Летіла в літаку з парою, приблизно могу віку - плюс-мінус, так я визначила на око. Так і виявилось. Йому 64, їй - 56.

Звичайні чоловік і жінка. Лише у нього були усміхнені очі, такі, знаєте, з багатьма дрібними промінчиками навкруги очей. А у неї пишне русяве волосся, заплетене у косу.

Ми сиділи в одному ряду. Я заплющила очі, щоб трохи подрімати. А вони гомоніли. Стишено і мʼяко.

Я не прислухалась до слів. Лише чула тембр їхніх голосів - легкий, теплий.

І чоловік дбайливо і ніжно ставився до жінки і жінка ніжно і дбайливо - до чоловіка. Я навіть не можу пояснити, як це. Між ними була любов. У поглядах, дотиках, словах. І ще вони багато усміхалися.

Усмішка завжди знімає напругу. Розслабляє мʼязи.

І я, певне, фізично відчула значення словосполучення «грітися у променях чужої любові».

Летіти нам було недовго, пару годин. Я вже відкрила було книжку, щоб читати, але ми почали розмовляти.

Жінка спитала про книжку, і попросила дозволу сфотографувати обкладинку.

Спочатку про книжки обмінювались думками, потім про життя 🙂

- А ви давно разом? - не втрималась я. Але вибачилась наперед, раптом моє питання буде недоречним.

- Та не дуже давно, - відповіла Людмила, так звали жінку. - 25 років всього.

- В цьому році святкуватимемо срібне весілля, - додав її чоловік Василь.

Розповіли, що перший чоловік Людмили передчасно помер молодим. Вона залишилась з маленьким сином. У неї другий шлюб. У нього - перший. Їхньому молодшому сину - 21 рік.

І потім ми ще розмовляли - про Одесу і Київ, вони кияни. Про Україну і нашу боротьбу. Про змінене наше життя і про втрати. Про те, що вони хочуть онуків. Бо діти - це найпрекрасніше, що стається у нашому житті. Про надію і віру, які дають сили.

Прилетіли. Пройшли аеропортівські процедури. Пішли до своїх автобусів - я на Одесу, вони на Київ.

Він і вона. Які «не дуже довго» живуть разом.

Бо коли є кохання, то завжди мало часу.

З мережі

І жили вони як кішка з собакою 🥰

ЗОЛОТО Й БЛАКИТЬ

Пшеничне поле золотом взяло́ся,
І вітер котить хвилі золоті,
Торкнулось неба, на межі́ зійшлося,
Немов за це молились всі святі́.

Пшеничне поле золотом постало,
Налитий колос золотом сповна,
На нього небо вдалині упало,
Їх не розлу́чить клята ця війна.

Пшеничне поле золотом встелилось,
До неба колоски з землі тяглись,
З’єднались вмить, усе умить змінилось,
Вкраїнським стягом славно простяглись.

Пшеничне поле з золотим колоссям,
І синє небо, наче те рядно,
Їм поєднатись саме так вдало́ся,
Постати стягом їм було́ дано́.

Пшеничне поле в зо́лоті скупалось,
Над ним повисли небеса-блакить.
Так золото з блакиттю поєдналось,
Воно, мов стяг вкраїнський, майорить.

Пшеничне поле в золото вдягнулось,
А для прикраси вибрало блакить,
З’єдналось з небом, стягом розгорнулось,
І цьо́му стягу й Україні жить.

23.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1020818

Инстаграм в шапке профиля, буду рада видеть каждого✨

Причини тривожності у дітей, як батькам допомогти дитині подолати це відчуття - все це в пам'ятці для батьків "Як допомогти тривожній дитині?".

Ціна - 50 грн.

Файл у форматі PDF.

Хто зацікавлений, будь ласка, пишіть в директ чи ставте "+" в коментарях до посту.❄️