#мова #історія #суспільство
10 серпня 2012 року набув чинності мовний закон «Ківалова-Колесніченка».
Ним було передбачено, що в 13 регіонах України російська мова отримує статус регіональної, який практично прирівнює її до державної. Закон дозволяв використовувати в офіційному діловодстві не українську мову, а ту, якою у конкретному регіоні розмовляє не менш як 10% жителів.
Сценарій його підготовки й ухвалення вкотре продемонстрував уміння російських імперців вдаватися до обману тоді, коли вони не можуть перемогти опонентів у відкритому протистоянні.
Після провалу наполегливих спроб впровадити російську як другу державну російські політтехнологи почали інтенсивний пошук іншої законодавчої бази для продовження зросійщення й денаціоналізації українців у формально незалежній державі.
Таку базу їм вдалося знайти в «Європейській хартії регіональних або меншинних мов», ухваленій у Раді Європи в 1992 році.
Маніпулятивне використання Хартії полягало у впровадженні в мовне законодавство поняття «регіональна мова», статус якої, згідно з положеннями ухваленого документа, передбачав широкі права на вживання в офіційній документації, в освіті, судочинстві, засобах масової інформації, що фактично дорівнює функціям державної мови.
Із текстів рішень міськрад з проросійською владою «регіоналів» та комуністів було очевидним, що в такий спосіб функції державної мови на цих територіях переходять до російської. Понад те, документи містили формулювання, які свідчили, що депутати – регіонали й комуністи – не залишали українській мові, а відповідно й українцям, місця на їхній власній землі.
Свого часу прийняття закону викликало хвилю протестів по всій Україні. Опозиція заявляла, що закон прийнято з істотними порушеннями.
Але після втечі зрадника Януковича Верховна Рада 23 лютого 2014 року визнала таким, що втратив чинність, закон про основи державної мовної політики від 3 липня 2012 року. Однак тодішній в. о. президента України і голова Верховної Ради Олександр Турчинов відмовився схвалити скасування цього закону, вибрав більш правильний варіант — відправити на розгляд закон на дотримання ним конституційності до Конституційного Суду.
Подання про конституційність закону, відомого як «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, надійшло до КСУ в липні 2014 року; у жовтні було відкрито провадження у справі про його відповідність Конституції.
28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав закон «Про засади державної мовної політики» таким, що не відповідає Основному закону.
Конституційний суд України у своєму рішенні чітко вказав причини для визнання закону неконституційним.
Це порушення "процесуального" характеру, зокрема: "голосування" за законопроект депутатами, які були за межами України, перебували за межами ВР; відсутність розгляду поправок та пропозицій до законопроекту; неособисте голосування; відсутність обговорення законопроекту.
Але найголовніше, що важко переоцінити, якої шкоди українському суспільству та державі завдав цей маніпулятивний неконституційний закон, прийнятий проросійською владою зрадників.
#мова #історія #суспільство
10 серпня 2012 року набув чинності мовний закон «Ківалова-Колесніченка».
Ним було передбачено, що в 13 регіонах України російська мова отримує статус регіональної, який практично прирівнює її до державної. Закон дозволяв використовувати в офіційному діловодстві не українську мову, а ту, якою у конкретному регіоні розмовляє не менш як 10% жителів.
Сценарій його підготовки й ухвалення вкотре продемонстрував уміння російських імперців вдаватися до обману тоді, коли вони не можуть перемогти опонентів у відкритому протистоянні.
Після провалу наполегливих спроб впровадити російську як другу державну російські політтехнологи почали інтенсивний пошук іншої законодавчої бази для продовження зросійщення й денаціоналізації українців у формально незалежній державі.
Таку базу їм вдалося знайти в «Європейській хартії регіональних або меншинних мов», ухваленій у Раді Європи в 1992 році.
Маніпулятивне використання Хартії полягало у впровадженні в мовне законодавство поняття «регіональна мова», статус якої, згідно з положеннями ухваленого документа, передбачав широкі права на вживання в офіційній документації, в освіті, судочинстві, засобах масової інформації, що фактично дорівнює функціям державної мови.
Із текстів рішень міськрад з проросійською владою «регіоналів» та комуністів було очевидним, що в такий спосіб функції державної мови на цих територіях переходять до російської. Понад те, документи містили формулювання, які свідчили, що депутати – регіонали й комуністи – не залишали українській мові, а відповідно й українцям, місця на їхній власній землі.
Свого часу прийняття закону викликало хвилю протестів по всій Україні. Опозиція заявляла, що закон прийнято з істотними порушеннями.
Але після втечі зрадника Януковича Верховна Рада 23 лютого 2014 року визнала таким, що втратив чинність, закон про основи державної мовної політики від 3 липня 2012 року. Однак тодішній в. о. президента України і голова Верховної Ради Олександр Турчинов відмовився схвалити скасування цього закону, вибрав більш правильний варіант — відправити на розгляд закон на дотримання ним конституційності до Конституційного Суду.
Подання про конституційність закону, відомого як «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, надійшло до КСУ в липні 2014 року; у жовтні було відкрито провадження у справі про його відповідність Конституції.
28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав закон «Про засади державної мовної політики» таким, що не відповідає Основному закону.
Конституційний суд України у своєму рішенні чітко вказав причини для визнання закону неконституційним.
Це порушення "процесуального" характеру, зокрема: "голосування" за законопроект депутатами, які були за межами України, перебували за межами ВР; відсутність розгляду поправок та пропозицій до законопроекту; неособисте голосування; відсутність обговорення законопроекту.
Але найголовніше, що важко переоцінити, якої шкоди українському суспільству та державі завдав цей маніпулятивний неконституційний закон, прийнятий проросійською владою зрадників.
Українська
English
