Peremoga Pаtria

  • Перевести б годинник на час без війни —
    Там, де ми ще наївно щасливі.
    Там, де у молодих ще нема сивини,
    Там, де всі ще живі і красиві.

    Де світанки звичайні, спокійно-ясні,
    Де не гинуть найкращі Герої,
    Де буденне життя, звичайнісінькі дні,
    Де на складі іржАвіє зброя…

    Де ще цілі будинки, а в них добрий сміх,
    Не літають у небі ракети.
    Перевести б годинник — для нас, для усіх,
    В інший бік розкрутити планету.

    Повернути б назад гірко втрачений час,
    І усе, чого зараз бракує…
    Тільки небо, на жаль, не питає у нас
    І лиш долі сильніше гартує.

    Алла Василишин.
    Перевести б годинник на час без війни — Там, де ми ще наївно щасливі. Там, де у молодих ще нема сивини, Там, де всі ще живі і красиві. Де світанки звичайні, спокійно-ясні, Де не гинуть найкращі Герої, Де буденне життя, звичайнісінькі дні, Де на складі іржАвіє зброя… Де ще цілі будинки, а в них добрий сміх, Не літають у небі ракети. Перевести б годинник — для нас, для усіх, В інший бік розкрутити планету. Повернути б назад гірко втрачений час, І усе, чого зараз бракує… Тільки небо, на жаль, не питає у нас І лиш долі сильніше гартує. Алла Василишин.
    Sad
    1
    56переглядів
  • #Велесова_ніч_ВПР

    Йшли духи з Ірію, незримі,
    Всідались тихо за столи.
    Руками-крилами своїми
    Тепло в родині берегли.
    Ця ніч для них була остання
    У цьому році, як завжди,
    Живого й мертвого єднання —
    Як охорона від біди.
    Живі у пращурів просили
    Надійний захист на весь рік,
    Щоб не ступала хижа сила
    На світлий родовий поріг.
    На стінах тіні танцювали.
    Горіли цілу ніч вогні.
    Всі бога Велеса вітали —
    Лунали співи голосні.
    Вимогливо дивився Велес,
    Владар заможного життя,
    Чи ще шанують його велич
    Старі, дорослі і дитя.
    Чи ще митці мистецтво творять,
    Чи добре торг купці ведуть.
    Палахкотіли ясно зорі,
    Волосожару слали путь.
    Чумацький Шлях білів у небі,
    Єднав мереживо сторіч.
    Зібравши віншування й треби,
    Спливала Велесова ніч.

    Слов'янка.
    #Велесова_ніч_ВПР Йшли духи з Ірію, незримі, Всідались тихо за столи. Руками-крилами своїми Тепло в родині берегли. Ця ніч для них була остання У цьому році, як завжди, Живого й мертвого єднання — Як охорона від біди. Живі у пращурів просили Надійний захист на весь рік, Щоб не ступала хижа сила На світлий родовий поріг. На стінах тіні танцювали. Горіли цілу ніч вогні. Всі бога Велеса вітали — Лунали співи голосні. Вимогливо дивився Велес, Владар заможного життя, Чи ще шанують його велич Старі, дорослі і дитя. Чи ще митці мистецтво творять, Чи добре торг купці ведуть. Палахкотіли ясно зорі, Волосожару слали путь. Чумацький Шлях білів у небі, Єднав мереживо сторіч. Зібравши віншування й треби, Спливала Велесова ніч. Слов'янка.
    121переглядів
  • Народ, що рашка не змогла покорити...в той час

    Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів?

    Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.

    Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.

    Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.

    Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.

    Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.

    До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.

    Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).

    Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.

    Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.

    У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.

    У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.

    У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.

    Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?

    Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.

    Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників

    І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.

    Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.

    І росіяни обісралися.

    Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.

    Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.

    Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.

    І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.

    У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».

    У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.

    І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.

    Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.

    Трохи фактів:

    1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.

    2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.

    3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.

    4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.

    5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.

    6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.

    7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.

    8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.

    9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.

    10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.

    11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.

    12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.

    13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
    Народ, що рашка не змогла покорити...в той час Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів? Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші. Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам. Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом. Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі. Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці. До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами. Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини). Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір. Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими. У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході. У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено. У війні з чукчами брав участь навіть російський флот. Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує? Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив. Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника. Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість. І росіяни обісралися. Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною. Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу. Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало. І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс. У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю». У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу. І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію. Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях. Трохи фактів: 1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб. 2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше. 3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року. 4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову. 5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка. 6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь. 7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном. 8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії. 9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих. 10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО. 11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті. 12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори. 13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
    292переглядів
  • І поки «срачі» щодо Всеукраїнського диктанту єдности «Треба жити» трохи вщухають… Маю вірш😉🫶

    А треба жити. Всім нам треба жити.
    Життя іде — ні грама не стоїть…
    І кожним подихом щоранку дорожити,
    І дякувати Богу за цю мить.

    І бачити, яким буває небо,
    Які бувають гарні вечори,
    І що шепочуть над водою верби,
    І що підспівують їм юні явори.

    Бо треба жити. Всім нам треба жити.
    Серед новин і вічної зими…
    І як важливо душу не згубити
    У цих тенетах вражої пітьми.

    А треба жити… Хоч ламають крила,
    Хоч часом все буває шкереберть…
    Бо часто так, чекаючи на диво,
    Нас у буденності з’їдає круговерть.

    Бо треба жити, любі, треба жити —
    Радіти літній спеці і дощам,
    Кохати, вірити й Господа молити,
    Щоб силу дарував у штормі нам.

    Бо треба жити… Якось треба жити.
    Із першим проліском вдихати аромат,
    А ще — навчитися нікого не судити,
    Бо кожен має свій етап із втрат…

    © Аліна Войтенко

    І будемо жити - всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою!🫂
    І поки «срачі» щодо Всеукраїнського диктанту єдности «Треба жити» трохи вщухають… Маю вірш😉🫶 А треба жити. Всім нам треба жити. Життя іде — ні грама не стоїть… І кожним подихом щоранку дорожити, І дякувати Богу за цю мить. І бачити, яким буває небо, Які бувають гарні вечори, І що шепочуть над водою верби, І що підспівують їм юні явори. Бо треба жити. Всім нам треба жити. Серед новин і вічної зими… І як важливо душу не згубити У цих тенетах вражої пітьми. А треба жити… Хоч ламають крила, Хоч часом все буває шкереберть… Бо часто так, чекаючи на диво, Нас у буденності з’їдає круговерть. Бо треба жити, любі, треба жити — Радіти літній спеці і дощам, Кохати, вірити й Господа молити, Щоб силу дарував у штормі нам. Бо треба жити… Якось треба жити. Із першим проліском вдихати аромат, А ще — навчитися нікого не судити, Бо кожен має свій етап із втрат… © Аліна Войтенко І будемо жити - всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою!🫂
    119переглядів
  • ... Якщо ти справді любиш Україну...
    І щиро про її добробут дбаєш...
    ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... Щоб не мать руїну...
    На своїй рідній говорити маєш.

    ... Якщо ти справді любиш Україну...
    І зичиш їй щасливу світлу долю...
    ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... В цю важку годину...
    Своє зерно йди засівай по полю.

    ... Якщо ти справді любиш Україну...
    То не чекай коли ущухне злива...
    ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... ВимітАй хатину...
    Звільняй її, й себе від негатива.

    ... Якщо ти справді любиш Україну...
    Не вимовляй ворожого вже слОва...
    ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... Вчи себе й дитину...
    Бо наша мова рідна, калинОва.

    ... Якщо ти справді любиш Україну...
    Від "чтокання" чужого відцурайся...
    ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... Нашу, солов'їну...
    В її слова немов у спів вслухайся.

    ... Якщо ти справді любиш Україну...
    Чужим "глаголом" ти любов ту душиш...
    ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... Щоб не мать провину...
    Ти свою рідну знати просто МУСИШ.

    ... Вчи українську !!!
    Галина Момот.
    ... Якщо ти справді любиш Україну... І щиро про її добробут дбаєш... ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... Щоб не мать руїну... На своїй рідній говорити маєш. ... Якщо ти справді любиш Україну... І зичиш їй щасливу світлу долю... ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... В цю важку годину... Своє зерно йди засівай по полю. ... Якщо ти справді любиш Україну... То не чекай коли ущухне злива... ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... ВимітАй хатину... Звільняй її, й себе від негатива. ... Якщо ти справді любиш Україну... Не вимовляй ворожого вже слОва... ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... Вчи себе й дитину... Бо наша мова рідна, калинОва. ... Якщо ти справді любиш Україну... Від "чтокання" чужого відцурайся... ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... Нашу, солов'їну... В її слова немов у спів вслухайся. ... Якщо ти справді любиш Україну... Чужим "глаголом" ти любов ту душиш... ВЧИ УКРАЇНСЬКУ... Щоб не мать провину... Ти свою рідну знати просто МУСИШ. ... Вчи українську !!! Галина Момот.
    Love
    2
    121переглядів 1 Поширень
  • Мова

    Ти розумієш мою мову?!
    Це шепіт рун бринить морозним вітром у словах.
    Це сила духу вільного народу,
    Що сонця знак несе на хоругвах

    Ця мова – серп, яким стинають колос,
    Що згодом перетвориться на хліб.
    Вона – з глибин віків священний голос,
    Рожденний в сивині тисячоліть.

    У ній і сварги промені огненні,
    I блиск води гірського джерела
    Нетлінна мудрість, молитви священні,
    Що мати з молоком своїм дала.

    Спинися та прислухайся, приблудо,
    Ця мова – меч для тих, хто йде з мечем.
    Вертайся у своє болотисте нікуди,
    Тебе ніхто сюди не кликав калачем.

    Яке ти маєш право тут сичати
    Про те, що «ущємляют твой язик»?
    Прийшовши до чужої, гостем, хати
    Свої права торочити ти звик?!

    Москальська погань, угро-фінський послід,
    Паршивий пес, заблудший в реп’яхах,
    Не будеш ти ділити мою землю
    «Введєнієм іного язика»!

    Автор: Юрій Руф
    45переглядів
  • 📃 Секунди не мають виміру...

    секунди не мають виміру –
    це тільки удари серця
    у думки немає вибору –
    це тільки проекція смерті
    у слова немає запаху
    а є тільки колір і смак
    ти можеш мені сказати
    чому це насправді так?
    ти можеш мені повірити –
    на дотик а не на слово?
    ти знаєш якою мірою
    й до чого ми вже готові?
    зумієш прийти і вижити?
    захочеш знайти і взяти?
    я духів усіх своїх вижену
    з прокуреної кімнати
    я викрою викраду виборю
    для тебе добу безкраю
    секунди не мають вибору
    секунди – вони минають

    ✍️ Юрій Іздрик
    📃 Секунди не мають виміру... секунди не мають виміру – це тільки удари серця у думки немає вибору – це тільки проекція смерті у слова немає запаху а є тільки колір і смак ти можеш мені сказати чому це насправді так? ти можеш мені повірити – на дотик а не на слово? ти знаєш якою мірою й до чого ми вже готові? зумієш прийти і вижити? захочеш знайти і взяти? я духів усіх своїх вижену з прокуреної кімнати я викрою викраду виборю для тебе добу безкраю секунди не мають вибору секунди – вони минають ✍️ Юрій Іздрик
    120переглядів
  • Будьмо!
    Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
    Хоч і не до кінця розуміють про що мова. Це не просто "Ура!"
    Воно не перекладається!
    Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК.
    Будьмо!
    Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося.
    Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу!
    Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький.
    Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст…
    Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками…
    І під копитом камінь тріснув…
    Будьмо - це донати і безпілотники.
    Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки.
    Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками.
    Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
    Будьмо - це лелеки, що вертають до свого гнізда, до свого дому. І F-16, що навесні повертаються з вирію…
    Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
    Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
    Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі…
    Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
    Святий Вечір, щедрий Вечір!
    Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!
    Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не до кінця розуміють про що мова. Це не просто "Ура!" Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками… І під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати і безпілотники. Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки, що вертають до свого гнізда, до свого дому. І F-16, що навесні повертаються з вирію… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Святий Вечір, щедрий Вечір! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!
    Love
    1
    252переглядів
  • Зустрілись дві душі серед зими,
    Ховалися від холоду, обидві.
    Одна сказала:"Де б тепло знайти?",
    А інша простягнула їй обійми.

    І вже зима, здавалась, не страшна,
    І хуртовини не такі і сніжні.
    Одна, від щастя, плакала душа,
    А інша усміхалась ніжно- ніжно.

    Тепер вони долають все разом,
    І відчувають теплоту і щастя.
    І хочеться, щоб душам цим, обом,
    Подарував Господь усе найкраще...

    ВІТА ІГНАТКО
    Зустрілись дві душі серед зими, Ховалися від холоду, обидві. Одна сказала:"Де б тепло знайти?", А інша простягнула їй обійми. І вже зима, здавалась, не страшна, І хуртовини не такі і сніжні. Одна, від щастя, плакала душа, А інша усміхалась ніжно- ніжно. Тепер вони долають все разом, І відчувають теплоту і щастя. І хочеться, щоб душам цим, обом, Подарував Господь усе найкраще... ВІТА ІГНАТКО
    188переглядів
  • Я Вас любив, а Ви ніколи
    Мене любити не могли,
    І от погасло сонця коло,
    Й мої троянди одцвіли.

    Немов підрізані ножем,
    Як і моя надія світла,
    О, як вони тяглись до світла
    Крізь тьму з благанням і плачем!

    Але не вбить любов чудесну,
    Що так сіяла в їх сльозах…
    Вони умерли, щоб воскреснуть
    В моїх закоханих піснях!

    © Володимир Сосюра
    📃 ​«Я Вас любив, а Ви ніколи...»
    Я Вас любив, а Ви ніколи Мене любити не могли, І от погасло сонця коло, Й мої троянди одцвіли. Немов підрізані ножем, Як і моя надія світла, О, як вони тяглись до світла Крізь тьму з благанням і плачем! Але не вбить любов чудесну, Що так сіяла в їх сльозах… Вони умерли, щоб воскреснуть В моїх закоханих піснях! © Володимир Сосюра 📃 ​«Я Вас любив, а Ви ніколи...»
    131переглядів
Більше дописів