ОСІНЬ І ЛІТО

Пройшлася осінь кралею в саду,
Торкнулась пензлем мо́го серця стиха,
І ніжність розчинилась, як в меду́,
У погляді твої́м – небесна втіха.

Ти йшла, а вітер ніс мою́ печаль,
А зо́рі грали в тво́їм тихім смі́ху,
Я – осінь вже, я – осінь вже… на жаль,
І я моливсь за мить оту безгрі́ху.

Я – осінь вже, вже шати золоті,
А тво́ї ко́си в зе́лені і квіті,
Вони різня́ться навіть в темноті,
Я – осінь вже, а ти, красуне – в літі.

Твоя́ шикарна легкая хода,
І шурхіт листя тихий під ногами,
Мов спогад той, що в серці не зника,
Що плаче в снах і молиться словами.

Ти – літо ще, яке не знає втрат,
А я вже осінь з вітром у зіницях,
Ти – світла мить, я – тінь, що йде назад,
Ти – квітка, що пожовклій гілці сниться.

І все ж, коли ти усміхнешся знов,
Я вірю: осінь – це не мить прощання,
Це – зрілість, де кохання і любов,
Це – тиша, що дарує сподівання.

20.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049879