#поезія А тінь виходить – густа, кремезна. Над нею – човен, під нею – весла. Дивися – зелень тече крізь вени. Сховай під серцем її для мене, бо буде витися, буде бігти, точити зуби, ламати кігті об кожен спогад, об кожен спалах, чуття загострить і гнів розпалить. Моя свідомість – піщинок тисяча: у вовчих хащах і норах лисячих я слід гублю, розсипаюсь, здрібнююсь, зрікаюсь звичок, імен і здібностей. Я розбиваюсь на сотні пазлів. Щоб стати полум’ям, мушу згаснути. Викидаю ключа, щоб знайти вихід. І хто б не кричав у мені, я тихо виходжу у ніч, у сліпе нікуди. Чорт забирай, я тут є і буду, скільки б світів у мені не розбилось, і начхати на виснаження й безсилість. Між словами – тиша – срібляста ниточка – ніч дзвенить в повітрі, як з льоду виточена, а зірки – кришталь – на соснових плечиках – а мороз зашкалює, і від вечора залишаються тільки уламки місяця, а під ними тіні гарцюють, бісяться, всі скелети з шафи виходять з мороком – не забудь купити бухла і колива. Тіні біжать, сторожкі і рвані. Лезом ножа видираю пам’ять з кожного нерва, трощу, випалюю. І нічого мого більше вже нема у мені. Я щоночі стою на краю безодні – у похмурих застиглих лісах підводних залишаю усіх – бо далі не можна. Захистити ще їх би. Від мене. Кожного. Хай горять яскравіше за зорі й промені, у цій темряві всі вони – голос полум’я, що до вічного дерева шлях освітлює, в безконечній зимі крапля сонця літнього. Я виловлюю з хаосу звуки й дотики, у прадавніх лісах сто стежок витоптую, заростаю гіллям, розчиняюсь у синяві, випускаю на волю страхи і сни мої. Стукотять колеса, земля йде вихилом. Липнуть руки, від страху спирає дихання. Знову потяг, і я у нім, наче в савані. І нічого мого більше вже нема у мені. І не вийти, не вилетіти, не вистрибнути. Десь між горами прямовисними опиняюся, поміж скелями. Небо сплавлюється, вистелюється синім холодом, болем, кригою. Я кричатиму, щоб не вигоріти, я шумітиму, щоб воскреснути під порожнім, бездонним всесвітом. Іолана Тимочко

#технології У китайських горах тепер можна взяти екзоскелет в оренду — щоб легше дертись на вершину. Послугу вже запустили на Тайшань, Хуаншань, Угун та інших популярних маршрутах. Тепер замість виснаження — прогулянка з бустом.

#малюнок #скелет #книжка

Ніяк не можу виділити час на те, щоб зняти відео по "Скелету у шафі" Френкі Спікінг... Тому, поки що, маленький письмовий відгук. По-перше, трохи здивувало оформлення тексту, у тому плані, що йде спочатку Спогад, а потім Глава. Причому сама історія починається саме зі спогаду. По-друге, імена/прізвища персонажів. Від української письменниці хотілося б більше українського вайбу, а не Олівій і Семів. По ходу історії мені постійно приходилося собі нагадувати, що я читаю книжку саме української письменниці. Хоча парочка чисто українських моментів усе ж була: "хороші росіяни" і лайка Райлі (точно не пам'ятаю що саме). По-третє, сама історія дуже цікава. І я шкодую, що у моєму підлітковому віці не було подібних книжок. Може тоді б я любила горрор, тому що ця книжка такий собі жахастик для початківців🙃 По-четверте, не зважаючи на те, що це жахастик – дуже легко і швидко читається. По-п'яте, особисто мене дуже порадувала згадка у книзі деяких книг і кіно♥️ Оцінка: 9/10 P. S. Більше подробиць буде у відео✨ #читаємоукраїнське #читаємоукраїнською #книги #книгоблог

#технології У Китаї вигадали екзоскелет для догляду за літніми людьми. Робокостюм від ULS Robotics важить лише 5 кг і дає змогу без зусиль підіймати вантажі до 30 кг.

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Коли «Блискавка» вийшла з укриття, над морем уже впала ніч. Ми тримали курс за ледь помітною баркентиною, що маячіла попереду, немов примара в темряві. Відстань між нами скорочувалась поволі, але впевнено. Ми вважали себе непоміченими — принаймні на це сподівались. Корабель попереду йшов рівно, не змінюючи курсу, ніби нічого не підозрював. Фернандо, що стояв на шканцях і пильно вдивлявся у темряву крізь підзорну трубу, порушив тишу: — Можливо, це лише маска спокою. Противник чекає слушного моменту: або раптово змінить курс, або, підпустивши нас ближче, завдасть удару. Іншого судна ми не побачили. Можливо, воно відстало — що було б нам на руку, Або ж марсові просто не змогли його розгледіти у темряві. Погоня тривала кілька годин. За цей час ми привели гармати до повної бойової готовності... Раптом вітер зрадницьки змінив напрямок, що ускладнило маневрування. За наказом боцмана матроси кинулись до канатів. Вони мали повертати реї, щоб якомога скоріше знову спіймати вітер. Це вимагало від команди злагодженості. Серед скреготу шківів та свисту натягнутих снастей чулась лайка боцмана, та вигуки матросів. Не пройшло й п'яти хвилин, як вітрила знову наповнились і "Блискавка" впевнено пішла новим курсом, майже не відпустивши супротивника. Фернандо, як і раніше, стояв на шканцях, спокійний і зосереджений. — Здається, вони щось запідозрили! На палубі почався рух. Гадаю, саме час змінити прапор — нехай знають, з ким мають справу! Одразу ж на щоглі замайорів чорний стяг із зображенням скелета з шаблею в руках. — Можливо, ще рано? — обережно озвався Естебан. — Трохи таємниці не завадило б... — Та вони вже здогадались, — урізав Фернандо. — Цей корабель стояв у порту, зовсім поруч із нашим бригом. Дурити їх довго не вийде. — Не здивуюсь, якщо він і справді вирушив за нами, — додав боцман. — Цілком можливо, Майку, — кивнув Фернандо, не відводячи погляду від супротивника Коли ми наблизилися ще більше, зрозуміли, що наше судно має перевагу в маневровості. Баркентина повертала занадто повільно, хоч і встигла випустити кілька гарматних ядер у наш бік. На щастя, вони впали надто далеко, щоб завдати шкоди Ми не забарилися з відповіддю. Загриміли наші гармати — і ворожий корабель втратив частину бізані, а обшивка корпусу отримала кілька помітних ушкоджень. — Стіве, не гарячкуй! — гукнув Фернандо. — Інакше пустимо цю посудину на дно раніше, ніж потрібно! Ми скористалися втратою маневровості ворога й підійшли майже впритул. Наш корабель став носом до його корми — і вже перші абордажні кішки полетіли через борт. Нас накрив шквальний вогонь картечі, але ми відповіли тим самим. Невдовзі частина нашої команди на чолі з Тьягу вже вела запеклий бій на палубі супротивника. Ми запропонували здатися, та ворог відмовився. Нас чекала жорстока сутичка — не на життя, а на смерть. Усюди лунали постріли, лязкіт сталі, крики поранених. Справжню відвагу проявили чарруа, проте найбільшого удару ворогові завдавав наш капітан. Він бився шаблею з такою легкістю, що кількома точними ударами раз за разом вражав суперників. Пліч-о-пліч із ним бився Гільєрме, який виявився напрочуд вправним воїном. Невдовзі Фернандо зійшовся у двобої з капітаном баркентини — і ним виявився наш старий знайомий, Фонсека. Як з’ясувалося пізніше, цей корабель також належав йому. Щойно ми залишили порт, він зібрав нову команду й вирушив у погоню. Понад усе він прагнув не лише повернути барк, а й жорстоко помститися нам. — Гадав, знову підкрадешся, немов щур? — загарчав Фонсека. — Побачимо, хто з нас залишиться живим. — Не варто було гнатись за нами, — спокійно відповів Фернандо. — Загубиш людей і сам підеш на дно. — Тільки після тебе! — прошипів той і кинувся з шаблею, але його удар не досяг цілі. Сутичка складалася не на користь Фонсеки. Більшість його команди, не витримавши нашого натиску, склала зброю й благала про милість. Чимало наших моряків були ладні розірвати ворогів на шматки, прагнучи помститися за загиблих товаришів, та Естебан наказав зупинитися. Капітани усе ще бились. Здавалося, що Фернандо трохи розслабився й почав втрачати ініціативу. Один з ударів Фонсеки ледь не досяг цілі, та Фернандо в останню мить відбив атаку. А потім контратакував, зробивши різкий випад. Тіло контрабандиста бездушно впало на палубу. Фернандо витягнув закривавлену шаблю з мертвого ворога, нахилився над ним і, помовчавши кілька секунд, наказав віддати тіло океану — як і тіла всіх загиблих. Полонених моряків загнали до трюму. Їм пообіцяли зберегти життя та висадити на берег, щойно з’явиться така можливіст Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/23 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#тварини Покрови тіла мурах, як і в усіх комах, складаються з хітинового екзоскелета, що забезпечує захист та опору. Однак, крім твердого панцира, важливу роль у житті мурах грають різноманітні волоски, що покривають їхнє тіло. Ці структури, які часто недооцінюються, виконують цілу низку життєво важливих функцій. Волоски мурах є сенсилами – складними органами почуттів, що виступають над поверхнею кутикули. Вони можуть бути різної форми та розміру, від коротких та товстих щетинок до довгих та тонких волосків. Різноманітність форм безпосередньо пов'язані з виконуваними функціями. Одним із ключових призначень волосків є тактильна чутливість. Багато волосин з'єднані з сенсорними нейронами, що реагують на найменші коливання повітря або дотику. Це дозволяє мурахам орієнтуватися у темряві мурашника, виявляти видобуток чи потенційну небезпеку, і навіть взаємодіяти з іншими членами колонії. Інша важлива функція – захист. Щільний покрив з волосків може бути бар'єром, що перешкоджає попаданню на тіло мурашки пилу, бруду та дрібних паразитів. Деякі види мурах мають волоски, що виділяють захисні хімічні речовини, що відлякують ворогів. Крім того, волоски грають роль терморегуляції. Вони створюють навколо тіла мурашки ізолюючий шар, зменшуючи втрати тепла в холодну погоду та захищаючи від перегріву у спеку.

Тепер ви знаєте, як виглядає скелет🦔

🤩⚡️Найкращі спортсмени січня та лютого 2025 року отримали нагороди від НОК України 🔹2 квітня в Олімпійському домі відбулася урочиста церемонія нагородження переможців конкурсу «Найкращий спортсмен місяця». Національний олімпійський комітет України нагородив спортсменів та тренерів, які продемонстрували високі результати на міжнародній арені у січні та лютому 2025 року. 🎙У своїй промові президент Національного олімпійського комітету України Вадим Гутцайт зазначив:   💬«Мені дуже приємно, коли наші спортсмени перемагають, коли вони піднімають наш прапор, коли всією країною ми вболіваємо за них, віримо в них».  🏆За підсумками січня 2025 року нагороди отримали: 🔹Джоан Фейбі Бежура — бронзова призерка етапу Гран-прі з фехтування на шпагах, що проходив у Досі. 🔸Ярослав Лавренюк — чемпіон світу зі скелетону серед юніорів у віковій категорії U–20 на змаганнях у Санкт–Моріці (Швейцарія), а також бронзовий призер чемпіонату Європи серед юніорів у категоріях U-23 та U-20 в Сігулді (Латвія). 🏆За підсумками лютого 2025 року нагороду отримала: 🔹Марія Хохелько — чемпіонка та двічі бронзова призерка зимового Європейського юнацького олімпійського фестивалю в Бакуріані (Грузія). 🤝Заходи НОК України проходять за підтримки спонсорів та партнерів: «Епіцентр К» та «Інтерспорт, United Global Logistics, 4F, радіостанції Перець FM, компанії «Цифра». ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

#тварини 😐 Морська мінога (Petromyzon marinus) - одна з найнезвичайніших істот у водній фауні. Це паразитична риба, позбавлена щелеп, з тілом, що нагадує вугра. Її рот влаштований як присоска з роговими зубцями - з його допомогою вона прикріплюється до тіла іншої риби, прорізає шкіру та живиться кров'ю та тканинами. Міноги не мають кісткового скелета - він хрящовий, як у акул. У них немає щелеп, але є круглий ротовий диск, здатний завдати серйозної шкоди. Харчуються вони рахунок інших риб, включаючи лосося, тріску, осетрових і навіть акул. У процесі харчування мінога виділяє антикоагулянт - речовина, що перешкоджає згортанню крові, що дозволяє їй харчуватися довше. В результаті жертва може серйозно ослабнути, а іноді загинути. Деякі міноги також можуть бути переносниками бактерій та грибкових інфекцій, хоча прямо з кіром, звичайно, вони не пов'язані. Ці істоти існують уже понад 360 мільйонів років – практично у незмінному вигляді. По суті, це «живі копалини», які пережили динозаврів та багато геологічних катастроф. Цікавий факт: міноги можуть жити у прісній воді, але для розмноження їм обов'язково потрібна річка — вони піднімаються нагору за течією, щоб відкласти ікру, а потім гинуть. Це нагадує життєвий цикл тихоокеанського лосося