#історія #події
Урок 17 січня 1918 року.
​Січень 1918-го був часом, коли політичний романтизм Української Центральної Ради нарешті зустрівся з холодним металом більшовицької реальності. Поки інтелектуали в кабінетах дискутували про «загальне роззброєння» та «світове братерство», червона орда зі сходу вже активно демонструвала власне бачення «любові» через артилерійські обстріли.

​Саме 17 січня було ухвалено Закон про створення українського війська. Звучить гордо, якби не одне пікантне «але»: замість регулярних частин із жорсткою дисципліною, законотворці вперто просували концепцію «народної міліції». Соціалістичний уряд патологічно боявся професійного «мілітаризму», тому вирішив, що захищати молоду республіку мають вільні ополченці у вільний від основної роботи час. 🧐

​Це була класична спроба загасити пожежу паперовими деклараціями. Закон передбачав територіальний принцип комплектування та виборність старшин — ідея, яка в умовах війни виглядає як поганий анекдот, але тоді сприймалася як вершина демократії. Поки в Києві шліфували формулювання юридичних норм, Муравйов уже готував свої ешелони для кидка на українську столицю. 🚂💥

​Іронія долі полягала в тому, що найкращі кадри — кадрові офіцери та щирі патріоти — часто опинялися поза процесом через свою «недостатню революційність» або «буржуазність». В результаті, замість залізного кулака, держава отримала складну бюрократичну конструкцію, яку за кілька тижнів довелося нашвидкуруч підпирати грудьми київських студентів під Крутами. 🕯️

​Цей документ став пам’ятником запізнілому прозрінню. Він наочно довів, що коли на порозі стоїть росія з гвинтівкою, писати закони про «мирне ополчення» — це все одно, що намагатися заговорити зуби голодному вовку. Історія не прощає пацифістських ілюзій, особливо тих, що завірені печаткою державного секретаріату в розпал інвазії. 📜⚔️
#історія #події Урок 17 січня 1918 року. ​Січень 1918-го був часом, коли політичний романтизм Української Центральної Ради нарешті зустрівся з холодним металом більшовицької реальності. Поки інтелектуали в кабінетах дискутували про «загальне роззброєння» та «світове братерство», червона орда зі сходу вже активно демонструвала власне бачення «любові» через артилерійські обстріли. ​Саме 17 січня було ухвалено Закон про створення українського війська. Звучить гордо, якби не одне пікантне «але»: замість регулярних частин із жорсткою дисципліною, законотворці вперто просували концепцію «народної міліції». Соціалістичний уряд патологічно боявся професійного «мілітаризму», тому вирішив, що захищати молоду республіку мають вільні ополченці у вільний від основної роботи час. 🧐 ​Це була класична спроба загасити пожежу паперовими деклараціями. Закон передбачав територіальний принцип комплектування та виборність старшин — ідея, яка в умовах війни виглядає як поганий анекдот, але тоді сприймалася як вершина демократії. Поки в Києві шліфували формулювання юридичних норм, Муравйов уже готував свої ешелони для кидка на українську столицю. 🚂💥 ​Іронія долі полягала в тому, що найкращі кадри — кадрові офіцери та щирі патріоти — часто опинялися поза процесом через свою «недостатню революційність» або «буржуазність». В результаті, замість залізного кулака, держава отримала складну бюрократичну конструкцію, яку за кілька тижнів довелося нашвидкуруч підпирати грудьми київських студентів під Крутами. 🕯️ ​Цей документ став пам’ятником запізнілому прозрінню. Він наочно довів, що коли на порозі стоїть росія з гвинтівкою, писати закони про «мирне ополчення» — це все одно, що намагатися заговорити зуби голодному вовку. Історія не прощає пацифістських ілюзій, особливо тих, що завірені печаткою державного секретаріату в розпал інвазії. 📜⚔️
Like
1
60переглядів