Українська
English
25 липня 1687 року Івана Мазепу було обрано гетьманом України.
Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.
Ревний заступник православ'я, Мазепа надав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки соборів, споруджених у стилі українського бароко. Загалом за роки його правління зведено понад 200 церков, з них 45 під безпосереднім патронатом володаря булави. Слід зазначити, що цей великий комплекс робіт забезпечувався здебільшого з гетьманської скарбниці. Тобто зібрані від податків кошти гетьман вкладав у розбудову Києво-Печерської лаври, будівництво великого муру довкола неї та інші церковні проекти. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (тоді відомої як «Могило-Мазепинська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана було споруджено нові корпуси, збільшено кількість спудеїв до 2 тисяч).
Як і Богдан Хмельницький та Самойлович Мазепа поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха.
Свою владу ототожнював з могутністю держави; якнайрішучіше допомагав царю в приборканні запорожців (що виборювали право на освоєні території), деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У зовнішній політиці старався мати добросусідські відносини з Річчю Посполитою, Кримським ханством, Османською імперією. Мав таємні контакти з високопосадовцями цих країн. Боротьба з Московією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час просто продовжував лінію Івана Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.
Спирався головним чином на старшинські роди, що свого часу емігрували з Правобережжя, та найманців. За опозицію мав колишніх прихильників Самойловича (здебільшого усунутих з провідних посад), запорожців та південні полки. Останні, окрім глибинних соціально-орієнтованих причин, мали ще і значні амбіції свого полковника щодо гетьманської булави.
Протягом правління гетьмана в Гетьманщині не відбулося жодного протестного повстання проти володаря булави. Так зване «повстання Петрика» козацька спільнота не підтримала. На його заклик повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», відгукнулися лише кримські татари (замість допомоги вони стали грабувати населення, що завдало безповоротних репутаційних втрат «ватажку»).
Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя України-Гетьманщини: за його гетьманування воно досягає особливого піднесення, напруження та розквіту, у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.
Був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головно архітектури. У добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль: виявився в образотворчому мистецтві, літературі, цілому культурному житті гетьманської України. Це було українське бароко — близький родич західноєвропейського — глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.
Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.
Ревний заступник православ'я, Мазепа надав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки соборів, споруджених у стилі українського бароко. Загалом за роки його правління зведено понад 200 церков, з них 45 під безпосереднім патронатом володаря булави. Слід зазначити, що цей великий комплекс робіт забезпечувався здебільшого з гетьманської скарбниці. Тобто зібрані від податків кошти гетьман вкладав у розбудову Києво-Печерської лаври, будівництво великого муру довкола неї та інші церковні проекти. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (тоді відомої як «Могило-Мазепинська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана було споруджено нові корпуси, збільшено кількість спудеїв до 2 тисяч).
Як і Богдан Хмельницький та Самойлович Мазепа поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха.
Свою владу ототожнював з могутністю держави; якнайрішучіше допомагав царю в приборканні запорожців (що виборювали право на освоєні території), деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У зовнішній політиці старався мати добросусідські відносини з Річчю Посполитою, Кримським ханством, Османською імперією. Мав таємні контакти з високопосадовцями цих країн. Боротьба з Московією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час просто продовжував лінію Івана Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.
Спирався головним чином на старшинські роди, що свого часу емігрували з Правобережжя, та найманців. За опозицію мав колишніх прихильників Самойловича (здебільшого усунутих з провідних посад), запорожців та південні полки. Останні, окрім глибинних соціально-орієнтованих причин, мали ще і значні амбіції свого полковника щодо гетьманської булави.
Протягом правління гетьмана в Гетьманщині не відбулося жодного протестного повстання проти володаря булави. Так зване «повстання Петрика» козацька спільнота не підтримала. На його заклик повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», відгукнулися лише кримські татари (замість допомоги вони стали грабувати населення, що завдало безповоротних репутаційних втрат «ватажку»).
Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя України-Гетьманщини: за його гетьманування воно досягає особливого піднесення, напруження та розквіту, у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.
Був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головно архітектури. У добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль: виявився в образотворчому мистецтві, літературі, цілому культурному житті гетьманської України. Це було українське бароко — близький родич західноєвропейського — глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.
25 липня 1687 року Івана Мазепу було обрано гетьманом України.
Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.
Ревний заступник православ'я, Мазепа надав кошти на будівництво в усій Гетьманщині низки соборів, споруджених у стилі українського бароко. Загалом за роки його правління зведено понад 200 церков, з них 45 під безпосереднім патронатом володаря булави. Слід зазначити, що цей великий комплекс робіт забезпечувався здебільшого з гетьманської скарбниці. Тобто зібрані від податків кошти гетьман вкладав у розбудову Києво-Печерської лаври, будівництво великого муру довкола неї та інші церковні проекти. Заходами Івана Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (тоді відомої як «Могило-Мазепинська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана було споруджено нові корпуси, збільшено кількість спудеїв до 2 тисяч).
Як і Богдан Хмельницький та Самойлович Мазепа поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха.
Свою владу ототожнював з могутністю держави; якнайрішучіше допомагав царю в приборканні запорожців (що виборювали право на освоєні території), деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У зовнішній політиці старався мати добросусідські відносини з Річчю Посполитою, Кримським ханством, Османською імперією. Мав таємні контакти з високопосадовцями цих країн. Боротьба з Московією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час просто продовжував лінію Івана Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.
Спирався головним чином на старшинські роди, що свого часу емігрували з Правобережжя, та найманців. За опозицію мав колишніх прихильників Самойловича (здебільшого усунутих з провідних посад), запорожців та південні полки. Останні, окрім глибинних соціально-орієнтованих причин, мали ще і значні амбіції свого полковника щодо гетьманської булави.
Протягом правління гетьмана в Гетьманщині не відбулося жодного протестного повстання проти володаря булави. Так зване «повстання Петрика» козацька спільнота не підтримала. На його заклик повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», відгукнулися лише кримські татари (замість допомоги вони стали грабувати населення, що завдало безповоротних репутаційних втрат «ватажку»).
Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя України-Гетьманщини: за його гетьманування воно досягає особливого піднесення, напруження та розквіту, у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.
Був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головно архітектури. У добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль: виявився в образотворчому мистецтві, літературі, цілому культурному житті гетьманської України. Це було українське бароко — близький родич західноєвропейського — глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.
286views
