#поезія
Підійти зі спини, обійняти зненацька,
Зізнання найтаємніші прошепотіти,
І відчути, як в серце вселяється щастя –
Нескінченне, спокусливе, тихе, тендітне.

І, вдихаючи запах волося звабливий,
Цілувати пульсуючу жилку за вушком,
Щоб по венах лилася нестримно, бурхливо
Божевільна любов, вивертаючи душу

Всю навиворіт – так, як у сні не насниться,
Як собі ні на мить уявити не можна!..
Ця любов – Неба, Сонця й Землі таємниця, –
Осягне її велич далеко не кожний...

Загадати бажання на здійснення мрії
Про політ серед ночі у зоряне небо...
Підійти зі спини, обійняти щосили,
І ніколи вже не відпустити від себе.

Сергій Доскач

😍✨У Харкові вперше з початку повномасштабного вторгнення відкрили Сумську вулицю для пішоходів і включили "зоряне небо".

Маленькі моменти краси, які повертають відчуття спокою та щастя у місто.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

***
В стрічці – щоденні звіти. Щоденні втрати.
Час зрозуміти, чого ти насправді вартий.
Час запитати, чого ти насправді хочеш?
Варта небесна пильнує тебе щоночі.
Ворог полює на душі. Вогонь і морок.
Ранок приходить. Пірнаєш в чергóвий корок.
Місто і кава. Знов черга робити вибір:
Хто ти сьогодні – незламна небесна риба,
Сивий дракон чи покоцане ведмежатко?
Рівень абсурду в середньому по палаті
Майже дорівнює градусам у повітрі.
Міцно триматися. Кажуть, південний вітер
Зносить все зайве, лишаючи найдорожче.
Хай нам залишить обійми цієї ночі,
Зоряне небо без гуркоту і заліза,
Тишу, порожню і чорну, коли запізно
Бігти чи думати, як врятувати всесвіт,
Можна лежати і мріяти, чути плескіт
Моря всередині себе. Ловити хвилі.
І засинати сузір'ям на небосхилі.

#чб #словаустовпчик #кобалія

Люди сучасного великого міста засліплені вуличним освітленням, вони втратили зоряне небо.

Космонавти намагаються знайти його щоразу

Немає нічого більш захоплюючого та неймовірного, ніж занурення з китовою акулою! Це справді незабутній досвід, який залишає слід у душі на все життя.

Уявіть: ви у воді поруч із найбільшою рибою планети – лагідним велетнем, який може досягати 18 метрів у довжину! Попри свій розмір, китова акула абсолютно безпечна для людини, адже харчується лише планктоном та дрібною рибою.

Спостерігати, як цей величний гігант повільно і граційно пливе поруч, фільтруючи воду, – це ніби опинитися в іншому вимірі. Її плямисте забарвлення, що нагадує зоряне небо, створює враження, що ви плаваєте поруч із живою галактикою. Це момент глибокого єднання з природою, що нагадує про дивовижну красу та різноманіття нашого океану.

У далекому кутку всесвіту, на планеті Аквамаріс, що була вкрита кришталевими озерами й небесними водоспадами, приземлився зореліт «Мрія-9». Екіпаж складався з трьох астронавтів: капітана Мирослава, кухаря-біолога Олени й бортового мага Степана.

Після тривалого польоту, їм конче треба було відпочити й підзарядити енергокристали. Але на борту закінчилися всі запаси борщу, а їсти тюбики з пюре вже не було сил. Тоді Степан, який колись навчався в Карпатській Школі Космозілля, запропонував:

— А давайте зваримо юшку. Але не просту — зоряну, з риби з цього магічного озера.

Мирослав посміхнувся:

— Якщо ти її спершу зловиш.

Олена вже витягувала із спорядження гіперудочку, оснащену нанонитками й чакруном-приманкою. Вони підійшли до озера, вода якого світилася синім, немов самі зорі танули в ній. Несподівано озеро заговорило:

— Лише ті, хто серцем чистий і з повагою до стихій, зможуть зловити рибу у моїх водах.

Степан відклонився й прошепотів заклинання вдячності, а тоді кинув вудку. З глибин виринула риба — срібна глибнеспинка з очима, як перлини. Її не треба було вбивати: вона сама залишила лусочку, що могла перетворитись на смачну юшку, не шкодячи створінню.

Олена запалила вогонь із метеоритного вугілля, Степан додав трохи сушеної папороті з планети Лісовії, а Мирослав — дрібку земної солі, привезеної ще з Гуцульщини. Вариво забулькотіло, заграло кольорами туманностей.

Коли вони скуштували юшку, кожен побачив у парі над казаном свій дім: мати біля печі, зоряне небо над селом, дитинство. Це була не просто страва — це було зцілення душі. Навіть зореліт, здавалось, глибше видихнув.

— Це найкраща юшка в моєму житті, — сказав Мирослав.
— Бо зварена з пам’яті, — додала Олена.
— І трохи магії, — підморгнув Степан.

Так зоряні мандрівники відновили сили й полетіли далі, лишивши на березі озера маленький казанчик — на згадку для тих, хто ще прийде з добрим серцем.

Бо там, де вариться юшка з зірок, завжди є місце для дива.