#поезія
Мама фарбує волосся брунатно-рудим.
Мамині очі — волошки: насичено-сині,
Ніжно-замріяні. Неня в усьому мій спільник,
Радник, учитель і подруга номер один.
Я малолітня вдихаю її аромат —
Терпко-солодкий, квітковий: бузково-жасминний.
Тепла, як літо, матуся обожнює зими.
Каже: «Морозно... Ти з бабою вдома? Дарма!»
Вечір затúшний: пірнаю під ковдру, тоді
Мати вигадує казку чи згадує Бога...
Мамина Біблія — книжка затерта до дір:
Сотні підкреслень, пожухлий гербарій на спогад...
***
Мама граційна, гарніша від леді з реклам,
Ніжна й жіночна. У пору духмяних акацій
Носить спідниці та сукні: здебільшого максі,
Світло-блакитні й зелені... Як вітер легка.
Ольга за паспортом, Льоля — для тих, хто близькі.
Трохи журлива: пізнала колючість утрати.
Віддано любить, хоч дехто любові не вартий.
Має за цінність листівки й десяток листів.
Вічно в турботах — від них залюбки б утекла.
Певна, що щастя не можна зміряти грошима,
Марить мистецтвом, віршує та іграшки шиє...
Мріє: «Частіше б ходити в кіно й у театр».
Любить просте — восени хризантемні хмарки
Вдома повсюди: улюблені мамині квіти.
Неня з таких, хто до світу всім серцем відкритий,
Хто не для себе живе, а для інших горить.
***
Мамині руки тонкі та від болю дрижать.
Мама говорить: «Лишається вже небагато...
Знаєш, урешті втухає спекотне багаття,
Люди так само... Вже час догорати, а жаль...»
«Ні, — заперечую, — викинь дурню з голови,
Ще не стара, про розлуку казати зарано».
Мама змовкає. А в жовтні згасає на ранок:
Ніби у вирій, тікає до раю від злив.
Б'ється на друзки все звичне й щасливе: крихке.
Жовтень уперше здається холодним і довгим.
Маю надію, що там, де вона, хризантем
Цілі сади та немає ні сліз, ні тривоги.
Марія Чекарьова
28 червня–початок липня 2025 року
#поезія
Мама фарбує волосся брунатно-рудим.
Мамині очі — волошки: насичено-сині,
Ніжно-замріяні. Неня в усьому мій спільник,
Радник, учитель і подруга номер один.
Я малолітня вдихаю її аромат —
Терпко-солодкий, квітковий: бузково-жасминний.
Тепла, як літо, матуся обожнює зими.
Каже: «Морозно... Ти з бабою вдома? Дарма!»
Вечір затúшний: пірнаю під ковдру, тоді
Мати вигадує казку чи згадує Бога...
Мамина Біблія — книжка затерта до дір:
Сотні підкреслень, пожухлий гербарій на спогад...
***
Мама граційна, гарніша від леді з реклам,
Ніжна й жіночна. У пору духмяних акацій
Носить спідниці та сукні: здебільшого максі,
Світло-блакитні й зелені... Як вітер легка.
Ольга за паспортом, Льоля — для тих, хто близькі.
Трохи журлива: пізнала колючість утрати.
Віддано любить, хоч дехто любові не вартий.
Має за цінність листівки й десяток листів.
Вічно в турботах — від них залюбки б утекла.
Певна, що щастя не можна зміряти грошима,
Марить мистецтвом, віршує та іграшки шиє...
Мріє: «Частіше б ходити в кіно й у театр».
Любить просте — восени хризантемні хмарки
Вдома повсюди: улюблені мамині квіти.
Неня з таких, хто до світу всім серцем відкритий,
Хто не для себе живе, а для інших горить.
***
Мамині руки тонкі та від болю дрижать.
Мама говорить: «Лишається вже небагато...
Знаєш, урешті втухає спекотне багаття,
Люди так само... Вже час догорати, а жаль...»
«Ні, — заперечую, — викинь дурню з голови,
Ще не стара, про розлуку казати зарано».
Мама змовкає. А в жовтні згасає на ранок:
Ніби у вирій, тікає до раю від злив.
Б'ється на друзки все звичне й щасливе: крихке.
Жовтень уперше здається холодним і довгим.
Маю надію, що там, де вона, хризантем
Цілі сади та немає ні сліз, ні тривоги.
Марія Чекарьова
28 червня–початок липня 2025 року