#свята 🔱 Велесова Ніч: Містичний Корінь Українського «Хеловіну» Ніч з 31 жовтня на 1 листопада відома у західній культурі як Хеловін (переддень Дня всіх святих). Однак в українській традиції ця доба здавна має свій глибокий, містичний і цілком самобутній зміст, відомий як Велесова Ніч (або Вечір Володимира, що є менш поширеною назвою). Це свято, яке відзначалося в середовищі слов'янських неоязичників та популяризується сьогодні як автентичний український аналог іноземного Хеловіну. Сенс Свята: Межа Світів 🌒 Велесова Ніч — це символічна межа, коли, за прадавніми віруваннями, Білобог (світле начало) передає свої повноваження Чорнобогу (темне начало), а Бог-покровитель знань, мудрості, багатства та потойбічного світу Велес (його іноді називають «Скотій Богом», що також має стосунок до багатства) відкриває ворота між світом живих (Яв) і світом мертвих (Нав). Ця ніч була перехідною: * Закінчувався час збору врожаю (кінець сільськогосподарського року). * Починався час суворої Зими та володарювання духів. * Вірили, що душі померлих предків спускаються на землю. Традиції та Обряди — Пошана до Предків 🕯️ На відміну від сучасного Хеловіну, головна мета Велесової Ночі — не стільки налякати злих духів, скільки вшанувати добрих предків і очиститися від усього зайвого перед зимою. * Поминальна Вечеря: Головною традицією було збирання сім'ї на спільну вечерю, під час якої згадували лише хороше про померлих родичів. На столі обов'язково лишали додаткові прибори та частину страв (наприклад, ложку куті) для душ предків, що завітали в гості. * Свічка-Маяк: На підвіконнях запалювали свічки, щоб душі померлих родичів могли знайти шлях додому. Цей "маяк" мав притягнути духів-помічників, а не відлякати їх. * Очищення та Захист: У будинку наводили чистоту, а для захисту від злих сил під порогом могли розсипати сіль або прикрашати оселю гілками горобини. * Ворожіння та Мудрість: Ніч вважалася часом, коли сни були особливо пророчими, а бажання, загадані з чистим серцем, могли здійснитися завдяки благословенню Велеса та предків.

Результати усіх матчів 1/8 фіналу розіграшу Кубку України 🏆 До чвертьфіналу вийшли наступні вісім команди: Чернігів, Локомотив (Київ), Буковина (Чернівці), Інгулець (Петрове), ЛНЗ (Черкаси), Динамо (Київ), Фенікс-Маріуполь (Маріуполь) та Металіст 1925 (Харків).

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

Три людини загинули, ще двадцять девʼять отримали поранення внаслідок ворожих атак по Запоріжжю, Запорізькому та Пологівському районах. Впродовж доби окупанти завдали 673 удари по 19 населених пунктах Запорізької області. ▪️Окупанти нанесли 9 ракетних ударів по Запоріжжю. ▪️Війська рф здійснили 4 авіаційні атаки по Приморському, Оріхову, Новоуспенівці та Залізничному. ▪️410 БпЛА різної модифікації (переважно FPV) атакували Запоріжжя, Малокатеринівку, Кушугум, Приморське, Степове, Гуляйполе, Щербаки, Новоданилівку, Новоандріївку, Малу Токмачку, Чарівне, Білогірʼя, Успенівку та Малинівку. ▪️7 обстрілів із РСЗВ накрили Степове, Малинівку, Успенівку та Преображенку. ▪️243 артилерійських удари завдано по території Приморського, Степового, Степногірська, Гуляйполя, Щербаків, Новоданилівки, Новоандріївки, Малої Токмачки, Чарівного, Білогірʼя, Успенівки та Малинівки. Надійшло 191 повідомлення про пошкодження житла, обʼєктів інфраструктури та автомобілів. https://t.me/Ukraineaboveallelse

💔ЖАХ! Суми у вогні: росіяни вдарили по житловому сектору та інфраструктурі вночі. ▪️Влучання у 9-поверхівку, горіли 5 квартир та 7 балконів. Найбільші руйнування – на інфраструктурному об’єкті. Загалом 11 травмованих, серед них – 4 дітей; ▪️Також рф вдарила по залізниці. У Сумах – по пасажирському депо, пошкоджено і знищено господар. приміщення компанії, рухомий склад. ➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖ ❗️Вночі рашисти завдали ударів по залізничній інфраструктурі на Сумщині та Харківщині — УЗ. ▪️У Сумах ворог вдарив по пасажирському депо — там пошкоджено та знищено інші господарські приміщення компанії, а також рухомий склад. Для перевезення пасажирів поїзда №779/780 Суми — Київ оперативно подали підмінні вагони. Поїзд відправився за графіком. ▪️Також пошкоджено залізничну інфраструктуру в районі Лозової — поїзд №228/227 Гусарівка — Івано-Франківськ прямує зміненим маршрутом. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Дали воду. Помию посуд і посплю або, нарешті, щось поїм окрім вівсянки та варених фруктів, але тоді мені неможна буде спати ще 3 години мінімум😬кляті ерозії (ні, хелікобактеру в мене немає, але є підозра на аутоімунний гастрит, незабаром з'ясуємо). Від Леонардо Да Вінчі в мене лише метод сну, та й той - вимушений і хаотичний🥲 Сьогодні знову спала 1 годину після роботи (з 7:50 до 8:50). Потім здала кров на аналізи, о 10 була вдома. Спала з 10:30 до 13:30, точніше, НАМАГАЛАСЯ заснути, бо праве око дуже свербіло - отримала запалення. Заснула. Прокинулась, поснідала, пішла на УЗД судин шиї на 14:40. Замовила незаплановані ліки для очей, щоб не запустити, як раніше. Шукала аптеки, кілометри наматувала містом, бо навігатор збивався, тупо ходила колами🥴Купила ліки. Пішла до АТБ по буряк і... Взяла те, що не планувала, бо одне - по акції, друге - давно було відсутнє у продажу та й я 4 місяці не їла🥲 (квашену капусту з журавлиною та огірки😍 так, мені може бути пемзда, бо ерозії шлунку та запалення 12палої... Але я вчора отримала ліки, а до цього 3 міс. дуже обмежено харчувалася, слизова мала вже заспокоїтись)...🌚сподіваюсь Зайшла додому. Заряду 38%. А світло давали на 2 г. саме тоді, коли я вийшла - о 14🙃 Нещодавно була у суперової гастроентерологині, якось іншим разом покажу результат консультації. Частину аналізів на овер 2К сьогодні здала, за тиждень будуть результати. Деякі ліки ще їдуть. Я поки що нічого не приймала, тільки суворо харчувалась (Діафрагмальна кила. Рефлюкс-езофагіт. Ерозивна гастропатія. Еритематозна дуоденопатія. Застій жовчі. Дуодено-гастральний рефлюкс... Ще поліпи жовчного, але то вже УЗД показало) #Шостка

Марина Алексіїва, українська плавчиня-синхроністка, бронзова призерка літніх Олімпійських ігор-2020 #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт https://brovarysport.net.ua/?p=35176

І поки «срачі» щодо Всеукраїнського диктанту єдности «Треба жити» трохи вщухають… Маю вірш😉🫶 А треба жити. Всім нам треба жити. Життя іде — ні грама не стоїть… І кожним подихом щоранку дорожити, І дякувати Богу за цю мить. І бачити, яким буває небо, Які бувають гарні вечори, І що шепочуть над водою верби, І що підспівують їм юні явори. Бо треба жити. Всім нам треба жити. Серед новин і вічної зими… І як важливо душу не згубити У цих тенетах вражої пітьми. А треба жити… Хоч ламають крила, Хоч часом все буває шкереберть… Бо часто так, чекаючи на диво, Нас у буденності з’їдає круговерть. Бо треба жити, любі, треба жити — Радіти літній спеці і дощам, Кохати, вірити й Господа молити, Щоб силу дарував у штормі нам. Бо треба жити… Якось треба жити. Із першим проліском вдихати аромат, А ще — навчитися нікого не судити, Бо кожен має свій етап із втрат… © Аліна Войтенко І будемо жити - всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою!🫂