НАШОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ

Хто ми? Які? Звідки? Ці запитання завжди з нами. Відповіді на них шукаємо всюди, усіх слухаємо й усіх запитуємо. Наддніпрянські легенди стверджують, що перші люди-велетні з'явилися на берегах могутньої ріки, яка несла свої води крізь болота, ліси, гори й степи ще до створення сонця. Жили вони в темряві й почувалися досить упевнено в безмежному чорному просторі. Коли ж на небі народилося світло, сполошилися люди й, піднявшись на високі могили, почали плювати на вогняну кулю. Бог прокляв їх за це й перетворив на кам'яних ідолів. І досі вони стоять на вершинах степових курганів, зберігаючи у своїх мовчазних порожніх очах таємницю сонячної іскри. Так у народних переказах. А як насправді? Хто він, наш далекий предок? Степові вітри доносять його голос із курної, оповитої вранішнім вогким серпанком доби кам'яного віку. Чимало величних природних пам'яток нашої землі так чи інакше помічені присутністю первісної людини. Десятки тисяч років тому вона легко знаходила на нинішньому українському терені затишні й зручні місця для стоянок, де будувала житла з кісток мамонтів і розпалювала великі багаття в печерах.

З відривного календаря "Криниченька" за 27 січня.
----------