НОСТАЛЬГІЯ

Україну мені не забути
І села, в якім зріс я в біді,
Працьовитого, чесного люду...
Там літа одцвіли молоді.

Там убога, маленька хатина
В землю вгрузла по самі шибки,
Коло неї розлога калина,
Що мене вже чекає роки.

Так давно я її посадив,
У штанцях полотняних хлопчина,
І водою з криниці полив,
Прив’язавши її до тичини.

Виріс, виром життя закрутивсь,
У чужих проживав я країнах,
До добрих людей прихиливсь
І не зрадив тебе, Україно.

Ні, докорів нема, що забув я тебе,
Втратив мову і вмерла надія!
Боротьбі присвятив я себе,
Та пройшли мої роки — старію.

Дні отак в чужині доживаю,
В чужині вже, напевно, умру,
Вузлик землі з рідного краю
З собою навік заберу.

Сибір я пройшов у тортурах,
У муках фашистські катівні,
Життя промайнуло у бурях,
На душі моїй роздуми гнівні.

Пишна, червона калина
Перед хатою й досі стоїть,
Наче гарна в намисті дівчина,
Все журна і мовчить.

1954 Григорій Сагайдак