СТРАЖДАЄШ, ПАЛАЄШ, ВИСТОЇШ

Страждаєш, люба Україно,
Із серця капає лиш кров,
Із тебе робляться руїни,
Від того дня, як кат прийшов.

Страшні у тебе, нене, рани,
Й щоразу більшими стають,
Із тебе гирло полум'яне,
Тобі ударів завдають.

Ракети падають щомиті,
І бомбардують літаки,
Міста́ і се́ла кров'ю вмиті,
Із кро́ві рі́ки, не стежки́.

Домівки полум'ям палають,
Розбиті інші нанівець,
Людей щомиті скрізь вбивають,
Коли ж війні прийде́ кінець?

Дітей орда страшна вбиває,
Вбива невинних немовлят,
Що є святе – вона не знає,
Впритул взяли́ся розстрілять.

Та ти стої́ш, Вкраїно рідна,
Нестерпно боляче тобі,
Себе боро́ниш мужньо й гідно,
Хоч вже й палаєш у вогні́.

Ти вистоїш, я точно знаю,
Бо ти, рідненька не одна,
За тебе сво́є серце краю,
Тебе шматує сатана.

04.03.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022