МАТИ

Залишається мати при тихім порозі,
Біля хати, де вітер колише галуззя
І тримає в долонях прожиті тривоги.

Вона робить шарфи, щоб не з'їхати з глузду,
Та іще кожен день додає туди сльози
І молитву вплітає у різне мотуззя.

На столі ще лежить давній спогад морозний,
Скибка хліба, рушник і старе покривало,
А в очах не згасають майбутні прогнози.

Вона хрестить вечерю і двері з диваном,
І зітхає повільно над давнім альбомом,
Де для сина колись це усе існувало.

Та дороги пішли незворотним проходом
І далека від дому чужа вже людина,
Позабув материнську науку за домом.

Лиш зостались роки, ніби висохлі днини,
Що читаються зморшками просто на шкірі
І повільно спливає той вік та без сина.

Не шукає ні слави, ні місця у вирі,
Тільки ввечері тихо схиляється старість
І за кожного молить у щирій довірі.

Бо любов не згорить, хоч би що не траплялось.

Мирослав Манюк
10.05.2026