#історія #речі Історія цього «кишенькового оркестру» бере свій початок у стародавньому Китаї, де ще 3000 років тому існував шен — інструмент із бамбукових трубок, що працював за принципом вільних язичків. Європейці, звісно, наткнулися на цю ідею не одразу, а десь у 18 столітті. На початку 19 століття німецький майстер Крістіан Фрідріх Людвіг Бушманн зробив «аеоліну» — прабабусю сучасної гармоніки. Це був такий собі портативний музичний інструмент, який поміщався в кишені, що ідеально підходило для тих, хто хотів справити враження на дам у барі, але не мав грошей на гітару. 🧐 Справжній зірковий час губної гармоніки настав у ХІХ столітті завдяки компанії Hohner. Маттеус Гонер, німецький годинникар, у 1857 році почав виробляти гармоніки масово, перетворивши їх з елітарної забавки на «народний інструмент». По суті, він зробив з гармоніки iPhone того часу: дешево, доступно, і кожен хотів мати. Тисячі емігрантів везли Hohner з собою до Америки, де вона стала невід'ємною частиною блюзу, фолку та кантрі. Адже що може бути краще, ніж зіграти сумну пісню про кохання, втрачені гроші та потяг, що відходить, коли ти сам стоїш на пероні? 🚂 Губна гармоніка пережила все: дві світові війни (її брали з собою солдати), епоху джазу, завоювання рок-н-ролу (привіт, Боб Ділан та Мік Джаггер!). Це доводить: щоб бути великим, не обов'язково бути величезним. Досить мати душу, трохи міді, кілька язичків і вміння видувати не тільки пил з кишень, а й чудову музику. І пам'ятайте: якщо хтось скаже, що гармоніка — це несерйозно, просто зіграйте їм блюз, і всі питання зникнуть. Або просто підуть. Теж результат! 😉