УСТАМИ ПОЛЕГЛИХ

Ми не хотіли в землю полягати,
Ми жить хотіли на святій землі́,
Ми рвались Україну захищати,
Летіли, наче птиці, на крилі.

Кропилась кров’ю нашою землиця,
Купалися в калюжах кро́ві ми,
Вона була́ і їжа, і водиця…
Бо неньку захищали ми грудьми́.

Понад усе була́ в нас Україна.
Не думали про власнеє життя,
Пред ворогом не стали на коліна,
Й було́ щоразу кровопролиття.

Ми рвалися на мінах і снарядах,
Калічились, вмирали, як птахи́…
А з нами списки сховані в шухлядах…
У списків й нас – окремії шляхи́.

Ми про життя не думали ні миті,
Не бачили ми снів у бліндажах,
Та час прийшов і ворогом ми вбиті…
Не дай Госпо́дь, вам бачити цей жах.

Нас всіх везли́ додому в домовині,
В останню путь один раз провели́,
Ми вічним сном спимо в свої́й хатині…
Пробачте, що вам болю завдали́.

03.04.2021 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021