Вчора у нас пройшли обговорення обраної книги на спільні читання☺️
Нею була «Старість Аксолотля» від видавництва Астролябія. І ця книга буда ще тим викликом для деяких з читачів. Тож за підсумками трошки довшого ніж годинне обговорення середня оцінка вийшла: 7.25/10

А вже зовсім скоро, ми анонсуємо наступні спільні читання, залишайтесь на звʼязку ☺️

#sci_fi_не_нудно

Неможливо слухати без сліз: історії киян, які самотужки рятувались після російських прильотів 24 квітня
#Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news
https://brovaryregion.in.ua/?p=42440

Найцінніше у ранньому дитинстві дитини (від двох до шести років) – це гра.
Вільна, неструктурована, спрямована самою дитиною.
Дітям просто необхідно багато грати.
Час, проведений дитиною за грою, безцінний. Гра формує в мозку зв’язки, необхідні для мислення, творчості, співчуття та багатьох інших навичок, які залишаються з людиною на все життя.
Дітям потрібно багато часу на дослідження світу і гру – від цього залежить розвиток їхнього мозку та емоційне здоров’я.
Гра розвиває соціальні навички, пам’ять, емоційну чутливість, творчий підхід до розв’язання задач, гнучкість, уміння контролювати свої бажання. Вона допомагає дитині зрозуміти світ і своє місце в ньому.

#раннійрозвиток #розвитокдитини #гра #раннійрозвитокдитини

Харків
Доброго ранку 🌞
12.06.25р.

Загадка

Без серця — але качаю життя.
Без крові — але в мені вона біжить.
Я стою, але завжди в русі.
Я — …

Ну що, друзі…

Настав час трохи розворушити уяву 😏
Перед тим як поділюсь новеньким, тримайте загадочку — одна правда, один шанс угадати.

«Бажаю вам удачі! Відповідь захована на фото — спробуйте скласти літери так, щоб утворилось правильне слово 😉»

Якщо вам це сподобається — готуйтесь, бо далі буде ще більше загадок🍀

Глибоко посаджені очі й випукла родимка на правій щоці на лінії губ. Миловидне обличчя 19-річної студентки англійської філології в аудиторії університету Франка сповнюється жахом — за нею прийшли.
Привозять в тюрму на Лонцького — у контррозвідку СМЕРШ. За абревіатурою — гасло “Смерть шпигунам”.

Дівчина опиняється за закритими дверима мʼясорубки сталінського терору.
У ту ніч, в грудні 1945-го, з неї вибивають зізнання у приналежності до ОУН. Під час тортур перебивають дротяною нагайкою хребет.

Криваве слідство триває 4 місяці. А вже в березні 1946-го дівчину судять. Роблять це в камері, бо показувати до суду настільки побите дівча не хочуть навіть перед своїми ж працівниками.
Вирок — 10 років таборів, 5 років позбавлення прав і довічне заслання.

Етап зі Львова до особливо суворого табору для політвʼязнів в Іркутській області триває понад місяць.
В одній із каторжних лікарень дівчині роблять операцію. Нбито остеомієліт, а насправді — наслідки побиття. Інвалідної групи не дають. Ледве теплою дівчину етапують на будівництво Байкало-Амурської магістралі.

На кам'яному кар'єрі камінь падає й ламає праву руку. До всього щастя роблять ще одну операцію — на перитоніт. Гній, який не має сили вийти, проривається в черевну порожнину.

З того лікарняного ліжка — на шпалозавод і лісоповал. А звідти – на слюдяну фабрику щипати слюду.

Отак поміж каторжних робіт з болячками, недосипом і недоїданням минають роки золотої молодості дівчини з родимкою на щоці.

У засланні в Анжеро-Судженську в бараці родина й земляки. Ще у 1944-му сестру арештували за участь у визвольному русі, а згодом батьків і малолітнього брата. Батько не дожив до зустрічі.

Довший час не вдається влаштуватися на роботу, але з недуги вийшла ще й користь.

В протитуберкульозному диспансері, куди прийшла перевіритися, вдається влаштуватися реєстраторкою, а потім медичною статистикою, а ще пізніше — лікаркою-статисткою.

Пізніше, на диво, один хірург допомагає виявити пухлини в грудному відділі хребта і сприяє, щоб в Ленінграді прооперували. Професор виймає гомілкову кістку з ноги і вставляє в хребет, щоб міг бодай якось триматися купи. Півтора року в ліжку у гіпсі. Дають першу групу, але випрошує другу — треба ж працювати.

У 1968-му дозволяють виїхати. Але тільки не у Львів та область.

Обирає Івано-Франківськ. Із труднощами влаштовується медсестрою і працює з увʼязненими у туберкульозній лікарні, але недовго — якихось чотири роки.

А в жовтні 1972 року знову арешт. У звинуваченні йдеться, що пише антирадянські вірші. За збірку віршів із любов’ю до України й знайомство із деякими учасниками українського руху опору змушена знову заплатити більшовикам роками життя.

Спершу присуджують 7 років тюрми, 3 роки особливо суворого режиму і 4 роки заслання, але слідчий провокує прочитати вірш і за нього додає ще рік. Ув’язнення відбуває в Мордовії, заслання – в Казахстані.

Попри всі табірні заборони продовжує поетичний шлях, розпочатий ще у 9-річному віці. Пише потайки й вишиває на шматочках полотна мініатюри на релігійну тематику: українські церкви, знамена, іконки, цитати пророків.

У листопаді 1978-го – етап. Відбула в Уш-Тобе тих 5 років від дзвінка до дзвінка. У 1983 році повертається в Україну. Як «особливо небезпечна рецидивістка» може поселитися не ближче 101 кілометра від Львова. Тому і селиться у Бориславі.

За своє життя 34 роки провела в тюрмах, концтаборах і на засланні.

А у 57, уже дорослою жінкою зі зламаним і сяк-так складеним хребтом, але все з тією ж родимкою на правій щоці на рівні губ, зустрічає його — Василя.

Також політв'язня із 15-ма роками таборів за плечима. Повстанця. Інтелігента з технічною освітою, диригента хору і воротаря футбольної команди. Знівечене здоровʼя тортурами в Норильську на старість літ доламують аж три форми раку, перш ніж Василь відійде у засвіти.

Життя ламає жінку, а вона, попри хвороби, карапкається вгору. У прямому сенсі — на гору Маківку! У свої 76 років! Сходить зі схилу, ламає ногу, отримує допомогу, зокрема сильне знеболювальне, й продовжує похід.

І лише на другий день йде до хірургічного відділення накладати гіпс, долаючи біль й усвідомлюючи, що вкотре не здалася.

Імʼя незборимої сподвижниці — Ірина Сеник.

Донька колишнього січового стрільця, активістка підпілля ОУН, зв’язкова Романа Шухевича.

Борислав та Львів зробили її почесною громадянкою, а у США взагалі присвоїли звання однієї зі ста Героїнь Світу.

Ірина Сеник написала кілька поетичних збірок, створила і відшила тисячі узорів, змоделювала сотні суконь і сорочок, але так і не належала до жодної творчої спілки.

Виставки її мистецьких робіт з успіхом проходили в усіх куточках України та в Англії, Бельгії, Канаді, США.

У 2002-му після виступу на підтримку блоку “Наша Україна” троє невідомих побʼють жінку в її помешканні і пограбують. Та навіть після такої сумовитої і жорстокої події серце Ірини битиметься ще сім років.

У засвіти Ірина Сеник відійшла у свої 83.
Похована на Личаківському кладовищі.

P.S. Коли нагуглювала про цю жінку, з подивом дізналася, що у «Нашого Формату» є книга — «Одержима свободою. Шлях героїні світу Ірини Сеник». Але нема в продажі 😞

Найважливіше про пані Ірину дізналася із інтервʼю Василя Овсієнка, якому пощасливилось записати голос цієї неймовірної жінки.

У Дрогобицькому музеї начебто зберігаються її листування з іншими дисидентами та оті неповторні узори. Класно, якщо так, бо цю безцінну спадщину точно треба побачити на власні очі!

@Мирослава Малик

#думки
Ніхто нікого не чекатиме вічно
У кожної людини є межа. Це невидима, але дуже реальна лінія, яку неможливо перетнути без наслідків. Спочатку вона чекає. Вірить у ваші слова, терпить ваші сумніви, розуміє ваші страхи, виправдовує мовчання. Кожне ваше «ще не час» вона приймає як виклик своїй вірі, кожне ваше зволікання — як шанс, що ви просто дозріваєте. Вона сподівається.
А потім настає момент, коли щось у серці стихає. Мовчки. Без скандалів, без надриву. Просто якось зранку вона прокидається і більше не чекає. Вона перестає перевіряти повідомлення. Не слухає пісень, що нагадують про вас. Не згадує дати. Вона перестає будувати плани з вами. Вона починає жити.
І в цьому новому житті з’являється хтось інший. Той, хто не загубився в собі. Не розбирався місяцями, що він відчуває. Не тікав під приводом "ще рано" або "я не готовий". Він просто прийшов і залишився. Без зайвих слів, без театру. Любить. Цінує. Тримає за руку і не відпускає.
І це не про те, що хтось краще. Це про те, що любов не терпить пауз. Вона живе у рішучості. У дії. У вчинках.
Тож не думайте занадто довго. Не оцінюйте, чи "варто". Не грайте з чужими почуттями в надії, що вас завжди чекатимуть. Життя не нескінченне. І серце не залізне.
Є у вас почуття — не марнуйте їх. Заберіть цю людину. Обійміть її. Скажіть, що вона вам важлива. Бережіть її. Бо любов — це не щось, що дається просто так. Це шанс. І ви можете або скористатися ним… або запізнитися назавжди.
Не запізніться на любов.

ГРАНІ ЖІНОЧОЇ ДУШІ

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
В мені і вогонь, і безмежна печаль.
Я світ обіймаю, мов ніжна молитва,
У серці моєму кохання й кришталь.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
В очах моїх – зо́рі, у думці – весна,
Я кри́ла дарую, я світ прикрашаю,
І в кожній сльозині – надія одна.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
Я граю життя, мов величний спектакль,
Де в кожному русі і буря, і тиша,
А в кожному слові – і ніжність, і знак.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
У серці моєму кохання і спів.
Я ніжно торкаюсь до ранку і світла,
Щоб світ розквітав від мої́х почуттів.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
Я зводжу надійні життєві мости,
В мені поєднались і буря, й відвага,
І ношу взяла́сь непосильну нести́.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
Я вірю у світло, у правду, в добро,
Молитвою ніжною землю зігрію,
Щоб сонце зійшло й сколосилось зерно.

24.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 р.

‼️росія продовжує практику незаконних затримань цивільних українців на тимчасово окупованих територіях та катування українських полонених – звіт Бюро ОБСЄ з питань демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ).
Сьомий проміжний звіт БДІПЛ фіксує кричущі порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини з боку рф в Україні. Звіт, підготовлений на основі свідчень 90 осіб, які повернулися з російського полону, підтверджує систематичні зловживання щодо українських військовополонених та цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях України.
▶️Особливу увагу у звіті приділено незаконному позбавленню волі цивільних українців на окупованих територіях. БДІПЛ задокументувало шість нових випадків довільних затримань наприкінці 2024 – початку 2025 року, що свідчить про триваючу практику насильницьких зникнень та переслідувань без законних підстав. Російська влада відмовляє затриманим у процедурних гарантіях, ізолює їх від зовнішнього світу та засуджує за сфабрикованими звинуваченнями, такими як тероризм чи шпигунство, що є грубим порушенням міжнародного права.
Звіт також підтверджує систематичне застосування тортур до українських військовополонених та цивільних осіб у російських місцях ув’язнення. Із 28 опитаних військовополонених 23 повідомили про жорстоке поводження, включно з побиттям гумовими кийками, ураженням електричним струмом, задушенням та сексуальним насильством. Ці дії, спрямовані на приниження, примус до співпраці чи отримання зізнань, призводять до тяжких фізичних та психологічних травм. Умови утримання українців є нелюдськими: переповнені камери, нестача їжі, води та медичної допомоги, а також поширення інфекційних захворювань.
☝Бюро ОБСЄ з питань демократичних інститутів та прав людини зазначає зростання кількості судових процесів над цивільними та військовополоненими українцями за вигаданими звинуваченнями, що використовуються для придушення інакомислення. Ці дії є частиною політики “русифікації” та порушення культурної ідентичності українців.
Координаційний штаб закликає міжнародну спільноту посилити тиск на рф для припинення цих злочинів, звільнення незаконно утримуваних українців та притягнення винних до відповідальності.Ми продовжуємо працювати над поверненням наших громадян додому та співпрацюємо з міжнародними організаціями, щоб забезпечити справедливість і захист прав постраждалих.