🇲🇪П’ятий змагальний день European Boxing U15 під егідою World Boxing в Будві, Чорногорія, завершився! Представник Броварської школи боксу Марк Фаніян виграє і продовжує свої виступи 🇺🇦На ринг виходили десятеро українських боксерів! Вітаємо тих, хто пройшов у наступний етап змагань: ✅Марк Фаніян ✅Ізмаїл Ісмайлов ✅Олександр Томич ✅Сергій Котовський ✅Владислав Василевич ✅Костянтин Сліпчук На жаль, для Богдана Затуливітра, Марата Вельбовця, Євгена Ковача й Кирила Чумакова турнір завершився! Здобутий досвід допоможе взяти реванш у майбутньому! ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

Київська Обласна Федерація БОКСУ 🥇 Команда Київської області здобула ПЕРШЕ загальнокомандне місце у відкритому чемпіонаті ГО «ВФСТ «Колос» з боксу 🥊 серед юнаків, який проходив 17–21 жовтня 2025 року в мальовничому селищі Ворохта, Івано-Франківської області! Під чуйним керівництвом досвідчених тренерів — Ігора Цвітненка, Вадима Шевкопляса, Івана Самара та Віктора Кравцова — юні боксери Київщини продемонстрували видовищний бокс, високу техніко-тактичну майстерність, характер переможців та справжню командну єдність! 💪 Щиро вітаємо наших чемпіонів, призерів, їхніх тренерів, батьків, функціонерів та всіх шанувальників боксу Київщини з цим вагомим досягненням! ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

Фільм Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки" представили в Берліні. "Моя задача - зробити так, щоб ті ж політики, люди, які все ще дивляться і цікавляться тим, що відбувається в Україні, пам'ятали обличчя, імена, справжніх людей", - сказав у коментарі DW сам Чернов. 📍Фільм "2000 метрів до Андріївки", створений лауреатами "Оскара" за "20 днів у Маріуполі", розкриває наслідки російсько-української війни через особистий досвід українських військових. Команда стрічки супроводжує бригаду ЗСУ під час контрнаступу 2023 року, показуючи бої за звільнення села Андріївка. У фільмі поєднано авторські кадри, відео з боді-камер українських бійців і потужні моменти особистих роздумів. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#кіно #анонс 📺 Вийшов трейлер документального фільму «Лінія вогню» про українських рятувальників. Режисерка стрічки Ольга Гібелінда розпочала роботу над фільмом у 2022 році, в перші місяці повномасштабного вторгнення. За її словами, саме цей час став поштовхом до глибокого занурення в тему та спостереження за життям рятувальників щодня. «Це не просто нейтральна фіксація дійсності, люди залишають великий слід у свідомості та спогадах. Кожна потрощена будівля, кожна людина, кожна адреса виклику — це шрам на серці, який неможливо забути. Але в цьому досвіді є місце і надії, і порятунку, і диву», — ділиться режисерка. Прем’єра фільму очікується після завершення постпродакшену, а вже оприлюднений трейлер дає перше уявлення про емоційну й документальну силу проєкту. https://youtu.be/N-HH-Zd4Oho

#література #заходи 25 жовтня в Івано-Франківську відбудеться презентація книги ветерана та письменника Артура Дроня — «Гемінґвей нічого не знає» Книга «Гемінґвей нічого не знає» — це збірка короткої прози, у якій автор без прикрас і пафосу розповідає про власний досвід війни. Через історії про страх, братерство, віру, смерть і Любов він фіксує життя на межі, спогади та переживання, що можуть стати своєрідною терапією не лише для нього, а й для читачів. Артур Дронь уже відомий читачам поетичними книгами «Гуртожиток №6» (2020) та «Тут були ми» (2023). А також він — один із найпомітніших голосів нової воєнної літератури. Після важкого поранення 2024 року та тривалої реабілітації він написав книжку короткої прози, аби більше і глибше розповісти про пережите. Місце зустрічі: Книгарня «Сенс на Промприладі» (вул. Української Перемоги, 23) Коли: 25 жовтня о 17:00 Модеруватиме розмову Юрій Андрухович Вхід вільний.

#технології iOverlander — це картографічний застосунок для мандрівників, який допомагає знаходити кемпінги, житло та необхідні послуги по всьому світу. База даних складається виключно з реальних місць від мандрівників. Застосунок дозволяє завантажувати офлайн-карти цілих країн з детальною інформацією про провулки та орієнтири для використання без інтернету. ℹ️ Платформа пропонує також інформацію про СТО, ресторани, готелі, заправки, джерела води, Wi-Fi, магазини, пральні, лікарні, туристичні пам'ятки, контрольно-пропускні пункти та консульства. Записи модеруються досвідченими оверлендерами. Користувачі можуть додавати нові місця, залишати відгуки, зберігати вибране та ділитися з іншими мандрівниками. Підписка Pro або Unlimited дає доступ до офлайн-карт, супутникових послуг та додаткових фільтрів пошуку. Завантажити: 📱 Play Market https://play.google.com/store/apps/details?id=com.ioverlander.ioverlander&hl=uk 📱 App Store https://apps.apple.com/us/app/ioverlander-2/id1486556203 🌐 Web-сервіс https://ioverlander.com/explore

#ШІ #психологічний #реалізм Меридіан Осіннього Світла Тиша була володаркою її квартири. Вона оселилася тут після того, як Олена, успішна, але виснажена архітекторка, свідомо відійшла від галасливого світу великих проектів. Сорок вісім років - не вік кризи, а меридіан, точка рівноваги, де вже є чітке розуміння пройденого шляху і холодна ясність щодо того, куди варто йти далі. У цей дощовий, пропахлий опалим листям осінній тиждень, тиша не була гнітючою; вона була структурою, яка дозволяла чути власні думки. Олена любила цю тишу, як старий, перевірений часом інструмент. Кожен предмет у квартирі - від антикварної лампи до стосу книг, що дихали історією, - був обраний нею, і лише нею, без компромісів із чужим смаком. Вона жила, як у добре спроектованому будинку: без зайвих стін і з ідеальним освітленням. На невеликому робочому столі, поруч із кресленнями для реставрації старої міської бібліотеки, лежав глянцевий конверт із запрошенням. Ювілей Лілії, колишньої однокурсниці. З тих, хто завжди жив за чітким, соціально схваленим планом: вдалий шлюб, двоє дітей, великий будинок за містом, статус «шанованої дружини». Олена розуміла, що там зберуться всі, хто, можливо, без жодного злого наміру, але обов’язково запитає: «А ти все сама?», «Чому не вийшло?», «Не пізно ще когось знайти?». Це був ювілей успішної формальності. І це запрошення стало каталізатором, що змусив Олену, як архітектора, зробити інвентаризацію власного життя. Кохання. Олена розмірковувала про нього, дивлячись на дощ, що змивав бруд із вікна. Вона не була позбавлена кохання. Було два великі, бурхливі романи, що палали яскраво і згасли саме тому, що вона не дозволила їм стати її кліткою. Вона не могла вмістити свій багатогранний, незалежний світ у вузький коридор чиїхось очікувань. Перший - пристрасний, але власник, який хотів, щоб вона «менше працювала і більше була вдома». Другий - інтелектуал, який вимагав «спільної ідеї», що мала переважити її власні прагнення. Тоді вона відчула: або вона «стисне» себе до розмірів ідеальної супутниці, або залишиться собою. Вона обрала останнє. «Чи справді кохання - це мета, як нам нав’язали? - розмірковувала вона, п’ючи каву. - Або це лише ілюзія повноти, яку люди використовують, щоб приховати свою внутрішню порожнечу?» Вона відкинула цю думку. Кохання, звісно, існує. Але чому соціальний код вимагає, щоб воно було єдиним джерелом сенсу? Робота стала для неї формою глибокої медитації. Реставрація бібліотеки - це не просто креслення, це відновлення пам’яті міста. Олена відчувала, що її професія - це її справжнє призначення. Її свобода полягала в тому, що її ніхто не відволікав, не вимагав звіту, не обмежував її творчу думку. Вона належала лише своїм ідеям, і це було розкішшю, яку вона б не проміняла на сумнівне щастя «жити для когось». Це була її відповідь на соціальний запит «де твоє життя?»: «Ось воно, у цих лініях і кутах, у відновленні прекрасного». Звісно, суспільство не дрімало. Коли вона спускалася сходами, її перехопила пані Зоя, сусідка з другого поверху, жінка з невгамовною потребою «допомагати» чужому нещастю. - Оленочко, ти сьогодні така бліда. Все сама й сама, - зітхнула Зоя, сплітаючи вузол із її самотності. - Такий скарб, і без пари. А он у мене є племінник! Поважний чоловік, вдівець. Не пізно ще, дитинко! Олена посміхнулася своєю фірмовою, ледь іронічною посмішкою. Вона хотіла відповісти: «Пані Зою, я не скарб на розпродажі. І мій життєвий простір не є порожнім, щоб його заповнювати першим-ліпшим вдівцем». Але сказала лише: «Дякую, пані Зою. Моєму життю зараз не потрібні нові стіни. Воно вже ідеально спроектоване». Це викликало в неї цілу хвилю внутрішніх монологів. Чому суспільство так боїться самодостатності? Тому що самодостатня жінка не підпадає під загальну систему координат. Вона не потребує захисту, не прагне схвалення, вона не є «додатком». Вона — повний всесвіт. Вона підійшла до дзеркала. Середній вік. Це вже не той час, коли вона хотіла бути «ідеальною». На її обличчі були помітні лінії досвіду, а у погляді — глибина. Це був час, коли фізична краса поступалася внутрішній глибині та самоприйняттю. Вона відчула, що не старіє, а кристалізується. Сенс Життя? Вона відмовилася від пошуку монументального, єдиного сенсу. Він не в продовженні роду, не в накопиченні багатств, і навіть не в «залишенні сліду в історії». Сенс життя, на її думку, полягав у здатності відчувати, помічати осіннє світло на мокрому асфальті, залишатися вірною собі, бути чесною зі своєю іронією. Вона була вдячна своїй самотності за те, що вона навчила її бути цілісною. Настала ніч відвертості. Олена перебрала старі листи, потерті фотографії. Це була остання, ретельна «інвентаризація». Вона не шкодувала. Кожен роман був прекрасним, але вони закінчилися, бо її незалежність була несумісна з їхньою потребою в контролі. Вона не могла зрадити себе. Вона витримала це випробування і вийшла з нього сильнішою. На світанку, коли дощ трохи вщух, вона взяла запрошення Лілії. Воно було таким глянцевим, таким показово ідеальним. Вона порвала його навпіл, а потім ще раз, і викинула у відро для сміття. Це був символічний акт, відмова від необхідності відповідати та звітувати перед чужими очікуваннями. Вона прийняла свою самотність не як покарання, а як свідомий вибір, як абсолютну свободу бути Оленою. Сніданок був легким, але внутрішня наповненість, яку вона відчувала, була важкою, як добре витриманий коньяк. Вона вийшла з дому. На вулиці вже не було сірості, на яку вона звикла дивитися. Осіннє сонце, пробиваючись крізь важкі хмари, заливало вулицю помаранчевим, теплим світлом, справжнім Меридіаном Осіннього Світла. Вона відчувала не спустошення, а готовність. Олена прийшла до бібліотеки. Її архітектурний проект був на стадії погодження. Вона сиділа за великим столом, розкладаючи креслення і заглиблюючись у деталі конструкцій, коли до неї підійшов чоловік. Він був середнього віку, із витонченим, задумливим обличчям і окулярами, що сиділи на переніссі. Здавалося, він був у цьому просторі так само природно, як і вона. - Вибачте, - тихо промовив він, вказуючи на її креслення. - Ви, мабуть, відповідаєте за реставрацію? Я історик. Аркадій. Я тут досліджую архіви, і, чесно кажучи, боюся, що новий дизайн знищить душу цієї будівлі. Олена відчула миттєвий спалах іронії, але стрималася. - Архітекторка Олена. Душу якраз я і прагну зберегти. Я прихильниця чистоти ліній, а не показної сучасності. Ви ж, сподіваюся, не з тих, хто вважає, що все старе автоматично є священним? Аркадій посміхнувся посмішкою людини, яка зрозуміла жарт, адресований лише їй. - О ні. Я з тих, хто вважає, що старе має бути функціонально красивим, а не лише музейним. Мені потрібен простір, де відчувається вага думки, а не пил. — Тоді нам по дорозі, Аркадію. Мені потрібен простір, де є світло, щоб читати, а не лише тіні, щоб ностальгувати. Він сів навпроти, і вони почали говорити про бібліотеку. Але вже через кілька хвилин розмова перейшла на Архітектуру та Історію з великої літери, на сенс їхньої роботи. Він не намагався її вразити, не намагався заповнити паузи, не питав про «її особисте життя». Він просто слухав і розумів її професійну пристрасть та інтелектуальну глибину, відповідаючи з тією ж іронічною, але щирою, проникливістю. Коли вона дивилася на нього, розбираючи складні деталі плану, Олена раптом чітко усвідомила: самотність, це не філософія, а підготовка. Це був період, необхідний для того, щоб вона зросла у повну жінку. Коли вона була цілісною, вона більше не шукала когось, хто заповнить її порожнечу. І лише тоді, коли вона перестала шукати, з’явився хтось, хто міг не заповнити її світ, а доповнити його, як ідеальна, функціонально красива деталь у добре продуманому кресленні. Вона відчула не закоханість, а тихий, глибокий інтерес. Новий виток. Можливо, це не буде велике кохання, але це буде свідоме кохання — кохання двох цілісних людей. Олена посміхнулася. Її життя вже має сенс, бо вона — єдина його архітекторка. Але навіть архітекторові іноді потрібен гід, щоб показати найкращі історичні деталі у його новому проекті.

День «Оцініть своє життя» День «Оцініть своє життя» (Evaluate Your Life Day) відзначають 19 жовтня. Мета створення Дня «Оцініть своє життя» Був створений, щоб спонукати людей перевірити, що відбувається в їхньому житті, і спрямувати його в потрібне русло. У кожної людини в житті настає час, коли потрібно відзвітувати, оцінити те, що зроблено, оцінити досягнутий прогрес. Під час цієї оцінки можна виявити, що нам не подобається те, де ми знаходимося, і виявити потребу внесення змін, щоб рухатися вперед до встановлених цілей. День «Оцініть своє життя» – це прекрасна можливість зрозуміти, чи знаходимося ми на правильному шляху. Святкування може бути захоплюючим і болісним досвідом, але кожен раз, коли ми переоцінюємо своє життя, ми відчуваємо безліч різних емоцій. Соціальна, освітня, фінансова – кожна частина життя повинна бути розбита на складові частини, щоб з’ясувати ваші здобутки. Таким чином ми можемо пройти через процес самореалізації, який допоможе повністю і чесно відзвітувати про своє життя.

🇸🇰Словаччина не блокуватиме вступ України до ЄС, – премʼєр Фіцо Словацький прем’єр після міжурядових консультацій у Києві запевнив: країна підтримує європейські амбіції України та готова поділитися своїм досвідом. Крім того, глава МЗС України Сибіга повідомив, що Київ отримає від Словаччини пакет енергетичного обладнання на €500 тис. та €300 тис. на будівництво укриттів у прифронтових школах. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#шоу #суспільство Невдовзі стартує 14-й сезон реаліті-шоу «Холостяк». Головним героєм цього разу став актор Тарас Цимбалюк, відомий за серіалами «Спіймати Кайдаша» та «Кріпосна». У новому відео про феномен «Холостяка»: як всесвітньо відоме реаліті змінилося за десятки років, чому шоу досі залишається популярним, яким був шлях української версії від початку 2000-х до сьогодення, та яку роль відіграє у культурному просторі сьогодні. Також розпитали героя попереднього сезону шоу, українського ветерана Олександра Терена про те, чи потрібні, на його думку, такі шоу зараз, а також про його досвід участі в проєкті. https://youtu.be/Th_Gkr9058U