ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУЄ КРИЛО

Лапатий сніг обтрушує крило,
Мов білий спогад, що летить, кружляє,
Шепоче вітер: «Вже таке було…»
А він летить і м’яко так сідає.

Змережаний морозом кожен звук,
І тиша, наче вічність, оживає,
Душа мовчить, бо втомлена від мук,
А сніг летить і килимом лягає.

Він все летить, мов пам’ятає шлях,
Притрушує і верболіз, й калину,
Неначе шаль моститься на плечах,
І навіть причаївся біля тину.

І в кожній миті спогадів печать,
Засніжені дитинства виднокраї,
Де мама вміла піснею мовчать,
А батько мовчки грів долоні краєм.

Сніжинка, як молитва на вітрах,
Що лине з неба чиста і прозора,
І світ стає, неначе білий птах,
І скатертина біла й неозора.

Лапатий сніг обтрушує крило,
І з легкістю лягає на простори,
Цілує ніжно й лагідно чоло
І взяв в обійми рідні мої гори.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1054019