Якщо ви думаєте, що в нашій квартирі живе собака, ви помиляєтеся. У нас мешкає жива, пухнаста істота з іменем Люся, яка впевнена, що вона не пес, а дуже мала, але надзвичайно важлива істота. За паспортом (тобто веткнижкою) вона — Шіт-цу. Але за суттю — це ходяча казка з мокрим носом. Зовні Люся — це шедевр дизайну. Уявіть собі пухнасту кульку з довгою шовковистою шерсткою, з-під якої визирають дві чорні, як маслини, оченята і маленький, завжди вологий носик. Її хвіст, закручений в пишне кільце, гордо майорить на спині, ніби прапор королівства. Коли вона йде, її довга шерсть плавно коливається, а сама вона ступає з такою грацією, наче не по килиму, а по червоній доріжці на кінофестивалі. Ми називаємо це «ефектом повільної камери». Але вся ця аристократична зовнішність — лише фасад. Характер у Люсі — суцільний контраст. Вона впевнена, що весь світ створений для двох речей: її комфорту та її розваг. Люся — геній вигадування ігор. Її улюблена називається «А тепер кидай, а я буду дивитися з таким виглядом, що тобі стане соромно». Правила прості: ви кидаєте їй м'ячик, а вона, замість того щоб бігти, сидить і дивиться на вас спокійним, трохи зверхнім поглядом. Мовляв: «Ти серйозно? Ти очікував, що я, княжна, буду метушитися? Сам іди, принеси». Її друге хобі — сон. Люся спить не так, як звичайні смертні. Вона не спить, а влаштовує виставу «Всі позування для сплячої красуні». То вона витягнеться, як дама на розкішному дивані, то згорнеться калачиком, прикривши носик лапкою, то займе всю подушку, залишивши нам лише маленький куточок. І при цьому періодично важко зітхає, ніби переживає драму вселенського масштабу. Але найсмішніше — це її ставлення до їжі. Почувши звук відкривається холодильника або шелест пакетика, Люся перетворюється з лінивої аристократки на блискавичну, мініатюрну торнадо. Вона з'являється на кухні миттєво, стоїть на задніх лапках, а її пухнасті вуха, зав'язані в «косички» бантиками, струнко торчать вгору. Її погляд говорить: «Вибачте, це, мабуть, моя порція коштовностей? Я прийшла їх отримати. Дякую». Незважаючи на весь свій «комедійний» образ, Люся — це наше серце. Коли хтось із нас сумний, вона завжди підійде і тихенько покладе свою пухнасту лапку на коліно. Вона не вимагатиме грати, а просто побуде поруч. У цю хвилину розумієш, що вся її королівська гра — це лише витвір мистецтва, а насправді вона — найвідданіший і найніжніший друг. Отже, наша Люся — це не просто собака. Це пухнастий антидепресант, майстер релаксу та чотирилапий актор комедійного жанру. Вона нагадує нам кожен день, що життя — це гра, сон має бути комфортним, а любов може поміститися в маленькому тілі з величезним серцем. І що найголовніше — завжди варто носити бантики, навіть якщо вони тобі дуже заважають дивитися. Це стильно. #улюбленці #радість #собака