Завдяки Клавдії Петрівні, ми знову можемо відчути магію ночі 🌙 у її переспіві пісні "Намалюй мені ніч". Це справжня подорож у світ мрій та емоцій, де кожна нота переповнена ніжністю і загадковістю ✨. Слухаючи цю пісню, здається, ніби ти насправді бачиш, як зорі танцюють на небі 🌌, а місяць ніжно осяює світ своїм м'яким світлом 🌠. Якщо ви шукаєте музичний твір, який здатний перенести вас у світ спокою та краси, "Намалюй мені ніч" саме те, що вам потрібно 🎶. Дозвольте цій мелодії стати саундтреком ваших найпотаємніших мрій 🌟. #Коло_Музики #українське

#Поетична_сторінка Олена Теліга ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ (Уривок) За вікнами день холоне, У вікнах перші вогні... Замкни у моїх долонях Ненависть свою і гнів. Зложи на мої коліна Каміння жорстоких днів, І срібло свого полину Мені поклади до ніг. Щоб легке, розкуте серце Співало, як вільний птах, Щоб ти, найміцніший, сперся, Спочив на моїх устах. А я поцілунком теплим, М'яким, мов дитячий сміх, Згашу полум'яне пекло В очах і думках твоїх. Та завтра, коли простори Проріже перша сурма - В задимлений, чорний морок Зберу я тебе сама. Не візьмеш плачу з собою - Я плакати буду пізніш! Тобі ж подарую зброю: Цілунок гострий як ніж. Щоб мав ти в залізнім свисті - Для крику і для мовчань - Уста рішучі як вистріл, Тверді як лезо меча. З відривного календаря "Український народний календар" за 8 березня. -----------

https://youtu.be/8ydyF_Fx41k?si=6d21LxYvdMRZSsXB

#архів " Притулок Моррісона " використовували у Великобританії за часів Другої світової війни, якщо люди не мали змоги піти у притулок під час бомбардування. Такі спальні-клітини врятували чимало життів під час руйнування будинків

#думки Запам’ятай: ніколи не мирись із тим, що тебе знецінює. Не звикай до холодної вечері, сирих стін і роботи, яка вичавлює душу. Не прилаштовуйся до оточення, поруч з яким хочеться зникнути. Не допускай байдужості до себе. Це не норма. Не шукай виправдань для тих, хто завдає болю. Не знаходь пояснень для тих, хто нехтує твоїми межами. Черствість, користь, обман, грубість, зрада — це не "життя таке". Це не має права стати твоїм щоденням. Це не повинно вкорінюватися у твоїй реальності. Якщо одного разу погодишся проковтнути приниження — це вже зрада. Передусім — зрада себе. І найболючіша втрата — це втрата поваги до власного "я". Не дозволяй нікому перетворювати тебе на килим, по якому зручно ходити. І ще гірше — пробачати це, мовляв, "усі так живуть". Життя — це не історія про нескінченне терпіння й приниження. Люди змінюються. Ті, хто вчора здавався найріднішим, завтра можуть стати чужими. Найближчий друг здатен обернутись на ворога. А любов усієї юності — пройти повз, не глянувши. Якщо почнеш пристосовуватись до кожного — втратиш себе. А час летить, немов швидкісний потяг. І згодом усвідомлюєш: єдина людина, яка буде з тобою завжди — це ти. Тож привчайся до світлого. Привчай себе до доброзичливості. До поваги. До тепла, щирості, до людей, у яких чисті наміри. До вірності, чесності, глибини почуттів. Навчайся бути бережним до себе. Щоб ніхто більше не смів заходити у твій внутрішній світ із брудом на душі. Бо твій справжній дім — це ти сам. А він гідний найкращого. Життя...

Не забувайте завдяки кому маєте ще можливість святкувати Різдво Христове в Українських традиціях та звичаях..... ВОНИ ПІШЛИ ДО НЕБА В ВІЧНИЙ СПОКІЙ. А от куди підеш ти? https://t.me/RuslanSpeaks. ©️ 30.12.2024

Останнім часом я бачу багато снів. Кінематографічних, сюжетних, довгих як сама ніч і безмежно гарних. Вони різного емоційного забарвлення, хоча, здебільшого, кожний із них немає перепадів, ллється щільним потоком, як із носика маленького чайника під час церемонії. Сьогодні це була зблідніла варіація Аркейну. Схоже я був тим самим доктором, що творив свої кровожердиві винаходи. Та був значно молодшим і винаходів жодних не мав. Пустеля. Я був в ній та вона в мені. Одночасно. Синхронно. Як два організми, що тісно переплелися між собою. Я стріляв в ворогів. Значно сильніших, більших. Зі звичайної гвинтівки вперед, через гаряче наповнене вологістю повітря. Хтось падав, хтось кричав в безмежно одиноке небо. Востаннє. Один таки наздогнав мене. Він дивився на мене, на мою черепуху, обтягнуту шкірою. Я на нього. Він пішов, залишаючи мені безмежну і неперевершену пустелю. Гарний сон. Та навіть він не зрівняється з сюжетом про репера-хіп-хопера, що вигулював в апокаліптичну ніч свого домашнього тиранозавра #сни

- навіщо ти подорожуєш? - так