Московська РПЦ обрала сторону аятол — і зберігає в Ізраїлі мережу майна, яку вже не можна вважати «нейтральною» — чи можна? Будь-яка сучасна людина розуміє: питання не в релігії як такій і не у вірі інших людей. Ніхто не звинувачує християнство, іслам чи будь-яку іншу релігію. Але проблема виникає тоді, як це відбувається в росії та Ірані, коли релігійні інститути починають обслуговувати державну владу та її політичну ідеологію. Глава московської Російської православної церкви патріарх Кирило 10 березня 2026 року офіційно привітав Моджтабу Хоссейні Хаменеї з «обранням верховним лідером Ірану», звернувся до нього словами «Дорогий брат!» та окремо підкреслив близькість у питаннях «традиційних моральних цінностей». Для ізраїльського читача це вже не церковна дипломатія і не ритуальна ввічливість. Це відкритий жест у бік режиму, який десятиліттями будує свою регіональну стратегію на конфронтації з єврейською державою. При цьому офіційні джерела дозволяють упевнено сказати й інше: у структури Московського патріархату є оформлена юридична присутність і мережа об’єктів в Ізраїлі. Йдеться про Руську духовну місію та її об’єкти — в Єрусалимі, Яффо (Тель-Авів), Хайфі та Галілеї. За відкритими джерелами, серед відомих об’єктів Московського патріархату в Ізраїлі: • Свято-Троїцький собор і адміністративний комплекс Руської духовної місії в Єрусалимі • Горненський жіночий монастир у районі Ейн-Карем (Єрусалим) • подвір’я праведної Тавіфи в Яффо (Тель-Авів) • подвір’я пророка Іллі в Хайфі • подвір’я святої рівноапостольної Марії Магдалини в Магдалі в Галілеї Тобто це не просто історичні будівлі і не абстрактна спадщина минулого. Це реальна інфраструктура присутності Московського патріархату на території Ізраїлю, з постійним духовенством і обслуговчим персоналом, значна частина якого традиційно направляється з росії. Водночас важливо провести чітку межу. Прямих публічних доказів того, що майно РПЦ в Ізраїлі використовується для незаконної діяльності проти держави Ізраїль, у відкритих джерелах немає. І стверджувати те, що не доведено, було б неправильно. Але сама по собі розгалужена інфраструктура іноземної церковної структури, керівництво якої відкрито підтримує державу, з якою Ізраїль веде екзистенційну війну — так само як і владу росії, — уже не може вважатися нейтральною і неминуче стає предметом суспільної уваги та контролю. У мирні часи подібна ситуація виглядала б як тривожний сигнал. Під час війни на Близькому Сході для Ізраїлю це вже виглядає як виклик, який не можна ховати за звичною формулою «релігійної автономії». Питання сьогодні не в тому, чи потрібно воювати з храмами. Питання в іншому: чи може держава вважати повністю нейтральною мережу майна структури, керівництво якої публічно демонструє близькість до режиму аятол? Докладніше — у нашій статті: https://news.nikk.co.il/uk/moskovska-rpc-obrala-storonu-ayatol/