СЛЬОЗИ, БІЛЬ І РУБЦІ

Ми – діти неньки-України,
Ми – її гордість і краса,
Та ворог нищить наші стіни,
Із нами плачуть й Небеса.

Рясним дощем стікають сльози,
Буває - зливою течуть,
Ридають з нами й верболози,
Як ко́гось з фронту знов везуть.

Та й сонце вмилося сльозою,
Що стільки цвіту у землі́,
Живим верта не кожен з бо́ю,
Летять від нас, як журавлі.

Свята земля від болю плаче,
Бо топчуть рідну вороги,
Над нами чорний ворон кряче,
Кроваві рі́ки й береги.

Пропахло порохом повітря,
Та ще й потворами смердить,
Червона й чорна вже палітра,
Й це дуже нас усіх болить.

Пустив сльозу і світ із нами,
Та наші більш за все гірчать,
Рясніє список іменами –
Хто взявся неньку рятувать.

Ці імена ми не забудем,
Вони у пам’яті й серцях,
А ПЕРЕМОГУ ми здобудем,
Наш біль карбується в рубцях.

18.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 974347