СПАЛИЛИ НЕЛЮДИ ПШЕНИЦЮ

Спалили нелюди пшеницю,
Але ж пшениця – хліб святий.
А далі наплюють в криницю,
Тоді й води з неї не пий.

Ще вчора золотом світилась
Пшенична нива у степу,
А серед ночі обвугли́лась,
Й така впала на землю цю святу.

Згорів на вуголь кожен колос,
Вуглинками ж бо він зробивсь.
Невже лихий штовхав їх голос?
На кого нелюд обізливсь?

Чим завинила ця пшениця?
Чим завинив святий цей хліб?
Бо був би хліб і паляниця,
І не один чудовий сніп.

Що думав нелюд, ніж палити?
Про що були його думки́?
Гріхи не легко відмолити.
За це не в рай ведуть стежки́.

Свята пшениця вуглем стала,
Воює в людях сатана.
Ніко́му ж там не заважала –
Вона ж стояла, як стіна.

А колос злотом був налитий,
Жнива на носі вже от-от…
Та нелюд є несамовитий.
Який закладений був лот?

І не боялися ж бо Бога
Антихристи зловісні ті.
Куди душі буде́ доро́га
За ці зерниночки святі?

Як можна бу́ло так чинити?
До того як було́ дійти?
За що було́ цей хліб палити?
І як на шлях такий зійти?

Нема у серці у них Бога,
Нема святого і в душі́.
Невже не взяла їх тривога,
Що не спечуться калачі?

Госпо́дь за це ж бо їх накаже,
Але не знають навіть як.
Цей гріх безслідно не поляже –
«Скуштують» же вуглин цих смак.

20.01.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2019