#книжковий_відгук #Лана_читає “Замок із кришталю” Ірина Грабовська Фінальна частина трилогії Видавництво Віват О Зірки, яка ж це була неймовірна болюче-прекрасна подорож! Я так мріяла про гарний фінал і водночас дуже не хотіла, щоб ця книга закінчувалась. По сюжету нічого не скажу, бо третя частина складається з подій та наслідків, до яких призвели попередні рішення героїв. Тому цього разу переважно потік емоцій. Вже у двох попередніх книгах було зрозуміло, що це не світ рожевих поні, але в цій частині напруга сягнула піка. З кожною сторінкою фон виглядав похмурішим, і я не уявляла, як взагалі герої зможуть порозумітися. Тут багато політичних інтриг, битв за владу і землю, перетворення друзів на ворогів і навпаки, і в центрі подій не тільки пташине князівство, адже у Небельгаймі та Великій Санжі теж не все добре. Відірватися від книги було нереально, я зачитувалася і лягала спати тоді, коли всі американські лайфстайл-блогери радять прокидатися і бути продуктивними. Авторка створила безліч неймовірних персонажів, в першу чергу жіночих. Ізвен - богічна та незламна, Мона - сильна та віддана, Арезу - ефектна та загадкова. Я якось підзабула спочатку про Брегез, а дарма, бо вона теж круто проявила себе у досить драматичній ситуації. Я не очікувала і прям по-хорошому охрініла в той момент. Янн був моїм фаворитом з першої книги, хоча деякі його вчинки були не альо (та шо вже поробиш з тим впертим пташиним характером). Але тут з’явився Міралем, і я така - йоп-та-ра-ра, ну шо за бусинка! Щоправда, бусинка теж поводилася не дуже, але лист в стилі містера Дарсі ледь не змусив мене плакати від щастя. До речі, про плакати. Я плакала. Кілька разів. В тому числі і коли писала цей відгук. Бо мене добряче так покрутило на емоційних гойдалках - від розпачу та туги до крихкої надії та світлого суму і у зворотному напрямку, і все з розгоном, як у Lamborghini. За героїв я переживала, як за родичів, і вдячна за те, як саме Ірина довела персонажів до фіналу. Епілог, правда, не зовсім такий, як я думала. Але насправді він цілком логічний і по-своєму щасливий. Чесно, після фіналу я відчула спустошення, бо вже звикла жити у цьому світі і не хотіла його покидати, звикла до цих персонажів і хотіла більше їхнього майбутнього. Не так вже часто таке у мене буває. В подяках Ірина написала - “щось мені підказує, що це ще не кінець”, і це дає надію, що я ще повернуся у Ретон. P.S. Мені здалося, чи тут більше eрoтичниx сцен, ніж у попередніх частинах? Неочікувано, але дякую)