Здивуй цей світ

Здивуй цей світ… Та чим його узять?
Він бачив все — і більше, ніж здається.
Тут кожен крок вже встигли описать,
і новизна давно не продається.

Тут хтось писав — і вічністю звучить,
хтось малював — і час завмер на фарбах,
хтось клав мелодії, що й досі вчать
душі тремтіти в тиші вібруванням.

Другий Пікассо — зайвий цьому дню,
й новий Шекспір не викличе потреби,
світ не чекає копію ясну —
йому не треба,
вдруге вже не треба.

І ти стоїш: «А може, стати ним?
Повторю шлях, що вже пройшов той геній?»
Та світ втомився бути запасним
для копій тих, хто був уже натхненний.

Не треба бути тінню чужих слів,
не треба шити маску із чужого,
бо другий раз ніхто б не захотів
побачити відбиток вже знайомий.

Здивуй цей світ — незручно, навмання,
кумедним, дивним, наглим і недбалим.
Бо рівні всі — мов лінія одна,
і саме це нікого не вражає.

Тож будь собою — дивним і живим,
неідеальним, гострим, випадковим.
Світ не чека повторень між людьми —
він жде того, хто стане справжнім,
новим.