#гумор

#Постаті КІЛЬКА ФАКТІВ ПРО М. СКОРИКА Народився Мирослав у родині українських інтелігентів у Львові. Мирослав Михайлович - внучатий небіж Соломії Крушельницької (тобто вона - сестра його бабусі). Коли Мирославу було 9 років, його сім'ю репресували й заслали до Сибіру. Під час навчання у Львівській державній консерваторії на початку 60-х хлопець організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» і стає відомим на всю країну. Скорик одним із перших почав популяризувати джазову музику в срср, хоча ніколи не зараховував себе до революціонерів чи бунтарів. Найвідоміша його «Мелодія ля-мінор» написана до фільму «Високий перевал» на прохання кінорежисера Володимира Денисенка. У 1989 році Мирослав Скорик став головою журі першого фестивалю «Червона Рута». Вистава «Мойсей» на музику Мирослава Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом. З відривного календаря "Український народний календар" за 16 червня. ----------- https://suspilne.media/culture/260128-miroslav-skorik-cikavi-fakti-z-zitta-i-tvorcosti-kompozitora/

https://youtu.be/9ZlCeLUMYsY?si=LiNAvnSnOfMdr3WW

https://youtube.com/shorts/luTW6hqU7HE?si=nRt8C9YvIGNVs9G6

Розмова уві сні 🤣🤣🤣

#поезія Подовшав день. Полегшали ці тіні, вечірні тіні спогадів і хмар. І дика груша в білому цвітінні на ціле поле світить, як ліхтар. Уже в дітей порожевіли личка. Уже дощем надихалась рілля. І скрізь трава, травиченька, травичка! І сонце сипле квіти, як з бриля. Вже онде щось і сіють у долині. Вже долітає пісня з далини. Вже горлиця аврукає в бруслині, стоять в заплавах золоті лини. Тут коло нас така зелена балочка, там озеро, не видно йому дна. Вже прилетіла голуба рибалочка, ніс в неї довгий, довший, ніж вона. Вже й дикі гуси в небі пролітали, вже й лебеді кричали крізь туман. Вже ходять в болотах біля Полтави ходуличник, крохаль і турухтан. Воскресли люди, хоч який хто квелий, після облоги схожі на примар. І монастир з цвітіння тих жарделей пливе у небо, як з рожевих хмар. О Боже духів і живої плоті! Я вперше усміхаюся, прости. Якась галузка в тому живоплоті і та он пнеться, хоче розцвісти. уривок "Маруся Чурай" Ліна КОСТЕНКО

https://youtu.be/GrubNbBR2es?si=pOL4ITjE8Ron5PeU

Якось воно буде… Бо не буває так, щоб було ніяк…