• Пісня "Безсоння". Слова мої, а музичний супровід - улюблений Суно. Хард рок відповідає настрою пісні.
    https://youtu.be/2DtRa0o6n_s?si=LgZwlsME4HTW7KA0
    Пісня "Безсоння". Слова мої, а музичний супровід - улюблений Суно. Хард рок відповідає настрою пісні. https://youtu.be/2DtRa0o6n_s?si=LgZwlsME4HTW7KA0
    15views 1Plays
  • СБУ викрила експосадовця Міноборони, який розтратив 1 млрд грн бюджетних коштів на закупівлі продуктів харчування для ЗСУ протягом березня-грудня 2022 року.
    Перебуваючи на посаді навесні 2022 року, він уклав договір з приватною компанією щодо закупівлі оптових партій харчових продуктів та їх постачання для ЗСУ.
    При цьому вартість самої продукції була штучно завищена на 41%, а ціна на організацію її постачання зросла на 221%.
    Зловмиснику загрожує до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна.
    СБУ викрила експосадовця Міноборони, який розтратив 1 млрд грн бюджетних коштів на закупівлі продуктів харчування для ЗСУ протягом березня-грудня 2022 року. Перебуваючи на посаді навесні 2022 року, він уклав договір з приватною компанією щодо закупівлі оптових партій харчових продуктів та їх постачання для ЗСУ. При цьому вартість самої продукції була штучно завищена на 41%, а ціна на організацію її постачання зросла на 221%. Зловмиснику загрожує до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна.
    10views
  • #поезія
    Чи знають зірки, як вони прекрасні,
    Про безкінечність поглядів німих?
    І як на ранок я в долонях власних
    Тримаю з ніжністю одну із них.

    Чи я прокинулась, чи це все досі сон?
    Яскраве золото світанку на моїй стіні,
    Не мій на тумбочці лежить кулон —
    Я ніби досі плаваю в солодкому вині.

    Гарячим водоспадом ллється ейфорія,
    Хвилини в вічність хочу розтягнути.
    Невже сьогодні це не просто мрія?
    Невже тебе нарешті можу я...

    ...відчути...

    Твій подих теплий, тихий на моїй щоці,
    Волосся срібло поміж моїх пальців,
    Зефірні губи на моєму сонному лиці,
    Як щоки наші наливаються рум'янцем...

    «Як це можливо?» — я запитуюся в бога.
    «Чим смертна заслужила такий дар?»
    Як крила не перетворилися на спогад,
    Коли я доторкнулась сонця, як Ікар?

    Я хочу, щоб ця мить тягнулась вічно,
    Цю посмішку магічну бачити щодня,
    Твій голос чути ніжний, кристалічний,
    Який шепоче в вушко тихо — «Ти моя».


    Квірш
    #поезія Чи знають зірки, як вони прекрасні, Про безкінечність поглядів німих? І як на ранок я в долонях власних Тримаю з ніжністю одну із них. Чи я прокинулась, чи це все досі сон? Яскраве золото світанку на моїй стіні, Не мій на тумбочці лежить кулон — Я ніби досі плаваю в солодкому вині. Гарячим водоспадом ллється ейфорія, Хвилини в вічність хочу розтягнути. Невже сьогодні це не просто мрія? Невже тебе нарешті можу я... ...відчути... Твій подих теплий, тихий на моїй щоці, Волосся срібло поміж моїх пальців, Зефірні губи на моєму сонному лиці, Як щоки наші наливаються рум'янцем... «Як це можливо?» — я запитуюся в бога. «Чим смертна заслужила такий дар?» Як крила не перетворилися на спогад, Коли я доторкнулась сонця, як Ікар? Я хочу, щоб ця мить тягнулась вічно, Цю посмішку магічну бачити щодня, Твій голос чути ніжний, кристалічний, Який шепоче в вушко тихо — «Ти моя». Квірш
    35views
  • Скандальна співпраця "Українських вертольотів" із росіянами: історія отримала продовження
    Компанія "Українські гелікоптери" орендує повітряні судна нібито через американську фірму. Але журналісти виявили, що за цією схемою стоїть громадянка Росії Марія Юдіна — із російським паспортом, податковим номером та чоловіком, який має зв'язки з авіацією РФ. Незважаючи на очевидні зв'язки з країною-агресором, ні сама компанія, ні держоргани не дали публічного пояснення, як ця структура отримала українську реєстрацію.
    Від компанії немає прямої відповіді на головне питання – як росіянка володіє українським авіапарком?
    У попередньому матеріалі журналісти встановили:
    ▪️Марія Юдіна має російський паспорт, виданий у Москві;
    ▪ її партнер - фігурант російського авіаринку Кирило Аносов;
    ▪ Компанія, пов'язана з ними, зареєстрована в США, але її бенефіціари мають міцні зв'язки з РФ.
    "Українські вертольоти", незважаючи на це, продовжують працювати, хоча їхні зв'язки з РФ становлять пряму загрозу національній безпеці України.
    Скандальна співпраця "Українських вертольотів" із росіянами: історія отримала продовження Компанія "Українські гелікоптери" орендує повітряні судна нібито через американську фірму. Але журналісти виявили, що за цією схемою стоїть громадянка Росії Марія Юдіна — із російським паспортом, податковим номером та чоловіком, який має зв'язки з авіацією РФ. Незважаючи на очевидні зв'язки з країною-агресором, ні сама компанія, ні держоргани не дали публічного пояснення, як ця структура отримала українську реєстрацію. Від компанії немає прямої відповіді на головне питання – як росіянка володіє українським авіапарком? У попередньому матеріалі журналісти встановили: ▪️Марія Юдіна має російський паспорт, виданий у Москві; ▪ її партнер - фігурант російського авіаринку Кирило Аносов; ▪ Компанія, пов'язана з ними, зареєстрована в США, але її бенефіціари мають міцні зв'язки з РФ. "Українські вертольоти", незважаючи на це, продовжують працювати, хоча їхні зв'язки з РФ становлять пряму загрозу національній безпеці України.
    161views 7Plays
  • #поезія
    Хованка

    Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки:
    Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована
    Кривдами, криками, галасом світу бентежного
    Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити.

    Я могла бути наче прозорою і дуже тихою,
    Вміла завмерти надовго і майже не дихати,
    Вірила - силою думки я мов розчиняюся,
    Аби постати у світі без мороку й хаосу.

    То була лише гра, та здавалось - життя на кону.
    Я лишалась живою. Мене залишали одну
    І у тишу та спокій я вже догравала сама…
    Самота переконлива - в хованці болю нема.

    Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити
    Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить -
    Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву,
    Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу.

    Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти!
    Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти.
    Помічати підказки: вони в чорно-білому світі
    Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть.

    P.S.
    Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій…
    Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е.
    Я люблю тебе.
    Сьюзі


    Ju Li Ya
    #поезія Хованка Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки: Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована Кривдами, криками, галасом світу бентежного Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити. Я могла бути наче прозорою і дуже тихою, Вміла завмерти надовго і майже не дихати, Вірила - силою думки я мов розчиняюся, Аби постати у світі без мороку й хаосу. То була лише гра, та здавалось - життя на кону. Я лишалась живою. Мене залишали одну І у тишу та спокій я вже догравала сама… Самота переконлива - в хованці болю нема. Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить - Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву, Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу. Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти! Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти. Помічати підказки: вони в чорно-білому світі Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть. P.S. Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій… Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е. Я люблю тебе. Сьюзі Ju Li Ya
    Love
    1
    48views
  • Одне з найщасливіших рішень мого життя — це дозволити людям думати про мене все, що спадає їм на думку.

    Зрештою, це їхня голова, їхні думки та їхній час, витрачений на те, на що вони вважали за потрібне. При чому я тут?

    І настала чудова свобода... Мені більше не страшно нікого розчарувати!

    Я ні хвилини не витрачу на суперечку...

    Не вступаю в жодну дискусію...

    Не буду доводити свою правоту, або неправоту...

    Мені лінь.

    І я дуже шкодую про той час, коли не було лінь. Не лінь спілкуватися через силу з тими, з ким не хотілося цього робити. Не лінуйся вести тупі розмови і листування з нецікавими мені людьми, які побажали навісити на мене суб'єктивний ярлик СВОЇХ, а не моїх комплексів, або обговорити зі мною те, що я не хочу з ними обговорювати. Не лінь було сказати ТАК, коли все всередині вимагало НІ. Не лінь виправдовуватися за свою думку, яку я ніколи нікому не нав'язую, але і не прошу переконувати мене.

    Вчіться цій ліні, прекрасні. Тому що саме вона збереже вас для головних людей вашого життя
    Одне з найщасливіших рішень мого життя — це дозволити людям думати про мене все, що спадає їм на думку. Зрештою, це їхня голова, їхні думки та їхній час, витрачений на те, на що вони вважали за потрібне. При чому я тут? І настала чудова свобода... Мені більше не страшно нікого розчарувати! Я ні хвилини не витрачу на суперечку... Не вступаю в жодну дискусію... Не буду доводити свою правоту, або неправоту... Мені лінь. І я дуже шкодую про той час, коли не було лінь. Не лінь спілкуватися через силу з тими, з ким не хотілося цього робити. Не лінуйся вести тупі розмови і листування з нецікавими мені людьми, які побажали навісити на мене суб'єктивний ярлик СВОЇХ, а не моїх комплексів, або обговорити зі мною те, що я не хочу з ними обговорювати. Не лінь було сказати ТАК, коли все всередині вимагало НІ. Не лінь виправдовуватися за свою думку, яку я ніколи нікому не нав'язую, але і не прошу переконувати мене. Вчіться цій ліні, прекрасні. Тому що саме вона збереже вас для головних людей вашого життя
    49views 8Plays
  • #поезія
    На перетині вимірів
    влучно Він виміряв
    відстань до серця мого.
    Хвилювання всі вирівняв,
    спомином виринув —
    домом зруйнованим — Бог.

    Обійняв плечі втомлені,
    душу не зломлену —
    вірить ще й досі в дива.
    Тихим шепотом мовив він
    щиро здивований:
    «Сильна. Все зможеш. Давай».

    І теплом переплетена
    в хату поплентала
    вірші нові колисать.
    Переконана в істині
    першої вістоньки:
    «Щастя вернеться у сад».

    Ася Ейрена
    31.07.2025

    P.S. Авторка присвячує цей вірш домашньому Музею культури і побуту України, створеному на базі родинного обійстя Миколою Хомичем, та екопарку «Радулин»:

    "Низький уклін і щира подяка Радулинській Землі, яка допомогла мені відчути себе в місці, де минали майже кожні літні канікули, у садибі бабусі й дідуся неподалік міста Щастя на Луганщині.
    Безжальні окупанти знищили дім моїх рідних, випалили все до золи, а близьких мені людей розстріляли, але теплі спогади з дитинства назавжди залишаться у моєму серці.
    Це надзвичайне місце на Житомирщині дійсно дозволило мені пригадати минуле, знайти себе у теперішньому і усвідомити вектор руху на майбутнє." - пише Ася.
    #поезія На перетині вимірів влучно Він виміряв відстань до серця мого. Хвилювання всі вирівняв, спомином виринув — домом зруйнованим — Бог. Обійняв плечі втомлені, душу не зломлену — вірить ще й досі в дива. Тихим шепотом мовив він щиро здивований: «Сильна. Все зможеш. Давай». І теплом переплетена в хату поплентала вірші нові колисать. Переконана в істині першої вістоньки: «Щастя вернеться у сад». Ася Ейрена 31.07.2025 P.S. Авторка присвячує цей вірш домашньому Музею культури і побуту України, створеному на базі родинного обійстя Миколою Хомичем, та екопарку «Радулин»: "Низький уклін і щира подяка Радулинській Землі, яка допомогла мені відчути себе в місці, де минали майже кожні літні канікули, у садибі бабусі й дідуся неподалік міста Щастя на Луганщині. Безжальні окупанти знищили дім моїх рідних, випалили все до золи, а близьких мені людей розстріляли, але теплі спогади з дитинства назавжди залишаться у моєму серці. Це надзвичайне місце на Житомирщині дійсно дозволило мені пригадати минуле, знайти себе у теперішньому і усвідомити вектор руху на майбутнє." - пише Ася.
    51views
  • Кажуть, якщо влаштуватися нічним сторожем у старий психіатричний шпиталь, що стоїть край кладовища, — треба мати або міцні нерви, або зовсім їх не мати.

    Микола був новеньким. Колишній водій маршрутки, який втратив роботу і шукав хоч якийсь заробіток. Робота нічного охоронця здавалася простою: обходи кожні дві години, камери спостереження, чай, бутерброди, рація. Ну й трохи моторошно, бо установа стара, закинута, пацієнтів немає вже років п’ятнадцять. Але за нею треба слідкувати. Бо то охороняється як історичний об’єкт.

    Першу ніч усе йшло гладко. Хіба що постійне виття вітру з боку кладовища діставало, але Микола заглушив його радіо.

    На другу ніч почались дива.

    О третій годині ночі, коли він пив чай у будці, камера №4 — стара операційна — спрацювала. Хтось пройшов повз. Темна тінь, але чітко видно — постать людини.

    — Та ну, показалось… — пробурмотів Микола, але вийшов з ліхтариком. Зайшов до операційної — порожньо. Пил, холод, старі інструменти під склом. І… сліди. На пилюці — чіткі босі сліди, що з’являлися з нічого і зникали біля зачиненої шафи.

    Він відчинив — порожньо.

    На третю ніч усе повторилось. Тінь — рівно о третій. Ті самі сліди. Але цього разу ліхтарик мигнув і згас, а в кімнаті почувся голос — дитячий, тонкий:

    — Дядю, ти бачиш мої очі?

    Микола побіг.

    На четверту ніч він не хотів повертатися, але охоронна фірма сказала, що втратить зарплату. Прийшов, як завжди, з термосом. О третій годині — знову камера №4.

    Цього разу він вирішив не йти туди. Але в рації — тріск, а потім той самий голос:

    — Дядю, чому ти не йдеш? Я не сам…

    Камери почали вмикатись одна за одною. В коридорі №3 двері самі собою відкривались і закривались. У камері №7 — ліжко саме хиталось. В операційній… камера показала, як на склі хтось дряпає зсередини слово: "ЗАЛИШСЯ".

    Коли о 4:00 прийшла зміна, будку знайшли відчиненою. Термос з чаєм стояв на столі. Куртка Миколи — на спинці крісла. А камери показали, як рівно о 3:15 він увійшов у коридор №3... і більше не вийшов.

    Його не знайшли. Лише босі сліди, що з’являлись на пилюці й зникали біля дверей в операційну.
    ---
    Кажуть, якщо влаштуватися нічним сторожем у старий психіатричний шпиталь, що стоїть край кладовища, — треба мати або міцні нерви, або зовсім їх не мати. Микола був новеньким. Колишній водій маршрутки, який втратив роботу і шукав хоч якийсь заробіток. Робота нічного охоронця здавалася простою: обходи кожні дві години, камери спостереження, чай, бутерброди, рація. Ну й трохи моторошно, бо установа стара, закинута, пацієнтів немає вже років п’ятнадцять. Але за нею треба слідкувати. Бо то охороняється як історичний об’єкт. Першу ніч усе йшло гладко. Хіба що постійне виття вітру з боку кладовища діставало, але Микола заглушив його радіо. На другу ніч почались дива. О третій годині ночі, коли він пив чай у будці, камера №4 — стара операційна — спрацювала. Хтось пройшов повз. Темна тінь, але чітко видно — постать людини. — Та ну, показалось… — пробурмотів Микола, але вийшов з ліхтариком. Зайшов до операційної — порожньо. Пил, холод, старі інструменти під склом. І… сліди. На пилюці — чіткі босі сліди, що з’являлися з нічого і зникали біля зачиненої шафи. Він відчинив — порожньо. На третю ніч усе повторилось. Тінь — рівно о третій. Ті самі сліди. Але цього разу ліхтарик мигнув і згас, а в кімнаті почувся голос — дитячий, тонкий: — Дядю, ти бачиш мої очі? Микола побіг. На четверту ніч він не хотів повертатися, але охоронна фірма сказала, що втратить зарплату. Прийшов, як завжди, з термосом. О третій годині — знову камера №4. Цього разу він вирішив не йти туди. Але в рації — тріск, а потім той самий голос: — Дядю, чому ти не йдеш? Я не сам… Камери почали вмикатись одна за одною. В коридорі №3 двері самі собою відкривались і закривались. У камері №7 — ліжко саме хиталось. В операційній… камера показала, як на склі хтось дряпає зсередини слово: "ЗАЛИШСЯ". Коли о 4:00 прийшла зміна, будку знайшли відчиненою. Термос з чаєм стояв на столі. Куртка Миколи — на спинці крісла. А камери показали, як рівно о 3:15 він увійшов у коридор №3... і більше не вийшов. Його не знайшли. Лише босі сліди, що з’являлись на пилюці й зникали біля дверей в операційну. ---
    Love
    1
    118views
  • — Здрастуй, море.
    Як тебе звуть?
    — Звуть мене Чорним
    За люті шторми.
    — Чом же ти, море,
    Синє в ці дні?
    — Синє, бо небо
    Скупалось в мені.
    Синє тому,
    Що зацвів і запах
    Синій бузок
    На моїх берегах...

    🖍️Анатолій Качан
    🎨НАТАЛЯ БОНІЛЛА.
    — Здрастуй, море. Як тебе звуть? — Звуть мене Чорним За люті шторми. — Чом же ти, море, Синє в ці дні? — Синє, бо небо Скупалось в мені. Синє тому, Що зацвів і запах Синій бузок На моїх берегах... 🖍️Анатолій Качан 🎨НАТАЛЯ БОНІЛЛА.
    18views
  • ⏺Розтратив мільярд гривень на закупівлі продуктів для ЗСУ: викрито експосадовця Міноборони

    Як встановило розслідування, перебуваючи на посаді навесні 2022 року, фігурант уклав договір з приватною компанією щодо закупівлі оптових партій харчових продуктів та їх постачання для ЗСУ.

    При цьому вартість самої продукції була штучно завищена на 41%, а ціна на організацію її постачання зросла на 221%.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    #кримінал #корупція #Russian_Ukrainian_war
    ⏺Розтратив мільярд гривень на закупівлі продуктів для ЗСУ: викрито експосадовця Міноборони Як встановило розслідування, перебуваючи на посаді навесні 2022 року, фігурант уклав договір з приватною компанією щодо закупівлі оптових партій харчових продуктів та їх постачання для ЗСУ. При цьому вартість самої продукції була штучно завищена на 41%, а ціна на організацію її постачання зросла на 221%. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал #корупція #Russian_Ukrainian_war
    55views
More Results