НЕРОХАНИЙ ГІСТЬ

Здригнулася, заплакала Вкраїна,
Роки́ тече її невинна кров,
Поставить рідну прагнуть на коліна,
У браму неньки не́люб увійшов.

Входи́ть став так, неначе він господар,
І дозволу ні в кого не питав,
Ще й старостів з собою поприво́див,
І марш убивчий вже давно заграв.

Не встиг ступи́ть, як став в обі́йми бра́ти,
Й зі зброї тут же взявся цілувать,
Непрохано став рватися до ха́ти,
Й свої́ умови неньці виставлять.

Цього́ красуня, звісно, не чекала,
Та зойкнула від болю в тую ж мить,
Ударів несподіваних зазнала,
Вже вісім ро́ків все її болить.

Одразу не́люб ставить став умови,
І вирішив йти з нею на рушник,
Та довгими не б́ули ті промови,
Й задумав із могил зроби́ть квітник.

Усіяв ними, наче снігопадом,
Вони рясніють й густо все ростуть,
Цілує він то кулями, то градом,
І хліб щодня зі зброї нам печуть.

Той смак щодня усі ми відчуваєм,
І му́зика від вистрілів звучить,
Щоб він пішов, ми Господа благаєм,
Щоб нам Госпо́дь поміг це пережить.

В молитві зво́дить ненька сво́ї ру́ки,
Щоб взя́ла нас Пречиста під Покров,
Щоб швидше вже закі́нчились всі муки
І спопеліла нелюба любов.

24.02.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022