Якщо вийти з мого двору, й прямувати до крамниці впоперек парку, не заблукаєш!
Бо навіть така сліпенька особистість як я, не може не побачити протоптаної стежки!:)

Та я зараз не про крамницю, не про парк, й не про стежку!:)
Не про стежку в парку!:)
Зараз я про іншу стежку!:)

З мого столу, на мою канапу, в мої цицьки (кішка Жужала), з канапи на моє плече (кішка Онука наша Снігуронька), з плеча до моєї дупи (кішка Лічіна), з дупи під ковдру (собака Цуцилія), або під коліна на ковдрі (собака Лєдя), або на краєчок лігва, до моїх пʼят (кішка Пані Вишенька!:)

Світло, до речі, на годину раніше ввімкнули!!!
А поки його не було, читаю з ліхтариком книжку.
Придворна зграя розташована по своїх місцях!:)
Згідно з купленими квитками!

Йййййй тууууут!!!
Геть нічого крім книжки не видно!
З мого стола сунеться якась чорна пика!!!
Через мою книжку переступає! Впевнено так!!!
Тільки очами від ліхтарика виблискує!:)

Ну, сунеться, то й сунеться?:)
Я ж не дуже й реагую, на ті пересування?:) Далі читаю!:)

А тоді в мене думка виблискує, не гірше очей з ліхтариком???
- Ааааааахтойто???

Ліворуч башку повертаю?
Все правильно - на плечі моєму кішка Онука спить! Майже дзьобом в моє вухо?
Донизу очами блимаю, під книжку?
Знов все згідно штатного розкладу - між цицьками Жужала?

А то ж хххххто з чорним писком???
В мене ж більше чорномордих котів катма???

Наводжу різкість в очах та окулярах???
Ммммммати Ввввввасилева!!!
Та це ж Філько на прізвище Чорнодупенко!!!

Тільки вчора казала, що Філько жодного разу з 2017 не приходив до мене спати!!!:)
Я його й не рахувала, хоча писок в нього також чорний!!!

Прийшов, як завжди тут був?
Протоптаною стежкою почалапав до мого стегна?
Видерся на нього, влігся та ще й мурчало своє ввімкнув???
Ооооотакої???

Мене настільки цей демарш вразив, що я витрухалася зі свого кубла та палити нервінно побігла до тамбуру!
Біжу й розмірковую, що всі співмешканці мої волохаті з мене посипалися, як спілі груші, то й Філька я потурбувала? Та чи ще колись його дочекаюся?:)

Ха!
Повертаюся, а він лежить на моїй ковдрі!:)
Місце гріє!!!:)

А бляшанки з балалайками так й порхають та дзилинчать над селом…
Замумукали…

❤️‍🩹🐈‍⬛Через 9 днів після трагедії у Тернополі, у будинку знайшли кицю Мію

У неї була поранена лапка, обгоріла шерсть, а також кішка була голодна і налякана. 🥺

Тепер вона знову зі своєю господинею.

📹: irinna_chk

СУЧАСНА ЛЕДІ - "КІШКА"

В новини йти не хочу…
Взагалі.
Ото тільки до Шарпа в телеграм одним оком й зазирнула?
Не можу сказати, що й Шарп цілюще на мене подіяв…

Графік електричний сьогодні був до душі…
То я чого тільки не встигла!?

Лантух їдла для курей під хвірткою зустрічала.
Яйця збирала.
Пралку ганяла.
Книжку читала.
Ліниву піцу на лавашах пекла.

Завтрашній графік мені менш подобається?
Та маємо те, що маємо.

Кішка Жужала спить на моїх подушках.
Й рукою ніс ховає?
Синоптики наче нічим критичним не загрожують? (На відміну від…)
А вона ховає?

Ви там як?

РЙ.
Світла планово нема.
Ночером кудись подівся газ? Ночером же ж знайшовся.
Дощ пирищіть з учорашнього дня.
Котики вимагають негайно відчинити їм всі двері!!!
Милуються на дощ?
Рррррозвертаються та сунуться назад у хату!
- Я в горшик вдома посссссцю!:)
Так же ж себе й собака Вахтанг поводить!:)
Вдома не сцить!:) Гуляти не йде!:)
На літо чекає!:)

Вранішній «врожай» збирали. Яйця. Впольована та по всьому обійстю розкладена мишва!:) Даруйте, собачі гівна!:)

Гостей чаєм вже пригощали.
Чергову тривогу вишуканим матюччям коментували.
В крамницю ганяли.
Вказівний палець якісно ножем різали!:)

Тепер знов читаємо з ліхтариками.
А придворна зграя нас розважає!:)

В головних ролях домашнього піссссстаклю традиційно собака Ллллєдя та кішка Онука Наша Снігуронька!:)

На космічній швидкості лллльотають!:)
Жужмом збирають всі килимки по всій хаті!:)
Злітають під стелю на шафи й звідти гудуть та плюються!:) (Онука!)
Гарчать, гавкотять, зі штанів вистрибують, псссссешуть та нервляться знизу! (Лєдя!)

…
Вчора під час чергового планового знеструмлення дочитала книжку Максима Петренка Maksym Petrenko, людини, яка ще в 2014 році з «білим квитком» стала на захист України…
Й яка загинула в 2023…
Герою слава…

В кінці книжки він сподівався…
«І вже точно не потрібно рити окопи в Словʼянську після 5 липня 2014 року.
Сподіваюсь, більше ніколи не буде потрібно.»

Донецька біженка моя Ірина Олександрова родом зі Словʼянську…
Куди після донецького полону вона з усією родиною й повернулася.
Де знов все кинула вже в 2022 й приїхала до мене…

Багато хто з її друзів також поїхав й не повернувся.
Хтось їхав та повертався.
Хтось взагалі весь цей час залишався в Словʼянську.

Тепер…
Чи є ще можливість на щось сподіватися?
Хезе…

Дуже близькі Іринкини друзі поки що там…
Збирають потихеньку речі.
Сподіваються, що тікати все ж не прийдеться…

Собака в них нещодавно помер…
На тлі всіх переймань ще й таке лихо…

То вони хуткенько знайшли спосіб покращити загальний родинний настрій!:)
Підібрали щеня!:)
А наступного дня - ще й двох кошенят!!!
Сидячи буквально на валізах!!!

Олександрова ця моя…
Мало того, що організЬм хезешо відкаблучує…
Так ще й настрою позитивного ніц нема…

То я й розмірковую?
Якщо Іруськіним словʼянським друзям помічними виявилися двортерʼєрське щеня та два сміттєзвалищних кошеняти, може ж й нам час якесь кошеня прихистити?:)

Ірина волає, що ні!!!
- Бо ж закінчиться війна, я їхатиму додому й ти (я!):) примусиш те кошеня забрати додому, а я на це не підписуюся!!!:)

…Якийсь роздрізганий набір думок в мене сьогодні виходить…
Та як усе наше життя зараз…
Таке ж роздрізгане…

Невсеремось!!!
Ви як там?
Цілі?

#поезія

Будь - як кішка.
Недовірливою, але лагідною.
Вибагливою, але відданою.
Волелюбною, але домашньою.
Тендітною, але живучою.
Вразливою, але зцілюючою...
Чутливою, з примруженими очима,
які все бачать, і з прихованими
пазурами, готовими зустріти нападника..

Будь - як кішка... Бо треба бути.

Мирослав Дочинець "Чарунки днів"

Собака Цуцилія зранку вартує біля паркану у дворі!:)
Який огорожує один з квітників!:)

Терпляче чекає, коли через той паркан миша до ганочку стрибне?:)

Я й того миша не бачила, поки мені його кішка Квазиморда не показала?:)

Осінь же ж?:)
То мишва, без якої ніяке обійстя не обійдеться, шукає можливість шшшшухнути в якесь більш підходяще для зимування приміщення, ніж сараї, де курки мешкають або їдло для тих курей зберігається!:)

Дурні якісь ті миші!:)
У дворі нескінченно сновигають шість котів та три собаки!:)
Ну й які варіанти в мишей на виживання?:)

Днів два тому ночером стою з останньою на день цигаркою в тамбурі.
Собаки Вахтанг з Лєдєю навіть не ворухнулися, коли я зі свого лігва викублювалася на останній перекур!:)
Спали давно!:)

Цуцилія?
Цуцилія також спала!:)
Але ж вона - придворна ̶б̶о̶л̶о̶н̶к̶а̶ ̶к̶о̶р̶о̶л̶е̶в̶и̶ інша супроводжуюча Пані Прапор особа?:)
То вважає те супроводження обовʼязковим та доцільним в будь-який час доби!:)

Доцмулюю свою цигарку, йду у хату.
Поперед мене Цуцилія біжить!?
НЕ САМА!!!
Ммммммати Василева???
Чим це вона хрумпсссстить???
Миша вона тягне!!!
В хату!!!
Не миша???
Половину миша!!!

Ви б бачили, як ми з тою Цуцилією на космічній швідкості неслися наввипередки по хаті!!!:)

Я - щоб відібрати того недоїдженого миша!:)
Цуцилія - щоб мих мені не дістався!:)))

Хто переміг в цьому змаганні?:)
Зрозуміло ж, що не я?:)

Цуца хуткенько заховалася з недоїдками миша під моє лігво…
У звʼязку з повною відсутністю будь-якої присутності ̶с̶и̶л̶ ̶т̶а̶ ̶з̶д̶о̶р̶о̶в̶ʼ̶я̶ хисту та натхнення, витаскати своє лігво я не могла!:)

То тепер сподіватимуся, що Цуцилія миша остаточно дожерла?:)
Або чекатиму, коли звідкилясь з підканапʼя затхне?:)

Й вам доброго дня, добрі люди!:)

Стосунки між кішкою і людиною набагато ближчі, ніж вони можуть бути між двома кішками. (Професор Пауль Лейхаузен)

Врятоване з-під руїн кошеня знайшло свій дім у поліцейської🐈‍⬛

Налякане кошеня знайшли серед уламків і диму в складському приміщенні у Деснянському районі.

Слідча, яка документувала воєнний злочин російських окупантів, взяла його до себе.

У ветеринара з'ясувалося, що кішка абсолютно здорова, їй приблизно 4–5 місяців. Уже дорогою додому тваринка почала муркотіти та довірливо притулилася до своєї нової господарки.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

Етюд "Сутінки"
Сутінки — це чудовий час для уяви: мозок працює, як художник-імпресіоніст, додаючи кожній тіні трохи драматизму.

Вони спускаються тихо, наче кішка, що крадеться м’якою ходою між деревами. Вони не мають початку — просто раптом помічаєш, що світ став іншим. Ще мить тому все було залите золотом вечірнього сонця, а тепер барви злилися, потемніли, й небо вже не синє, а глибоко фіалкове.

На заході ще тліє вузька смуга світла — останній опір сонця перед тим, як воно сховається за обрій. Цей момент короткий, як зітхання: не день і не ніч, а щось між ними. У цій проміжній порі є особлива краса — м’яка, задумлива, сповнена таємниці.
Усе навколо наче притихає. Легкий вітер стишує подих, птахи замовкають, і навіть дорога, здається, перестає шуміти. Повітря стає прохолодним, майже оксамитовим, і пахне землею, листям, далеким димом з осінніх багать. Ці запахи — як ніжне нагадування про дім, про спокій, про завершення дня.

Іронія сутінків у тому, що вони — короткі, але найвиразніші. Саме тоді, коли все навколо ніби згасає, життя набуває обрисів: видно, хто поспішає, хто мріє, а хто просто не вмикає світло, бо економить.
Люди в цей час теж стають трохи поетами: хтось зітхає біля вікна, хтось постить фото з підписом “осінній вайб”, а хтось просто дивиться, чи встигне купити хліба до повної темряви.
Хтось раптом вирішує стати філософом — сідає на лавку й задумливо дивиться вдалечінь.
Хтось обіймає кохану людину, хтось просто ковтає чай на балконі й думає: “А може, й не так уже й погано, що день скінчився”.

Сутінки — це не просто перехід між світлом і темрявою. Це коротка сцена, де всі — актори: сонце театрально кланяється, небо міняє костюми, а ми сидимо в залі й аплодуємо, бо знову вдалося — день прожито, ніч прийшла, а життя, як завжди, триває.

У такі хвилини душа теж стишується. Усі турботи дня здаються далекими, неважливими. Залишається лише спокій і відчуття якоїсь глибокої гармонії зі світом. Бо сутінки — це не кінець. Це лише м’який перехід, подих перед ніччю, нагадування, що все у житті має свій час: і світло, і темрява, і тиша, що з’єднує їх у щось єдине.

Сутінки ніби обіймають усе живе. Дерева втрачають чіткі контури, стають темними силуетами. Небо розчиняється у самому собі, і на ньому з’являються перші зірки — сором’язливі, наче ще не впевнені, що настав їхній час. Маленькі, як крапки на чистому полотні. Я посміхаюся — ось і фінальний акцент. Природа поставила його сама.

Я знімаю капелюха, вдихаю повітря, ще раз оглядаю небо і думаю:
“Досить на сьогодні.” Складаю речі, закидаю етюдник на плече й повільно йду стежкою додому. В кишені брязкають ключі, а в голові вже крутиться думка: завтра, може, намалюю світанок. Але то — завтра. А сьогодні… сьогодні — час вечеряти і дозволити сутінкам завершити те, що я тільки почав.