• 1
    43views
  • ☄️ З полону вчора звільнили підполковника  Бердій Василя Анатолійовича.
    Він перебував в полоні з березня 2022 року.
    Нарешті вдома! Вітаю друже 🤝🇺🇦
    ПС. Фото архів
    ✈️ @a_shtirlitz

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    ☄️ З полону вчора звільнили підполковника  Бердій Василя Анатолійовича. Він перебував в полоні з березня 2022 року. Нарешті вдома! Вітаю друже 🤝🇺🇦 ПС. Фото архів ✈️ @a_shtirlitz https://t.me/Ukraineaboveallelse
    136views
  • 1
    53views
  • Великдень. Чомусь в цей день згадується квітень 2022 року в Мар’їнці. Він повертається.

    Обстріл. Я сиджу в погребі, і кожен вибух десь поруч вже не «десь», а тут, над головою. Земля здригається, сиплеться пил, і в якийсь момент у мене з’являється чітке відчуття: це кінець. Ось зараз. Ось уже майже.
    І раптом усе всередині стихає.

    Немає паніки. Немає крику. Є дивний спокій, якого я ніколи раніше не знав. Наче я вже прийняв те, що буде далі. Смерть.
    І саме тоді приходить пам’ять.
    Я згадую бабусю. Як вона колись тихо читала молитву, просто так, у звичайному житті. І ці слова самі починають складатися в мене в голові. «Отче наш…» — не повністю, не ідеально, але я їх згадую. Повільно, уривками, ніби намацуючи їх у темряві.
    Я повторюю їх подумки.
    Не як віруючий.
    Не як той, хто знає, як правильно.
    А як людина, якій страшно і яка більше нічого не може зробити.

    І паралельно в голові крутиться інше:
    ось зараз влучить… ось ще трохи… і все.

    Я не тікаю від цієї думки. Я з нею погоджуюсь. Я навіть починаю думати: а що там далі? На небі. Чи є щось? Як це буде? Чи буде світло, чи просто тиша?

    Це дивний стан. Не зовсім страх. Не зовсім віра. Щось між.
    І в цьому «між» я сиджу, слухаю вибухи і чекаю.

    Але минає хвилина. Потім ще одна, потім ще непам'ятаю скільки.
    І я залишаюся живим.

    ...

    Зараз, коли минув час, я розумію: той момент був для мене дуже близький до віри. Але він не зробив мене віруючим у звичному сенсі.

    Я не почав ходити до церкви.
    Не став жити за правилами.
    Не змінився різко.
    Але той погріб залишився зі мною.
    Як точка, де я був максимально чесний.
    Де не було ролей, слів «як треба».
    Де я не грав у віру — а просто шукав, за що вхопитися, коли все могло обірватися.

    І, можливо, цього достатньо.

    Я не знаю, як правильно вірити.
    Але я знаю, як це — згадати молитву в момент, коли здається, що це вже кінець.
    І ці знання не зникають. Вони просто тихо живуть десь всередині мене досі.
    Великдень. Чомусь в цей день згадується квітень 2022 року в Мар’їнці. Він повертається. Обстріл. Я сиджу в погребі, і кожен вибух десь поруч вже не «десь», а тут, над головою. Земля здригається, сиплеться пил, і в якийсь момент у мене з’являється чітке відчуття: це кінець. Ось зараз. Ось уже майже. І раптом усе всередині стихає. Немає паніки. Немає крику. Є дивний спокій, якого я ніколи раніше не знав. Наче я вже прийняв те, що буде далі. Смерть. І саме тоді приходить пам’ять. Я згадую бабусю. Як вона колись тихо читала молитву, просто так, у звичайному житті. І ці слова самі починають складатися в мене в голові. «Отче наш…» — не повністю, не ідеально, але я їх згадую. Повільно, уривками, ніби намацуючи їх у темряві. Я повторюю їх подумки. Не як віруючий. Не як той, хто знає, як правильно. А як людина, якій страшно і яка більше нічого не може зробити. І паралельно в голові крутиться інше: ось зараз влучить… ось ще трохи… і все. Я не тікаю від цієї думки. Я з нею погоджуюсь. Я навіть починаю думати: а що там далі? На небі. Чи є щось? Як це буде? Чи буде світло, чи просто тиша? Це дивний стан. Не зовсім страх. Не зовсім віра. Щось між. І в цьому «між» я сиджу, слухаю вибухи і чекаю. Але минає хвилина. Потім ще одна, потім ще непам'ятаю скільки. І я залишаюся живим. ... Зараз, коли минув час, я розумію: той момент був для мене дуже близький до віри. Але він не зробив мене віруючим у звичному сенсі. Я не почав ходити до церкви. Не став жити за правилами. Не змінився різко. Але той погріб залишився зі мною. Як точка, де я був максимально чесний. Де не було ролей, слів «як треба». Де я не грав у віру — а просто шукав, за що вхопитися, коли все могло обірватися. І, можливо, цього достатньо. Я не знаю, як правильно вірити. Але я знаю, як це — згадати молитву в момент, коли здається, що це вже кінець. І ці знання не зникають. Вони просто тихо живуть десь всередині мене досі.
    3
    1comments 871views
  • Христос Воскрес! Нехай ваше життя буде таким же солодким, як святкова паска, а кожен новий день приносить лише добрі новини. Обіймаю вас міцно і бажаю всього найкращого!

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Христос Воскрес! Нехай ваше життя буде таким же солодким, як святкова паска, а кожен новий день приносить лише добрі новини. Обіймаю вас міцно і бажаю всього найкращого! https://t.me/Ukraineaboveallelse
    61views
  • Вітання зі святом усіх, хто ще на попівському зомболікуванні(зомбодуркуванні).
    Вітання зі святом усіх, хто ще на попівському зомболікуванні(зомбодуркуванні).
    3
    571views 1 Shares
  • - Джон Сноу воскрес!

    - Воистину воскрес!

    - Джон Сноу воскрес! - Воистину воскрес!
    3
    491views 36Plays 1 Shares
  • https://www.youtube.com/live/6bWYfLvp7qY?si=cqHJ6PXL_vTRSrvr
    https://www.youtube.com/live/6bWYfLvp7qY?si=cqHJ6PXL_vTRSrvr
    66views
  • Всім привіт, а які є тут правила🧐
    Всім привіт, а які є тут правила🧐
    2
    119views
  • Коли намагаюся зібратися на роботу 😄🤣

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Коли намагаюся зібратися на роботу 😄🤣 https://t.me/Ukraineaboveallelse
    87views 3Plays