,
А кожне слово падало без тіла,
Немов відлуння в просторі застуди.
Душа мовчала та стогнала тільки,
А у дзеркалах множились відбитки
І правда в них була немов підстілка.
Блукали тіні чорні, ніби бітум,
Шукали сенс у втраченому русі,
Так серце було мною майже вбито.
Здавалося це все доволі зручним,
Що всі дороги зведені в єдине
І спомин спав у зламаному крузі.
З дзеркальним склом я завжди наодинці
І подих мій лишає слід туманний,
Аби знайти в повітрі середину.
Дзеркальний шлях не обере романтик,
Бо він веде не в землю задоволень.
Проходять ті, хто справжній, без обману.
В кінці дзеркал чекає нова воля.
Мирослав Манюк
16.05.2026
50views