#історія #події «Мінськ-2»: Дипломатична пастка у світлі канонад Дебальцевого. 12 лютого 2015 року після 17 годин виснажливих переговорів було підписано документ, що отримав назву «Мінськ-2». Це був момент, коли лідери України, Німеччини, Франції та росії (так звана «Нормандська четвірка») намагалися зупинити масштабне кровопролиття. Проте для України ці домовленості стали важким компромісом, укладеним під прямим військовим тиском кремля, чиї регулярні війська в той самий час оточували Дебальцеве. 📄🖋️ Головна цинічність ситуації полягала в тому, що росія офіційно не визнавала себе стороною конфлікту, видаючи себе за «посередника». Це дало москві змогу нав’язати пункти, які в перспективі мали стати «троянським конем» для українського суверенітету: вибори на окупованих територіях до виведення військ та закріплення особливого статусу ОРДЛО в Конституції. Україна ж наполягала на логіці «спочатку безпека, потім політика», що фактично завело виконання угод у глухий кут на роки. 📉🏗️ Західні партнери, зокрема Меркель та Олланд, розглядали ці угоди як спосіб «заморозити» гарячу фазу війни та виграти час. З позиції сьогоднішнього дня зрозуміло, що цей час був використаний Україною для розбудови армії, але водночас він дозволив росії підготуватися до повномасштабного вторгнення. «Мінськ-2» став класичним прикладом того, що будь-які папери з москвою не варті вартості самого паперу, якщо вони не підкріплені силою, адже кремль порушив перший же пункт про припинення вогню вже за кілька днів. 🐍🚫 Аналізуючи ті події, важко не помітити сарказму історії: домовленості, що мали принести мир, стали лише тривалою паузою перед найбільшою війною в Європі з часів Другої світової. Вони продемонстрували всьому світові, що терористичний режим у москві не шукає рішень, він шукає капітуляції, маскуючи її під «дипломатичне врегулювання». Сьогодні «Мінськ-2» згадують як важливий, хоча й гіркий урок того, що з агресором неможливо домовитися посередині, якщо його мета — ваше повне знищення. 🥊🇺🇦