#історія #події Дипломатичний шпагат, або Перше «Так» Альянсу. 8 лютого 1994 року Україна офіційно перестала бути просто «колишньою республікою» в очах Заходу, ставши першою державою на пострадянському просторі, що приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ). 🤝🇺🇦 На тлі ще свіжих спогадів про розвал СРСР, підпис міністра закордонних справ Анатолія Зленка у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі виглядав як справжній геополітичний демарш. Поки сусіди по соцтабору ще протирали очі від посткомуністичного сну, Київ уже почав вибудовувати власну систему координат. Це не було миттєвим членством у «клубі обраних», але стало тим самим першим побаченням, яке затягнулося на десятиліття, проте чітко визначило симпатії сторін. 🏃‍♂️💨 Програма ПЗМ дозволила українським військовим нарешті побачити, що армія — це не лише фарбування трави та нескінченні кроси «від паркану до обіду», а складні технологічні процеси, сумісність та професіоналізм. Спільні навчання та обмін досвідом стали тим фундаментом, на якому почала будуватися сучасна обороноздатність. 🎖️🎨 Цікаво спостерігати за історичною іронією: росія, яка сьогодні з піною біля рота доводить «неприпустимість наближення Альянсу», тоді сама змушена була наздоганяти Україну, підписавши аналогічний документ лише через кілька місяців. Втім, москва завжди мала специфічне трактування партнерства — підписувати угоди про мир, паралельно вигострюючи імперські амбіції під столом. 🪓👀 Для України 8 лютого 1994 року — це не просто дата в календарі, а момент, коли держава вперше на офіційному рівні артикулювала: наше майбутнє лежить поза межами євразійського болота. Шлях виявився значно складнішим, ніж здавалося дипломатам у дев’яностих, але вектор був заданий правильно. 🧭🛡️