Українська
English
#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 11
Повітряна тривога, на щастя, виявилася недовгою. Вже за кілька хвилин пролунав відбій, і люди почали повільно підніматися з укриття, їхні обличчя виражали суміш полегшення та втоми. Марія йшла поруч з Максимом, її серце все ще калатало від емоцій, викликаних його словами. Вона намагалася осмислити почуте. Він шукав її. Він вірив у неї.
Коли вони вийшли на вулицю, дощ уже вщух, але повітря було насичене вологою. Київ, попри всі випробування, продовжував жити, дихати, мерехтіти вогнями.
— Отже, Маріє, — почав Максим, звертаючись до неї. — Я розумію, що це було несподівано. І, можливо, не зовсім... стандартно. Але я не звик ходити навколо. Я бачив ваші проєкти, про вас добре відгукувався Микола. Я вірю у ваш талант.
Марія відчула, як її щоки спалахнули. — Я… я навіть не знаю, що сказати. Дякую. Це дуже багато для мене значить.
— Подумай над моєю пропозицією, — продовжив Максим, дістаючи візитівку. — Тут мої прямі контакти. Подзвони мені, коли будеш готова. А щодо роботи асистента... ну, ти завжди можеш відмовитися. Але якщо захочеш спробувати, ніхто тобі не завадить.
Він простягнув їй візитівку, і їхні пальці знову ненадовго торкнулися. Цього разу легкий струм був ще відчутнішим. В його очах Марія побачила не просто діловий інтерес, а й теплу підтримку, яку вона так довго шукала.
— Добре, Максиме. Я подумаю, — прошепотіла вона. — Дякую. За все.
Він усміхнувся, його втома трохи відступила, і в погляді з'явився ледь помітний вогник. — До зустрічі, Маріє.
Максим попрощався і поспішно пішов, а Марія ще кілька хвилин стояла на місці, тримаючи в руці візитівку, ніби це був найцінніший скарб. Вона відчувала, що її життя ось-ось має кардинально змінитися. Це був шанс, про який вона навіть не сміла мріяти.
Повернення додому було і радісним, і тривожним одночасно. Аліна, що сиділа в кімнаті з планшетом, одразу ж підбігла до матері.
— Мамо! Як пройшов день? Ти знайшла роботу?
— Знайшла, сонечко, — Марія міцно обійняла доньку. — І навіть більше.
В кімнаті сиділи Ольга та Микола. Микола читав новини на телефоні, а Ольга девиласт телевізор.
— Ну, що там? — без особливого ентузіазму запитала Ольга, навіть не повернувшись.
Марія з ентузіазмом почала розповідати про свій день: про роботу асистента, про повітряну тривогу, а потім, набравшись сміливості, про розмову з Максимом і його пропозицію стати повноцінним архітектором.
Микола відірвався від телефону, його обличчя освітилося посмішкою. — Ого! Це ж чудово, Маріє! Я ж казав, що він справжній професіонал і обов'язково оцінить твій талант! Я так радий за тебе!
Він підійшов до неї, міцно обійняв і поцілував у щоку. Цей жест не залишився непоміченим Ольгою. Вона різко розвернулася, її погляд був холодним, як лід.
— Стоп. Стоп-стоп-стоп. Микола, ти з ним говорив? Ти знову влаштував тут свої "комбінації"? — Ольга кинула на Марію підозрілий погляд. — І що це за "повноцінний архітектор"? Ти що, збираєшся проміняти нормальну роботу на якісь сумнівні обіцянки? Маріє, ти взагалі розумієш, що відбувається? В країні війна, а ти тут, значить, розкидаєшся робочими місцями. А що з тією, яку ти вже отримала? Асистентка? Це ж теж робота, чи ні?
— Олю, Максиме, — це мій давній друг, — намагався пояснити Микола. — Він щиро хоче допомогти. Марія ж талановитий архітектор!
— Так, талановитий архітектор, який чомусь сидить у мене на шиї, — парирувала Ольга, її голос став істеричним. — Ти, Колю, або занадто наївний, або… або щось приховуєш! Що це за раптовий інтерес до Марії? І що це за "робота мрії" під час війни? Він що, хоче скористатися ситуацією? Ти думаєш, це чесно? Ти мене знову підставляєш!
Марія відчула, як земля вислизає з-під ніг. Вона бачила, як обличчя Ольги спотворилося від ревнощів і обурення. Її пропозиція Максима, яка мала стати порятунком, тепер перетворилася на черговий камінь спотикання, що поглиблював прірву між нею та колишньою подругою.
— Олю, це не те, про що ти думаєш, — спробувала Марія. — Це реальний шанс…
— Шанс? Чи просто зручний момент? — Ольга схрестила руки на грудях. — Я думаю, тобі варто добре подумати, Маріє. І не забувай, хто дав тобі притулок. І що Аліна тут.
Ці слова були як удар під дих. Марія зрозуміла, що навіть найкращі наміри можуть обернутися проти неї. Вона подивилася на Миколу, який стояв розгублений, не знаючи, що сказати. В її очах читалося питання: "Що мені робити?" Майбутнє, яке кілька хвилин тому здавалося таким яскравим, знову огорнула густа імла невизначеності. Вона стояла на роздоріжжі, розуміючи, що кожен її вибір буде мати високу ціну.
Далі буде...
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 11
Повітряна тривога, на щастя, виявилася недовгою. Вже за кілька хвилин пролунав відбій, і люди почали повільно підніматися з укриття, їхні обличчя виражали суміш полегшення та втоми. Марія йшла поруч з Максимом, її серце все ще калатало від емоцій, викликаних його словами. Вона намагалася осмислити почуте. Він шукав її. Він вірив у неї.
Коли вони вийшли на вулицю, дощ уже вщух, але повітря було насичене вологою. Київ, попри всі випробування, продовжував жити, дихати, мерехтіти вогнями.
— Отже, Маріє, — почав Максим, звертаючись до неї. — Я розумію, що це було несподівано. І, можливо, не зовсім... стандартно. Але я не звик ходити навколо. Я бачив ваші проєкти, про вас добре відгукувався Микола. Я вірю у ваш талант.
Марія відчула, як її щоки спалахнули. — Я… я навіть не знаю, що сказати. Дякую. Це дуже багато для мене значить.
— Подумай над моєю пропозицією, — продовжив Максим, дістаючи візитівку. — Тут мої прямі контакти. Подзвони мені, коли будеш готова. А щодо роботи асистента... ну, ти завжди можеш відмовитися. Але якщо захочеш спробувати, ніхто тобі не завадить.
Він простягнув їй візитівку, і їхні пальці знову ненадовго торкнулися. Цього разу легкий струм був ще відчутнішим. В його очах Марія побачила не просто діловий інтерес, а й теплу підтримку, яку вона так довго шукала.
— Добре, Максиме. Я подумаю, — прошепотіла вона. — Дякую. За все.
Він усміхнувся, його втома трохи відступила, і в погляді з'явився ледь помітний вогник. — До зустрічі, Маріє.
Максим попрощався і поспішно пішов, а Марія ще кілька хвилин стояла на місці, тримаючи в руці візитівку, ніби це був найцінніший скарб. Вона відчувала, що її життя ось-ось має кардинально змінитися. Це був шанс, про який вона навіть не сміла мріяти.
Повернення додому було і радісним, і тривожним одночасно. Аліна, що сиділа в кімнаті з планшетом, одразу ж підбігла до матері.
— Мамо! Як пройшов день? Ти знайшла роботу?
— Знайшла, сонечко, — Марія міцно обійняла доньку. — І навіть більше.
В кімнаті сиділи Ольга та Микола. Микола читав новини на телефоні, а Ольга девиласт телевізор.
— Ну, що там? — без особливого ентузіазму запитала Ольга, навіть не повернувшись.
Марія з ентузіазмом почала розповідати про свій день: про роботу асистента, про повітряну тривогу, а потім, набравшись сміливості, про розмову з Максимом і його пропозицію стати повноцінним архітектором.
Микола відірвався від телефону, його обличчя освітилося посмішкою. — Ого! Це ж чудово, Маріє! Я ж казав, що він справжній професіонал і обов'язково оцінить твій талант! Я так радий за тебе!
Він підійшов до неї, міцно обійняв і поцілував у щоку. Цей жест не залишився непоміченим Ольгою. Вона різко розвернулася, її погляд був холодним, як лід.
— Стоп. Стоп-стоп-стоп. Микола, ти з ним говорив? Ти знову влаштував тут свої "комбінації"? — Ольга кинула на Марію підозрілий погляд. — І що це за "повноцінний архітектор"? Ти що, збираєшся проміняти нормальну роботу на якісь сумнівні обіцянки? Маріє, ти взагалі розумієш, що відбувається? В країні війна, а ти тут, значить, розкидаєшся робочими місцями. А що з тією, яку ти вже отримала? Асистентка? Це ж теж робота, чи ні?
— Олю, Максиме, — це мій давній друг, — намагався пояснити Микола. — Він щиро хоче допомогти. Марія ж талановитий архітектор!
— Так, талановитий архітектор, який чомусь сидить у мене на шиї, — парирувала Ольга, її голос став істеричним. — Ти, Колю, або занадто наївний, або… або щось приховуєш! Що це за раптовий інтерес до Марії? І що це за "робота мрії" під час війни? Він що, хоче скористатися ситуацією? Ти думаєш, це чесно? Ти мене знову підставляєш!
Марія відчула, як земля вислизає з-під ніг. Вона бачила, як обличчя Ольги спотворилося від ревнощів і обурення. Її пропозиція Максима, яка мала стати порятунком, тепер перетворилася на черговий камінь спотикання, що поглиблював прірву між нею та колишньою подругою.
— Олю, це не те, про що ти думаєш, — спробувала Марія. — Це реальний шанс…
— Шанс? Чи просто зручний момент? — Ольга схрестила руки на грудях. — Я думаю, тобі варто добре подумати, Маріє. І не забувай, хто дав тобі притулок. І що Аліна тут.
Ці слова були як удар під дих. Марія зрозуміла, що навіть найкращі наміри можуть обернутися проти неї. Вона подивилася на Миколу, який стояв розгублений, не знаючи, що сказати. В її очах читалося питання: "Що мені робити?" Майбутнє, яке кілька хвилин тому здавалося таким яскравим, знову огорнула густа імла невизначеності. Вона стояла на роздоріжжі, розуміючи, що кожен її вибір буде мати високу ціну.
Далі буде...
#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 11
Повітряна тривога, на щастя, виявилася недовгою. Вже за кілька хвилин пролунав відбій, і люди почали повільно підніматися з укриття, їхні обличчя виражали суміш полегшення та втоми. Марія йшла поруч з Максимом, її серце все ще калатало від емоцій, викликаних його словами. Вона намагалася осмислити почуте. Він шукав її. Він вірив у неї.
Коли вони вийшли на вулицю, дощ уже вщух, але повітря було насичене вологою. Київ, попри всі випробування, продовжував жити, дихати, мерехтіти вогнями.
— Отже, Маріє, — почав Максим, звертаючись до неї. — Я розумію, що це було несподівано. І, можливо, не зовсім... стандартно. Але я не звик ходити навколо. Я бачив ваші проєкти, про вас добре відгукувався Микола. Я вірю у ваш талант.
Марія відчула, як її щоки спалахнули. — Я… я навіть не знаю, що сказати. Дякую. Це дуже багато для мене значить.
— Подумай над моєю пропозицією, — продовжив Максим, дістаючи візитівку. — Тут мої прямі контакти. Подзвони мені, коли будеш готова. А щодо роботи асистента... ну, ти завжди можеш відмовитися. Але якщо захочеш спробувати, ніхто тобі не завадить.
Він простягнув їй візитівку, і їхні пальці знову ненадовго торкнулися. Цього разу легкий струм був ще відчутнішим. В його очах Марія побачила не просто діловий інтерес, а й теплу підтримку, яку вона так довго шукала.
— Добре, Максиме. Я подумаю, — прошепотіла вона. — Дякую. За все.
Він усміхнувся, його втома трохи відступила, і в погляді з'явився ледь помітний вогник. — До зустрічі, Маріє.
Максим попрощався і поспішно пішов, а Марія ще кілька хвилин стояла на місці, тримаючи в руці візитівку, ніби це був найцінніший скарб. Вона відчувала, що її життя ось-ось має кардинально змінитися. Це був шанс, про який вона навіть не сміла мріяти.
Повернення додому було і радісним, і тривожним одночасно. Аліна, що сиділа в кімнаті з планшетом, одразу ж підбігла до матері.
— Мамо! Як пройшов день? Ти знайшла роботу?
— Знайшла, сонечко, — Марія міцно обійняла доньку. — І навіть більше.
В кімнаті сиділи Ольга та Микола. Микола читав новини на телефоні, а Ольга девиласт телевізор.
— Ну, що там? — без особливого ентузіазму запитала Ольга, навіть не повернувшись.
Марія з ентузіазмом почала розповідати про свій день: про роботу асистента, про повітряну тривогу, а потім, набравшись сміливості, про розмову з Максимом і його пропозицію стати повноцінним архітектором.
Микола відірвався від телефону, його обличчя освітилося посмішкою. — Ого! Це ж чудово, Маріє! Я ж казав, що він справжній професіонал і обов'язково оцінить твій талант! Я так радий за тебе!
Він підійшов до неї, міцно обійняв і поцілував у щоку. Цей жест не залишився непоміченим Ольгою. Вона різко розвернулася, її погляд був холодним, як лід.
— Стоп. Стоп-стоп-стоп. Микола, ти з ним говорив? Ти знову влаштував тут свої "комбінації"? — Ольга кинула на Марію підозрілий погляд. — І що це за "повноцінний архітектор"? Ти що, збираєшся проміняти нормальну роботу на якісь сумнівні обіцянки? Маріє, ти взагалі розумієш, що відбувається? В країні війна, а ти тут, значить, розкидаєшся робочими місцями. А що з тією, яку ти вже отримала? Асистентка? Це ж теж робота, чи ні?
— Олю, Максиме, — це мій давній друг, — намагався пояснити Микола. — Він щиро хоче допомогти. Марія ж талановитий архітектор!
— Так, талановитий архітектор, який чомусь сидить у мене на шиї, — парирувала Ольга, її голос став істеричним. — Ти, Колю, або занадто наївний, або… або щось приховуєш! Що це за раптовий інтерес до Марії? І що це за "робота мрії" під час війни? Він що, хоче скористатися ситуацією? Ти думаєш, це чесно? Ти мене знову підставляєш!
Марія відчула, як земля вислизає з-під ніг. Вона бачила, як обличчя Ольги спотворилося від ревнощів і обурення. Її пропозиція Максима, яка мала стати порятунком, тепер перетворилася на черговий камінь спотикання, що поглиблював прірву між нею та колишньою подругою.
— Олю, це не те, про що ти думаєш, — спробувала Марія. — Це реальний шанс…
— Шанс? Чи просто зручний момент? — Ольга схрестила руки на грудях. — Я думаю, тобі варто добре подумати, Маріє. І не забувай, хто дав тобі притулок. І що Аліна тут.
Ці слова були як удар під дих. Марія зрозуміла, що навіть найкращі наміри можуть обернутися проти неї. Вона подивилася на Миколу, який стояв розгублений, не знаючи, що сказати. В її очах читалося питання: "Що мені робити?" Майбутнє, яке кілька хвилин тому здавалося таким яскравим, знову огорнула густа імла невизначеності. Вона стояла на роздоріжжі, розуміючи, що кожен її вибір буде мати високу ціну.
Далі буде...
13views