НЕ ВЕРНЕ НА ПОРІГ
(Світлій пам’яті земляка героя Володимира Стасіва)

Наснився якось матері той сон,
Де син всміхавсь, як в юності колись,
Й благав піднести ру́ки до ікон,
І тихо мовив: «Мамочко, молись…».

«Не плач, матусе», – далі промовляв,
– Я поруч, в кожній краплі тво́їх сліз…».
В ту мить цей світ із болем покидав,
Любов у серці до останку ніс.

«Ти вишиєш мені сорочку з снів,
Із квітів в полі й щирих молитов…».
Востаннє очі в небо він підвів
І про молитву прошептав він знов.

Благання сина чула мама в снах,
В молитві руки підняла увись,
Шукала очі сина у сльозах,
Що в снах благали: «Мамочко, молись».

А серце мами обіймав вже біль,
Було́ якесь страшне передчуття,
Мов голос сина долітав звідтіль,
В ту мить ішов у засвіти з життя.

Пішов з життя, пішов у інший світ,
Героєм за Вкраїну він поліг,
Він захищав, лишив по собі слід,
Та не верне́ на рідний свій поріг.

14.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025