Українська
English
НІКОЛИ НЕ ПРИЙДЕ ЗВІДТІЛЬ
Пробач мене, мамо, пробач мене, рідная нене,
Додому, рідненька, я більше уже не верну́,
Тепер на могилу ти будеш ходити до мене,
Неначе до шлюбу, вдягнула мене у труну́.
Не плач же, матусю, не плач, моя рідная пташко,
Свічу загасили мені воріженьки в бою́,
Я вірю, рідненька, тобі, як ніко́ли, є важко…
Тепер я наза́вжди осе́люсь в Небеснім строю́.
Сльозами, рідненька, мене до життя не вернути,
Сльозами нічо́го, не зможеш, матусю, зміни́ть,
Сном вічним заставив мене воріженько заснути,
Мені ж бо хотілось… хотілось, матусенько, жить.
Вже свічка загасла й ніхто запалити не зможе,
Ніхто не пове́рне мене до земного життя,
Тепер в потойбіччі наза́вжди моє́ вічне ложе,
Й не буде ніко́ли в домівку уже вороття.
У тебе зостались всі мо́ї, рідненька, світлини,
На згадку про мене – дерева, що я посадив,
Не думав, матусю, що рано так світ цей покину,
Та ворог в бою́ на світанку мене, мамцю, вбив.
Не плач, люба мамо, не плач же, рідненька, благаю,
Нічи́м вже не зможеш мене до життя поверну́ть,
Лежу́ в домовині і се́рденько тво́є я кра́ю,
Мене не побачиш і голос не зможеш почуть.
До тебе прилину, прилину вві сні на світанні,
Неначе твій Ангел, я зможу тебе обійнять,
Ти вчора почула слова́ мої́, ненько, останні,
Вже більше нічо́го тобі я не зможу сказать.
Пробач мене, мамо, й за душу мою́ ти молися,
Пробач мене, рідна, за слово образливе й біль,
Сльозами не мийся, лиш в небо щоразу дивися,
Бо я вже до тебе ніко́ли не при́йду звідтіль.
21.11.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
Пробач мене, мамо, пробач мене, рідная нене,
Додому, рідненька, я більше уже не верну́,
Тепер на могилу ти будеш ходити до мене,
Неначе до шлюбу, вдягнула мене у труну́.
Не плач же, матусю, не плач, моя рідная пташко,
Свічу загасили мені воріженьки в бою́,
Я вірю, рідненька, тобі, як ніко́ли, є важко…
Тепер я наза́вжди осе́люсь в Небеснім строю́.
Сльозами, рідненька, мене до життя не вернути,
Сльозами нічо́го, не зможеш, матусю, зміни́ть,
Сном вічним заставив мене воріженько заснути,
Мені ж бо хотілось… хотілось, матусенько, жить.
Вже свічка загасла й ніхто запалити не зможе,
Ніхто не пове́рне мене до земного життя,
Тепер в потойбіччі наза́вжди моє́ вічне ложе,
Й не буде ніко́ли в домівку уже вороття.
У тебе зостались всі мо́ї, рідненька, світлини,
На згадку про мене – дерева, що я посадив,
Не думав, матусю, що рано так світ цей покину,
Та ворог в бою́ на світанку мене, мамцю, вбив.
Не плач, люба мамо, не плач же, рідненька, благаю,
Нічи́м вже не зможеш мене до життя поверну́ть,
Лежу́ в домовині і се́рденько тво́є я кра́ю,
Мене не побачиш і голос не зможеш почуть.
До тебе прилину, прилину вві сні на світанні,
Неначе твій Ангел, я зможу тебе обійнять,
Ти вчора почула слова́ мої́, ненько, останні,
Вже більше нічо́го тобі я не зможу сказать.
Пробач мене, мамо, й за душу мою́ ти молися,
Пробач мене, рідна, за слово образливе й біль,
Сльозами не мийся, лиш в небо щоразу дивися,
Бо я вже до тебе ніко́ли не при́йду звідтіль.
21.11.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
НІКОЛИ НЕ ПРИЙДЕ ЗВІДТІЛЬ
Пробач мене, мамо, пробач мене, рідная нене,
Додому, рідненька, я більше уже не верну́,
Тепер на могилу ти будеш ходити до мене,
Неначе до шлюбу, вдягнула мене у труну́.
Не плач же, матусю, не плач, моя рідная пташко,
Свічу загасили мені воріженьки в бою́,
Я вірю, рідненька, тобі, як ніко́ли, є важко…
Тепер я наза́вжди осе́люсь в Небеснім строю́.
Сльозами, рідненька, мене до життя не вернути,
Сльозами нічо́го, не зможеш, матусю, зміни́ть,
Сном вічним заставив мене воріженько заснути,
Мені ж бо хотілось… хотілось, матусенько, жить.
Вже свічка загасла й ніхто запалити не зможе,
Ніхто не пове́рне мене до земного життя,
Тепер в потойбіччі наза́вжди моє́ вічне ложе,
Й не буде ніко́ли в домівку уже вороття.
У тебе зостались всі мо́ї, рідненька, світлини,
На згадку про мене – дерева, що я посадив,
Не думав, матусю, що рано так світ цей покину,
Та ворог в бою́ на світанку мене, мамцю, вбив.
Не плач, люба мамо, не плач же, рідненька, благаю,
Нічи́м вже не зможеш мене до життя поверну́ть,
Лежу́ в домовині і се́рденько тво́є я кра́ю,
Мене не побачиш і голос не зможеш почуть.
До тебе прилину, прилину вві сні на світанні,
Неначе твій Ангел, я зможу тебе обійнять,
Ти вчора почула слова́ мої́, ненько, останні,
Вже більше нічо́го тобі я не зможу сказать.
Пробач мене, мамо, й за душу мою́ ти молися,
Пробач мене, рідна, за слово образливе й біль,
Сльозами не мийся, лиш в небо щоразу дивися,
Бо я вже до тебе ніко́ли не при́йду звідтіль.
21.11.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
261переглядів
