Українська
English
#поезія
Ніколи не хотіла просто тліти,
Завжди горіла полум'ям життя.
Бо без вогню - то не насправді жити,
Й ніколи не чекала співчуття.
Та щось душа втомилася палати,
Бо не потрібно іншим те тепло.
Якби можливо наперед щось знати,
То може б все по іншому було.
І ось останні іскри догорають,
Ще, Слава Богу, пишуться вірші.
Лиш чи комусь потрібні? Я не знаю,
В них стільки болю, смутку й гіркоти.
Та поки ще перо в руці тримаю,
І чую в грудях серця свого стук.
Себе втрачати право я не маю,
Й не маю право опускати рук...
Віта Ігнатко
Ніколи не хотіла просто тліти,
Завжди горіла полум'ям життя.
Бо без вогню - то не насправді жити,
Й ніколи не чекала співчуття.
Та щось душа втомилася палати,
Бо не потрібно іншим те тепло.
Якби можливо наперед щось знати,
То може б все по іншому було.
І ось останні іскри догорають,
Ще, Слава Богу, пишуться вірші.
Лиш чи комусь потрібні? Я не знаю,
В них стільки болю, смутку й гіркоти.
Та поки ще перо в руці тримаю,
І чую в грудях серця свого стук.
Себе втрачати право я не маю,
Й не маю право опускати рук...
Віта Ігнатко
#поезія
Ніколи не хотіла просто тліти,
Завжди горіла полум'ям життя.
Бо без вогню - то не насправді жити,
Й ніколи не чекала співчуття.
Та щось душа втомилася палати,
Бо не потрібно іншим те тепло.
Якби можливо наперед щось знати,
То може б все по іншому було.
І ось останні іскри догорають,
Ще, Слава Богу, пишуться вірші.
Лиш чи комусь потрібні? Я не знаю,
В них стільки болю, смутку й гіркоти.
Та поки ще перо в руці тримаю,
І чую в грудях серця свого стук.
Себе втрачати право я не маю,
Й не маю право опускати рук...
Віта Ігнатко
500переглядів
