Іван Ґонта: він міг урятувати життя — але не зрадив присягу

У камері було темно й тісно.
Умань, літо 1768 року. Повстання придушене. Козацького полковника Івана Ґонту тримали не як звичайного в’язня, а як застереження для всіх інших.

Він був не випадковою людиною. Колишній сотник надвірного козацтва, людина, якій довіряли. Саме тому його не хотіли просто вбити — його хотіли зламати.

Польська влада добре розуміла, ким він був. Ґонта став символом спротиву. Йому запропонували угоду.

Йому обіцяли життя.
Йому обіцяли маєтності.
Йому обіцяли прощення.

Ціна була одна — зректися повстання, відмовитися від Максима Залізняка, зрадити присягу і тих, хто повірив у нього.

Іван Ґонта вислухав усе мовчки. Він не торгувався. Не виправдовувався. Не шукав виходу, який зберіг би тіло ціною честі.

Він відмовився.

Бо знав: якщо зламатися самому, буде зламано значно більше.

Вирок був показовим і нелюдським. Його не стратили швидко. Його катували кілька днів, намагаючись знищити не лише людину, а й ідею спротиву.

Але цього не сталося.

Кажуть, під час тортур він не кричав. Кажуть, дивився катам прямо в очі. Кажуть, що саме цей погляд ламав їх сильніше, ніж вони ламали його тіло.

Його смерть не зупинила боротьбу. Вона перетворила людину на легенду.

Ті, хто хотів залякати, породили приклад. Ті, хто прагнув покори, отримали спротив. Бо є люди, яких можна знищити фізично, але неможливо поставити навколішки.

Іван Ґонта не дожив до часу, коли Україна знову піднялася за свою свободу. Але його вибір став частиною тієї лінії непокори, яка проходить крізь століття.

І допоки українці пам’ятають таких людей, Україна стоятиме — не лише, як територія, а як нація, що ніколи не прийме рабства і не віддасть свою свободу.
Козацькі посиденьки ( українці зі всього світу, єднаймося)🇺🇦💙💛🇺🇦