ВЕРНУСЬ НАВЕСНІ

Не плач, матусю, я верну́сь наве́сні,
І знов торкнусь рукою рушника,
Коли в саду цвістимуть в нас черешні
І понесуться пахощі з садка.

Зітру сльозу з твого́ обличчя ніжно,
Прийду́ я тихим шепотом вітрів,
Я поверну́сь, рідненька, дивовижно
З далеких неспокійних берегів.

Де вечір сіє ро́си в нас на тра́ви –
Ми сядемо на ґанку, як колись,
І пісню заспіваєм величаво…
Щоб так було, ти Господу молись…

А кожна квітка з нашому садочку —
То символ віри, що не має меж.
Допоки тут – ти вишивай сорочку,
Яку тоді на мене одягне́ш.

Відсту́пить те́мінь, відійду́ть тумани,
Розквітне знову наша сторона,
І заживуть на тілі й серці рани,
Минеться ця брудна страшна війна.

Я все скажу́, про що мовчали очі,
Я принесу́ тобі спокійний сон,
Ми більше не боятимемось ночі
Під тихий передзвін святих ікон.

Лиш почекай, матусенько, ще трохи,
Допоки сонце розірве́ пітьму́…
Молись, прошу́, й мої́ почуєш кроки,
Й тебе, рідненька, знову обійму́.

01.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056526