Українська
English
#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 14
Минуло кілька тижнів після того, як Марія очолила свій перший великий проєкт. Робота над планом житлового комплексу повністю поглинула її. Вона майже забула про сварки з Ольгою та про напругу вдома, оскільки кожна година, проведена за кресленнями, приносила їй відчуття мети та сенсу. Марія та Максим працювали разом майже щодня, і їхні ділові зустрічі швидко переросли в довгі розмови про життя, мрії, а також спільний біль від пережитого. Їхній зв'язок ставав усе міцнішим.
Одного вечора, коли робочий день добігав кінця, Максим затримався біля її столу. Він нервував, переминаючись з ноги на ногу. Марія помітила це і здивовано підняла брову.
— Маріє, — почав він, його голос був трохи збентеженим, але щирим, — я... я знаю, що ми з тобою працюємо разом, але... я хотів би запросити тебе на вечерю. Не як колегу, а просто як... як чоловік жінку. Якщо ти не проти, звісно.
Марія відчула, як її серце забилося швидше. Вона посміхнулася, і її очі засяяли.
— Я не проти, Максиме. З радістю.
Побачення було ідеальним. Максим забронював столик у невеликому, затишному ресторані в центрі Києва. Світло свічок, тиха музика та атмосфера спокою дозволили їм повністю розслабитися.
Замість обговорення архітектурних проєктів, вони говорили про дитинство, про мрії, про майбутнє, яке вони уявляли після війни.
Максим був уважним слухачем. Він не перебивав Марію, коли вона розповідала про свої перші роботи, про Аліну. Коли ж він сам почав говорити про свою родину і про те, як війна змінила його, Марія відчула ще глибший зв'язок із ним. Вона бачила не лише успішного архітектора, а й чоловіка з глибокою душею, який пережив невимовний біль, але зберіг у собі людяність.
Після вечері вони вирішили прогулятися вечірнім Києвом. Вони йшли, тримаючись за руки, і кожен їхній крок був наповнений відчуттям безпеки та тепла. Місто було освітлене, але не так яскраво, як до війни. Його вечірній темп наповнював серця спокоєм. Вони говорили про те, як мріяли жити в Києві, про свою майбутню роботу, і про Аліну, яка була для Марії відновленням життя.
Коли вони підійшли до будинку, де вона жила з Ольгою, Максим зупинився. Їхні очі зустрілися, і він ніжно доторкнувся до її щоки.
— Це був найкращий вечір у моєму житті, Маріє.
— І в моєму, Максиме, — прошепотіла вона, її голос тремтів від почуттів.
Він повільно нахилився до неї. Їхні губи зустрілися в ніжному, але глибокому поцілунку. Це був поцілунок, наповнений надією, вдячністю і обіцянкою майбутнього. Марія відчула, як усі її тривоги зникають, як її серце наповнюється теплом, що вона так довго шукала.
Вони не помітили, що вікно на другому поверсі, де жила Ольга, відчинилося. Вона стояла там, її обличчя було спотворене від люті. Вона бачила, як Марія і Максим цілуються. У її очах не було ані краплі розуміння, лише гнів. Її найгірші побоювання підтвердилися: Марія, ця тиха, скромна біженка, виявилася хитрою і корисливою. Вона "знайшла" собі заможного чоловіка і тепер, мабуть, вважає, що може обійтися без їхньої допомоги. Ольга, яка дала їй дах над головою, тепер відчувала себе обдуреною.
Далі буде...
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 14
Минуло кілька тижнів після того, як Марія очолила свій перший великий проєкт. Робота над планом житлового комплексу повністю поглинула її. Вона майже забула про сварки з Ольгою та про напругу вдома, оскільки кожна година, проведена за кресленнями, приносила їй відчуття мети та сенсу. Марія та Максим працювали разом майже щодня, і їхні ділові зустрічі швидко переросли в довгі розмови про життя, мрії, а також спільний біль від пережитого. Їхній зв'язок ставав усе міцнішим.
Одного вечора, коли робочий день добігав кінця, Максим затримався біля її столу. Він нервував, переминаючись з ноги на ногу. Марія помітила це і здивовано підняла брову.
— Маріє, — почав він, його голос був трохи збентеженим, але щирим, — я... я знаю, що ми з тобою працюємо разом, але... я хотів би запросити тебе на вечерю. Не як колегу, а просто як... як чоловік жінку. Якщо ти не проти, звісно.
Марія відчула, як її серце забилося швидше. Вона посміхнулася, і її очі засяяли.
— Я не проти, Максиме. З радістю.
Побачення було ідеальним. Максим забронював столик у невеликому, затишному ресторані в центрі Києва. Світло свічок, тиха музика та атмосфера спокою дозволили їм повністю розслабитися.
Замість обговорення архітектурних проєктів, вони говорили про дитинство, про мрії, про майбутнє, яке вони уявляли після війни.
Максим був уважним слухачем. Він не перебивав Марію, коли вона розповідала про свої перші роботи, про Аліну. Коли ж він сам почав говорити про свою родину і про те, як війна змінила його, Марія відчула ще глибший зв'язок із ним. Вона бачила не лише успішного архітектора, а й чоловіка з глибокою душею, який пережив невимовний біль, але зберіг у собі людяність.
Після вечері вони вирішили прогулятися вечірнім Києвом. Вони йшли, тримаючись за руки, і кожен їхній крок був наповнений відчуттям безпеки та тепла. Місто було освітлене, але не так яскраво, як до війни. Його вечірній темп наповнював серця спокоєм. Вони говорили про те, як мріяли жити в Києві, про свою майбутню роботу, і про Аліну, яка була для Марії відновленням життя.
Коли вони підійшли до будинку, де вона жила з Ольгою, Максим зупинився. Їхні очі зустрілися, і він ніжно доторкнувся до її щоки.
— Це був найкращий вечір у моєму житті, Маріє.
— І в моєму, Максиме, — прошепотіла вона, її голос тремтів від почуттів.
Він повільно нахилився до неї. Їхні губи зустрілися в ніжному, але глибокому поцілунку. Це був поцілунок, наповнений надією, вдячністю і обіцянкою майбутнього. Марія відчула, як усі її тривоги зникають, як її серце наповнюється теплом, що вона так довго шукала.
Вони не помітили, що вікно на другому поверсі, де жила Ольга, відчинилося. Вона стояла там, її обличчя було спотворене від люті. Вона бачила, як Марія і Максим цілуються. У її очах не було ані краплі розуміння, лише гнів. Її найгірші побоювання підтвердилися: Марія, ця тиха, скромна біженка, виявилася хитрою і корисливою. Вона "знайшла" собі заможного чоловіка і тепер, мабуть, вважає, що може обійтися без їхньої допомоги. Ольга, яка дала їй дах над головою, тепер відчувала себе обдуреною.
Далі буде...
#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 14
Минуло кілька тижнів після того, як Марія очолила свій перший великий проєкт. Робота над планом житлового комплексу повністю поглинула її. Вона майже забула про сварки з Ольгою та про напругу вдома, оскільки кожна година, проведена за кресленнями, приносила їй відчуття мети та сенсу. Марія та Максим працювали разом майже щодня, і їхні ділові зустрічі швидко переросли в довгі розмови про життя, мрії, а також спільний біль від пережитого. Їхній зв'язок ставав усе міцнішим.
Одного вечора, коли робочий день добігав кінця, Максим затримався біля її столу. Він нервував, переминаючись з ноги на ногу. Марія помітила це і здивовано підняла брову.
— Маріє, — почав він, його голос був трохи збентеженим, але щирим, — я... я знаю, що ми з тобою працюємо разом, але... я хотів би запросити тебе на вечерю. Не як колегу, а просто як... як чоловік жінку. Якщо ти не проти, звісно.
Марія відчула, як її серце забилося швидше. Вона посміхнулася, і її очі засяяли.
— Я не проти, Максиме. З радістю.
Побачення було ідеальним. Максим забронював столик у невеликому, затишному ресторані в центрі Києва. Світло свічок, тиха музика та атмосфера спокою дозволили їм повністю розслабитися.
Замість обговорення архітектурних проєктів, вони говорили про дитинство, про мрії, про майбутнє, яке вони уявляли після війни.
Максим був уважним слухачем. Він не перебивав Марію, коли вона розповідала про свої перші роботи, про Аліну. Коли ж він сам почав говорити про свою родину і про те, як війна змінила його, Марія відчула ще глибший зв'язок із ним. Вона бачила не лише успішного архітектора, а й чоловіка з глибокою душею, який пережив невимовний біль, але зберіг у собі людяність.
Після вечері вони вирішили прогулятися вечірнім Києвом. Вони йшли, тримаючись за руки, і кожен їхній крок був наповнений відчуттям безпеки та тепла. Місто було освітлене, але не так яскраво, як до війни. Його вечірній темп наповнював серця спокоєм. Вони говорили про те, як мріяли жити в Києві, про свою майбутню роботу, і про Аліну, яка була для Марії відновленням життя.
Коли вони підійшли до будинку, де вона жила з Ольгою, Максим зупинився. Їхні очі зустрілися, і він ніжно доторкнувся до її щоки.
— Це був найкращий вечір у моєму житті, Маріє.
— І в моєму, Максиме, — прошепотіла вона, її голос тремтів від почуттів.
Він повільно нахилився до неї. Їхні губи зустрілися в ніжному, але глибокому поцілунку. Це був поцілунок, наповнений надією, вдячністю і обіцянкою майбутнього. Марія відчула, як усі її тривоги зникають, як її серце наповнюється теплом, що вона так довго шукала.
Вони не помітили, що вікно на другому поверсі, де жила Ольга, відчинилося. Вона стояла там, її обличчя було спотворене від люті. Вона бачила, як Марія і Максим цілуються. У її очах не було ані краплі розуміння, лише гнів. Її найгірші побоювання підтвердилися: Марія, ця тиха, скромна біженка, виявилася хитрою і корисливою. Вона "знайшла" собі заможного чоловіка і тепер, мабуть, вважає, що може обійтися без їхньої допомоги. Ольга, яка дала їй дах над головою, тепер відчувала себе обдуреною.
Далі буде...
15переглядів