💭Чому вам пора кидати дарувати #солодощі та винагороджувати ними дітей? 🍫🙅‍♀️ 🫤Мене вже дістали з цією звичкою пхати дітям солодощі на кожному кроці! Ну серйозно, скільки можна? "Ой, молодець, тримай шоколадку!", "День народження? Ось вам торт і три пакети цукерок!". ❓Ви хоч розумієте, до чого це призводить у дорослому житті ваших дітей? 🚨Я бачу ці наслідки щодня, і повірте, це не просто "зайві кіло" – це глибокі проблеми, які ви самі ж закладаєте в їхні голови. ⤵️Давайте розбиратися по порядку, бо мене це вже реально бісить! 🚫Емоційна #залежність від цукру 😩 Коли ви постійно винагороджуєте дитину солодощами, ви привчаєте її мозок до однієї простої схеми: "Щось хороше = цукор". Зробила уроки – печиво, не плакала в лікаря – льодяник. І що ви думаєте? У дорослому житті вона тягнеться до солодкого щоразу, коли їй погано, добре чи просто нудно. Стрес на роботі? Тістечко. Сварка з кимось? Шоколад. Це вже не їжа, а емоційна милиця! Дослідження (наприклад, від American Psychological Association) кажуть, що емоційне переїдання часто починається саме з дитинства, коли ви "заспокоювали" цукром. Факт для вас: близько 30% людей із зайвою вагою зізнаються, що їдять солодке, щоб заглушити стрес. Круто, правда? 🚫Розлад #харчової #поведінки 🍰 А ще ваша звичка – це прямий квиток до розладів типу "їм, бо заслужив". Ви кажете дитині, що солодке – це нагорода за щось "особливе". І що вона робить, коли виростає? Влаштовує собі "свято живота" після кожного робочого тижня чи навіть вдалого тренування! Бо ж "я молодець, я заслужила". А потім – провина, дієти, зриви. Статистика від National Eating Disorders Association показує, що у людей із такими звичками в 2 рази частіше бувають компульсивні переїдання. Ви цього хочете для своїх дітей? Замість здорового ставлення до їжі ви ростите покоління, яке або морить себе голодом, або "нагороджує" тортом. 🚫Проблеми зі #здоров’ям, які ви ігноруєте 🤬 Тепер про тіло. Цукор – це не просто "трохи калорій", як ви собі думаєте. Постійне його вживання в дитинстві перевантажує підшлункову, провокує інсулінорезистентність і – сюрприз для вас – підвищує ризик діабету 2 типу в майбутньому. Дослідження (Journal of Pediatrics) доводить: діти, яких ви регулярно "балували" солодощами як подарунком, у 1.5 рази частіше мають ожиріння до 20 років. А зуби? Карієс у 5-6 років – це нормально для вас? Для мене – ні, і вас це теж має хвилювати! 😋Реальні #приклади, які мене дратують 😤 Ось вам приклад: знайома Оля розповідала, як її мама завжди дарувала цукерки за хороші оцінки. Тепер Олі 32, вона бореться із зайвою вагою і щоразу після проєкту на роботі купує шоколадку – "бо я ж молодець". Або Сергій, якого бабуся "балувала" солодким у гостях. Зараз він не може зупинитися на одній цукерці – з’їдає цілий пакет, бо "це для душі". І таких історій повно! 🫵Ви самі закладаєте ці #бомби уповільненої дії у своїх дітей. 👍Що вам #робити замість цього? 💡 Та все просто, включіть фантазію! Дитина добре поводиться? Подаруйте їй похід у кіно, цікаву книгу чи набір для творчості. День народження? Організуйте квест, вручите настільну гру чи спортивний інвентар – велосипед, ролики, м’яч. Так ви вчите дитину радіти життю, а не їжі. Їжа – це паливо, а не "любов в обгортці". Якщо вже хочете щось смачненьке, дайте фрукти, горіхи чи домашній йогурт із ягодами – корисно і без цукрового хаосу. 🍀#Мотивація для вас💪 Слухайте, я розумію, що відмовитися від цієї дурної традиції – це не просто. Але невже ви не хочете, щоб ваші діти виросли здоровими, впевненими і не тяглися до цукерок щоразу, коли життя їх б’є? 🫵Ви можете стати тими, хто зламає це дурне коло! Покажіть, що любов – це не шоколадка, а ваш час, увага і турбота. Ви сильніші за ці стереотипи, і ваші діти заслуговують на краще. 📌 Давайте разом зробимо цей світ хоч трохи здоровішим – без цукрових "подарунків" і з нормальним ставленням до їжі. Ви #згодні? Тоді вперед, у вас усе вийде! 🚀 Не забудьте поставити👍 Мені буде приємно🤗

https://www.youtube.com/live/dz7aPyDbax8?si=4n-C3U2nu_ZXgd4V

Затишні різдвяні кульки Чарівний промт, виконання у різних аі програмах A close-up of a shiny ornament hanging on a tree, reflecting the room’s lights and decorations in its surface, shoot with a Canon EOS R5, 100mm, f/2.8, sharp focus

РАЙ ДЛЯ МАНДРІВНИКІВ - ОСТРІВ БОРА-БОРА #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport

#поезія Яке то щастя друзів мати, Відвертих, щирих, дорогих. І не важливо де живете, Що у Фейсбуці ми знайшлись. Мені ви на щодень розрада. Я поміж вас знайшла себе. У кожну пору я вам рада - Нехай Господь всіх береже.

Раптом чергова шалена хвиля спочатку знесла з ніг, а потім змила мене у воду. Коли мені все-таки вдалося виринути, я знаходився далеко від "Аделаїди" і вгледів кілька човнів, які ледь трималися на воді. Спробував допливти до одного з них, але чим більше намагався плисти до нього, тим далі мене відносило. Тоді я побачив, як наша бригантина пішла на дно. Довго чув вигуки матросів і команди капітана, що намагався керувати човнами. Я чимдуж кликав на допомогу, але човен був надто далеко, і, ймовірно, мене ніхто не почув. Мабуть, вирішили, що я вже лежу на дні океану, тому й не шукали. Крім того, головною турботою матросів у човні, було утримати його на плаву. Уривками пам'ятаю усе, що відбувалося потім. Я то виринав, то знову опинявся під водою, не розумів, у який бік мене несе, і на скільки вистачить сил. Я вже прощався з життям, благав прощення за всі свої гріхи. Тоді надія майже полишила мене, та раптом рука торкнулася до чогось дуже твердого. Виявилося, що це величезна кам'яна брила, яка стирчала з води. Я вхопився та протримався певний час. Потім плив ще, хоча й не розумів куди. Нарешті, намацав ногами дно та вийшов на якийсь берег. Зробив кілька кроків та звалився повністю знесилений. Гадки не маю, як довго пролежав там, бо, коли розплющив очі, сонце вже добряче припікало. Роззирнувшись, я збагнув, що знаходжуся на піщаному березі, що простягався по обидва боки на невідому відстань. Футів за тридцять попереду берег закінчувався, і починався густий ліс. Далі за лісом здіймалися гори, відносно невисокі, вкриті рясними заростями, але в деяких місцях було помітно стежини. На найвищій горі помітив маленький потічок та скелю, яка за формою схожа на якусь химерну тварину. Хоча я пробув доволі багато часу у воді, але, за виключенням кількох дрібних подряпин та зчесаних колін, не мав жодних ушкоджень. Мій клинок, як зазвичай, був на місці, на відміну від карти. Але скарби мене тепер не хвилювали. Думав лише за те, скільки тут протримаюся. Ніяк не наважувався кудись йти, та й лишатися на цьому сонці теж було майже нестерпно, до того ж почали мучити спрага й голод. Читати далі за посиланням: https://arkush.net/book/18589 Приємного читання