• 🕯🪖🇺🇦На війні загинули представники українського спорту:

    🕯Денис Фуртас — майстер спорту України з кікбоксингу, чемпіон світу з французького боксу сават і кікбоксингу серед дорослих та юніорів. Загинув 5 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання у Куп’янську Харківської області.

    🕯Тарас Шпук — перший в Україні тренер із баскетболу на кріслах колісних для ветеранів. Тарас почав працювати у фонді «Повернись живим» у 2019 році. Він займався розвитком ветеранського спорту: неодноразово був у складі української делегації Ігор Нескорених. Поліг 17 вересня під час бойового завдання у складі групи спеціального призначення.

    🕯Андрій Бобровник — тренер з легкої атлетики, киянин Андрій Бобровник, випускник Національного університету фізичного вихованні і спорту України, син завідувача кафедри легкої атлетики, зимових видів та велосипедного спорту Володимира Бобровника. Андрій пішов захищати Україну у березні 2022 року та віддав своє життя під час бойових дій під Покровськом на Донеччині у листопаді 2024 року.

    🕯Микола Гетьманов — колишній гравець національної збірної України з регбіліг, майор поліції, боєць спецпідрозділу «КОРД» та регбіст клубу «Легіон XIII». Отримав смертельне поранення 5 жовтня, виконуючи бойове завдання на Куп’янському напрямку, що на Харківщині.

    🕯Павло Іщенко — чотириразовий чемпіон України з богатирського багатоборства, рекордсмен України. Був чемпіоном світу і Європи, багаторазовим чемпіоном України з паверліфтингу. Загинув під час виконання бойового завдання.

    🕯Олександр Вусатюк — спортсменом-гирьовик, який представляв Хмельниччину на всеукраїнських змаганнях. Як член збірної Національної академії ДПСУ, юнак неодноразово виборював призові місця. Загинув 19 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.

    Світла пам’ять та вічна слава Героям України! 💔🇺🇦
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🕯🪖🇺🇦На війні загинули представники українського спорту: 🕯Денис Фуртас — майстер спорту України з кікбоксингу, чемпіон світу з французького боксу сават і кікбоксингу серед дорослих та юніорів. Загинув 5 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання у Куп’янську Харківської області. 🕯Тарас Шпук — перший в Україні тренер із баскетболу на кріслах колісних для ветеранів. Тарас почав працювати у фонді «Повернись живим» у 2019 році. Він займався розвитком ветеранського спорту: неодноразово був у складі української делегації Ігор Нескорених. Поліг 17 вересня під час бойового завдання у складі групи спеціального призначення. 🕯Андрій Бобровник — тренер з легкої атлетики, киянин Андрій Бобровник, випускник Національного університету фізичного вихованні і спорту України, син завідувача кафедри легкої атлетики, зимових видів та велосипедного спорту Володимира Бобровника. Андрій пішов захищати Україну у березні 2022 року та віддав своє життя під час бойових дій під Покровськом на Донеччині у листопаді 2024 року. 🕯Микола Гетьманов — колишній гравець національної збірної України з регбіліг, майор поліції, боєць спецпідрозділу «КОРД» та регбіст клубу «Легіон XIII». Отримав смертельне поранення 5 жовтня, виконуючи бойове завдання на Куп’янському напрямку, що на Харківщині. 🕯Павло Іщенко — чотириразовий чемпіон України з богатирського багатоборства, рекордсмен України. Був чемпіоном світу і Європи, багаторазовим чемпіоном України з паверліфтингу. Загинув під час виконання бойового завдання. 🕯Олександр Вусатюк — спортсменом-гирьовик, який представляв Хмельниччину на всеукраїнських змаганнях. Як член збірної Національної академії ДПСУ, юнак неодноразово виборював призові місця. Загинув 19 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. Світла пам’ять та вічна слава Героям України! 💔🇺🇦 #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    364переглядів
  • #new_ukrainian_music #українська_музика
    #що_послухати #для_настрою
    The Вуса, Степан Гіга & ВКВ, Вася Харизма - Mamma Mia (2025)
    https://youtu.be/dq_IghOzc-4
    #new_ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою The Вуса, Степан Гіга & ВКВ, Вася Харизма - Mamma Mia (2025) https://youtu.be/dq_IghOzc-4
    327переглядів
  • У боротьбі за свободу та незалежність України, виконуючи бойове завдання, загинув Олександр Вусатюк — спортсмен, прикордонник, воїн. Йому було лише двадцять один.
    Молодий, сильний, щирий — Олександр був уособленням нової генерації українців: тих, хто виріс під мирним небом, але став на захист Батьківщини без страху і сумнівів.
    Випускник Національної академії Державної прикордонної служби України, Олександр поєднував у собі силу спортсмена-гирьовика й мужність воїна. Як член збірної НАДПСУ з гирьового спорту, він не раз виходив на змагальні помости, гідно представляючи Хмельниччину на всеукраїнських турнірах. Його виступи завжди були прикладом волі, витримки та спортивної честі — тієї внутрішньої сили, яку він згодом переніс на поле бою.
    Прощання з Героєм відбудеться в селі Солобківці на Хмельниччині 1 листопада 2025 року об 11.30.
    Вічна пам’ять Захиснику України.
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    У боротьбі за свободу та незалежність України, виконуючи бойове завдання, загинув Олександр Вусатюк — спортсмен, прикордонник, воїн. Йому було лише двадцять один. Молодий, сильний, щирий — Олександр був уособленням нової генерації українців: тих, хто виріс під мирним небом, але став на захист Батьківщини без страху і сумнівів. Випускник Національної академії Державної прикордонної служби України, Олександр поєднував у собі силу спортсмена-гирьовика й мужність воїна. Як член збірної НАДПСУ з гирьового спорту, він не раз виходив на змагальні помости, гідно представляючи Хмельниччину на всеукраїнських турнірах. Його виступи завжди були прикладом волі, витримки та спортивної честі — тієї внутрішньої сили, яку він згодом переніс на поле бою. Прощання з Героєм відбудеться в селі Солобківці на Хмельниччині 1 листопада 2025 року об 11.30. Вічна пам’ять Захиснику України. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Sad
    1
    234переглядів
  • Біла риба

    Ніч була така густа, що навіть зорі не пробивались крізь її темряву. Почав накрапати дощ. Я брів вздовж набережної, змучений, голодний, мокрий і без жодної монети в кишені — навіть стара мушля, яку я носив «на удачу», втекла кудись у море.
    І от натрапляю я на вивіску — «П’яна чайка». Таверна стоїть, хитається від вітру, як корабель на якорі, а зсередини чути сміх, музика й запах смажених анчоусів.

    Думаю: «Якщо вже потону, то хай у ромі, а не в дощі».

    Відчиняю двері. У таверні гамір, дим, свічки тремтять, а над шинквасом стоїть бармен — кремезний чолов’яга з вусами, що могли б підмести палубу.
    — Ну, моряк, — каже він, — звідки вітер тебе приніс?
    — Із безгрошів’я, — відповідаю я чесно. — Рому б мені кухоль… але замість срібла можу заплатити історією.
    Бармен підозріло прищурився, та в очах у нього блиснула цікавість.
    — Гаразд, — каже. — Якщо історія буде гідна, я навіть дам закуску. Але спробуй мене не нудити, бо я тоді заберу кухоль назад.
    — Домовились, — кажу я, сідаючи ближче до столу. — Тільки попереджаю: моя історія пахне сіллю, страхом і… трохи коханням.

    Було це… е-е-е… давним-давно, коли я ще був молодим, дурним і без грошей — тобто, як і тепер, тільки з меншою бородою!
    Тоді море ще не знало, що таке спокій, а я служив на судні «Грізна Мерлінка» — кораблі, який тримався на воді лише тому, що боявся потонути. Наш капітан — пан Дженкінс із оком, яке не моргало навіть у сні, — послав мене в глибоку бухту за дивиною: рибою Білою.

    Та що я тоді знав про рибу...
    Старі моряки казали, вона плавала поміж рифів, співала так, що в китів сльози котились, а хто зустріне її — тому або пощастить на все життя, або ж пропав навіки. А хто її впіймає — той знайде шлях до скарбів Посейдона.

    Думав: «Ех, привезу капітанові, може, дасть премію або хоч не викине за борт».
    Ну, ти ж знаєш мене, бармене, — якщо є шанс або розбагатіти, або померти ефектно, я завжди обираю перше, поки не починається друге.

    Взяв човна, змайстрував щоглу, сів сам, гребу собі… день пливу, другий... і тут, з темної глибини, виринає воно.
    — Боже ж ти мій… — кажу, — яке чудисько!
    Переді мною спливає здоровенний здоров’як — старий контрабандист, на прізвисько Крокодил Джо. Його всі боялися, навіть чайки від нього сахалися. Очі — як дві пляшки рому, зуби — як кинджали, і пахне, ніби він купався у смерті.
    А біля нього — Біла Риба, справжня легенда: висока, у білій сукні, сяє, як місячна доріжка. Волосся — як сонячне сяйво, очі — дві глибини без дна.
    Він вирішив, що Білу Рибу слід… ну, ти зрозумів, бармене. І я, звісно, не міг цього допустити.

    — Стривай, крокодиле! — закричав я, стрибаючи у човні і махаючи веслом, як відчайдушний диригент.
    Човен гойдався, дощ крапав мені в очі, а Джо відстоював своє «право» на красуню. Я вхопив Джо за хвіст (ну, майже за хвіст — крокодили великі, ти знаєш) і потягнув у сторону, а Біла Риба, скориставшись хвилею, випливла на безпечну глибину.

    — Ей, пірате, — каже вона, — ти ж мене шукав! Чого боїшся? Підійди ближче, подивись, у мене нема зброї!

    А я аж посірів.
    — Не наближайся, — бурмочів я. — Казали мені, що ти людські душі ковтаєш.

    — Ха! — засміялась вона. — Я беззуба!

    — Дай гляну здалеку! — кажу я, ховаючись за весло.

    І справді — роззявила вона рота, а там… порожньо, як у кишені матроса після зарплати.
    Я посмілішав, підійшов ближче, торкнувся її підборіддя, заглянув усередину — і кажу:
    — Е, ти ж зовсім беззуба! Тоді не страшна!

    Після цього ми пливли разом, розповідали один одному історії, співаючи пісні, сміючись і уникаючи дрібних морських катастроф. Ми знаходили затонулі скарби, уникали танучих айсбергів (ну, майже) і сміялися з усього, що траплялося — бо пригоди, кажуть, не люблять сумних людей.

    Я замовк, а бармен стоїть, витирає келих і мовить:
    — Ну, старий, історія в тебе така, що й ром здивувався.
    І наливає мені ще кухоль.
    — За рахунок закладу, — каже. — Бо така історія дорожча за будь-яку монету.
    Я підняв кухоль, посміхнувся й відповів:
    — Тоді слухай уважно, друже… бо це лише перша частина.

    Потім вона показала мені підводне місто — коралове, блискуче, красиве… тільки мешканці всі мовчазні. Бо мертві. Я їй кажу:
    — Гарне місце, але трохи нуднувате.
    А вона:
    — Та нічого, зате не сперечаються.

    Далі ми разом шукали скарб старого Посейдона. Знайшли сундук — здоровенний, оброслий мушлями. Відкрили, а там… його борода! І записка: «Не торкайся, бо свербітиме!»

    Ми ще тиждень не могли позбутись свербіння, навіть краби з нас сміялися!

    Потім Біла Риба вирішила, що я повинен стати «морським принцом». Вона дала мені корону з водоростей і посадила на трон із черепашок. Через п’ять хвилин мене вкусила мурена — за сідницю. Я зрозумів, що престол — то не моє.

    Але найсмішніше було потім. Вона каже:
    — Якщо ти мене справді кохаєш, доведи це. Злови мені місяць.
    Я, звісно, не з лякливих. Вилажу на щоглу, тягнуся… І падаю прямісінько в барило з оселедцями! Оселедці розлітається, я — теж, а місяць так і не зловив. Зате запах оселедця тримався три тижні, і навіть чайки мене поважали.

    Та, як завжди, з морем не все просто. Одного ранку вона каже:
    — Ти ж не залишиш мене?
    А я, ще з хмелем у голові, жартома відповів:
    — Хіба можна залишити море?

    І з того дня я її більше не бачив.

    Кажуть, коли я заснув, вона розчинилася у хвилях. Тільки білий туман лишився на воді й запах ромових губ.

    — От така от історія, бармене, — кажу я, до дна спорожнюючи кухоль. — І що скажеш?

    Бармен зітхає, витирає келих і каже:
    — Скажу, що ти або великий брехун, або той, кого море справді покохало.
    — А куди ж риба поділась? — питає бармен,
    — Ну, бармене, — старий пірат допив свій ром і втер бороду, — налий ще кухоль! Бо історія закінчилась, а спрага ні!

    І тут двері таверні з розмаху відчиняються — аж вітер гасить свічки, і настає тиша. У дверях стоїть вона.
    Уся в білому. Волосся світиться, очі, як два морські маяки,
    У бармена келих мало з рук не випав.
    — Свята хвиля... — прошепотів він. — Біла Риба! Оце так збіг. Знову твоя легендарна морська подруга?

    А я тільки кліпаю очима, бо вона йде просто до мене. Хода легка, як хвиля, але в погляді — така буря, що навіть шторми злякались би.

    — Нарешті я тебе знайшла! — каже вона. — Я обійшла всі береги, усі порти, усі таверни!

    — Почекай, — кажу я, — ти… ти ж не морська духова істота?

    — Я тобі зараз дам «істота»! — каже вона, знімаючи з голови каптур. — Це я, Марина, твоя дружина!

    Бармен, заливаючись сміхом, каже:
    — Пані, це точно ваш?

    — На жаль, — відповідає вона. — Але хоч розповідає весело.
    А потім додає:
    — І взагалі, вдома вечеря холоне.

    І от ми виходимо з «П’яної чайки». Місяць світить, хвилі блищать, а я кажу:
    — Марина, ну я ж думав, ти — легенда, а ти взяла й прийшла!

    А вона сміється:
    — Я й є твоя легенда. Тільки не морська, а сімейна. І якщо не поспішаєш додому — знову зроблю з тебе міф!

    І ми йдемо вдвох вулицею, вона тримає мене під руку, а я думаю:
    «От і все, моя Рибо. Виявляється, справжнє море — то не хвилі, а жінка, яка не дає тобі пропасти.»
    ---

    Коли ми зникли в тумані, бармен витер стійку, посміхнувся й сказав сам до себе:
    — От же ж хитрий моряк… Навіть дружину зумів видати за легенду.
    Біла риба Ніч була така густа, що навіть зорі не пробивались крізь її темряву. Почав накрапати дощ. Я брів вздовж набережної, змучений, голодний, мокрий і без жодної монети в кишені — навіть стара мушля, яку я носив «на удачу», втекла кудись у море. І от натрапляю я на вивіску — «П’яна чайка». Таверна стоїть, хитається від вітру, як корабель на якорі, а зсередини чути сміх, музика й запах смажених анчоусів. Думаю: «Якщо вже потону, то хай у ромі, а не в дощі». Відчиняю двері. У таверні гамір, дим, свічки тремтять, а над шинквасом стоїть бармен — кремезний чолов’яга з вусами, що могли б підмести палубу. — Ну, моряк, — каже він, — звідки вітер тебе приніс? — Із безгрошів’я, — відповідаю я чесно. — Рому б мені кухоль… але замість срібла можу заплатити історією. Бармен підозріло прищурився, та в очах у нього блиснула цікавість. — Гаразд, — каже. — Якщо історія буде гідна, я навіть дам закуску. Але спробуй мене не нудити, бо я тоді заберу кухоль назад. — Домовились, — кажу я, сідаючи ближче до столу. — Тільки попереджаю: моя історія пахне сіллю, страхом і… трохи коханням. Було це… е-е-е… давним-давно, коли я ще був молодим, дурним і без грошей — тобто, як і тепер, тільки з меншою бородою! Тоді море ще не знало, що таке спокій, а я служив на судні «Грізна Мерлінка» — кораблі, який тримався на воді лише тому, що боявся потонути. Наш капітан — пан Дженкінс із оком, яке не моргало навіть у сні, — послав мене в глибоку бухту за дивиною: рибою Білою. Та що я тоді знав про рибу... Старі моряки казали, вона плавала поміж рифів, співала так, що в китів сльози котились, а хто зустріне її — тому або пощастить на все життя, або ж пропав навіки. А хто її впіймає — той знайде шлях до скарбів Посейдона. Думав: «Ех, привезу капітанові, може, дасть премію або хоч не викине за борт». Ну, ти ж знаєш мене, бармене, — якщо є шанс або розбагатіти, або померти ефектно, я завжди обираю перше, поки не починається друге. Взяв човна, змайстрував щоглу, сів сам, гребу собі… день пливу, другий... і тут, з темної глибини, виринає воно. — Боже ж ти мій… — кажу, — яке чудисько! Переді мною спливає здоровенний здоров’як — старий контрабандист, на прізвисько Крокодил Джо. Його всі боялися, навіть чайки від нього сахалися. Очі — як дві пляшки рому, зуби — як кинджали, і пахне, ніби він купався у смерті. А біля нього — Біла Риба, справжня легенда: висока, у білій сукні, сяє, як місячна доріжка. Волосся — як сонячне сяйво, очі — дві глибини без дна. Він вирішив, що Білу Рибу слід… ну, ти зрозумів, бармене. І я, звісно, не міг цього допустити. — Стривай, крокодиле! — закричав я, стрибаючи у човні і махаючи веслом, як відчайдушний диригент. Човен гойдався, дощ крапав мені в очі, а Джо відстоював своє «право» на красуню. Я вхопив Джо за хвіст (ну, майже за хвіст — крокодили великі, ти знаєш) і потягнув у сторону, а Біла Риба, скориставшись хвилею, випливла на безпечну глибину. — Ей, пірате, — каже вона, — ти ж мене шукав! Чого боїшся? Підійди ближче, подивись, у мене нема зброї! А я аж посірів. — Не наближайся, — бурмочів я. — Казали мені, що ти людські душі ковтаєш. — Ха! — засміялась вона. — Я беззуба! — Дай гляну здалеку! — кажу я, ховаючись за весло. І справді — роззявила вона рота, а там… порожньо, як у кишені матроса після зарплати. Я посмілішав, підійшов ближче, торкнувся її підборіддя, заглянув усередину — і кажу: — Е, ти ж зовсім беззуба! Тоді не страшна! Після цього ми пливли разом, розповідали один одному історії, співаючи пісні, сміючись і уникаючи дрібних морських катастроф. Ми знаходили затонулі скарби, уникали танучих айсбергів (ну, майже) і сміялися з усього, що траплялося — бо пригоди, кажуть, не люблять сумних людей. Я замовк, а бармен стоїть, витирає келих і мовить: — Ну, старий, історія в тебе така, що й ром здивувався. І наливає мені ще кухоль. — За рахунок закладу, — каже. — Бо така історія дорожча за будь-яку монету. Я підняв кухоль, посміхнувся й відповів: — Тоді слухай уважно, друже… бо це лише перша частина. Потім вона показала мені підводне місто — коралове, блискуче, красиве… тільки мешканці всі мовчазні. Бо мертві. Я їй кажу: — Гарне місце, але трохи нуднувате. А вона: — Та нічого, зате не сперечаються. Далі ми разом шукали скарб старого Посейдона. Знайшли сундук — здоровенний, оброслий мушлями. Відкрили, а там… його борода! І записка: «Не торкайся, бо свербітиме!» Ми ще тиждень не могли позбутись свербіння, навіть краби з нас сміялися! Потім Біла Риба вирішила, що я повинен стати «морським принцом». Вона дала мені корону з водоростей і посадила на трон із черепашок. Через п’ять хвилин мене вкусила мурена — за сідницю. Я зрозумів, що престол — то не моє. Але найсмішніше було потім. Вона каже: — Якщо ти мене справді кохаєш, доведи це. Злови мені місяць. Я, звісно, не з лякливих. Вилажу на щоглу, тягнуся… І падаю прямісінько в барило з оселедцями! Оселедці розлітається, я — теж, а місяць так і не зловив. Зате запах оселедця тримався три тижні, і навіть чайки мене поважали. Та, як завжди, з морем не все просто. Одного ранку вона каже: — Ти ж не залишиш мене? А я, ще з хмелем у голові, жартома відповів: — Хіба можна залишити море? І з того дня я її більше не бачив. Кажуть, коли я заснув, вона розчинилася у хвилях. Тільки білий туман лишився на воді й запах ромових губ. — От така от історія, бармене, — кажу я, до дна спорожнюючи кухоль. — І що скажеш? Бармен зітхає, витирає келих і каже: — Скажу, що ти або великий брехун, або той, кого море справді покохало. — А куди ж риба поділась? — питає бармен, — Ну, бармене, — старий пірат допив свій ром і втер бороду, — налий ще кухоль! Бо історія закінчилась, а спрага ні! І тут двері таверні з розмаху відчиняються — аж вітер гасить свічки, і настає тиша. У дверях стоїть вона. Уся в білому. Волосся світиться, очі, як два морські маяки, У бармена келих мало з рук не випав. — Свята хвиля... — прошепотів він. — Біла Риба! Оце так збіг. Знову твоя легендарна морська подруга? А я тільки кліпаю очима, бо вона йде просто до мене. Хода легка, як хвиля, але в погляді — така буря, що навіть шторми злякались би. — Нарешті я тебе знайшла! — каже вона. — Я обійшла всі береги, усі порти, усі таверни! — Почекай, — кажу я, — ти… ти ж не морська духова істота? — Я тобі зараз дам «істота»! — каже вона, знімаючи з голови каптур. — Це я, Марина, твоя дружина! Бармен, заливаючись сміхом, каже: — Пані, це точно ваш? — На жаль, — відповідає вона. — Але хоч розповідає весело. А потім додає: — І взагалі, вдома вечеря холоне. І от ми виходимо з «П’яної чайки». Місяць світить, хвилі блищать, а я кажу: — Марина, ну я ж думав, ти — легенда, а ти взяла й прийшла! А вона сміється: — Я й є твоя легенда. Тільки не морська, а сімейна. І якщо не поспішаєш додому — знову зроблю з тебе міф! І ми йдемо вдвох вулицею, вона тримає мене під руку, а я думаю: «От і все, моя Рибо. Виявляється, справжнє море — то не хвилі, а жінка, яка не дає тобі пропасти.» --- Коли ми зникли в тумані, бармен витер стійку, посміхнувся й сказав сам до себе: — От же ж хитрий моряк… Навіть дружину зумів видати за легенду.
    Like
    2
    1Kпереглядів
  • #Кожне_життя_важливе
    🔥 Харків. Під час ліквідації пожежі у квартирі вогнеборці врятували пухнастика, який опинився у смертельній небезпеці.
    Вусань був у важкому стані та надзвичайники надали їй першу допомогу
    #Кожне_життя_важливе 🔥 Харків. Під час ліквідації пожежі у квартирі вогнеборці врятували пухнастика, який опинився у смертельній небезпеці. Вусань був у важкому стані та надзвичайники надали їй першу допомогу
    191переглядів 2Відтворень
  • На станції метро «Тараса Шевченка» встановлений барельєф Кобзаря, створений українським скульптором Олександром Міловзоровим. Майстер з тонким почуттям гумору зобразив вуса Шевченка так, що, коли праворуч мчить поїзд, вони ніби коливаються від вітру. Так скульптор залишив усміх у камені - легкий, мов вітер, і живий, як слово Кобзаря.

    #вусаШевченка #станціяМетроТарасаШевченка #вуса #вусаТараса #київ #метро #жартпровусашевченка #вусаКобзаря

    https://youtube.com/shorts/_xTakMkvL-Q
    На станції метро «Тараса Шевченка» встановлений барельєф Кобзаря, створений українським скульптором Олександром Міловзоровим. Майстер з тонким почуттям гумору зобразив вуса Шевченка так, що, коли праворуч мчить поїзд, вони ніби коливаються від вітру. Так скульптор залишив усміх у камені - легкий, мов вітер, і живий, як слово Кобзаря. #вусаШевченка #станціяМетроТарасаШевченка #вуса #вусаТараса #київ #метро #жартпровусашевченка #вусаКобзаря https://youtube.com/shorts/_xTakMkvL-Q
    Love
    2
    1Kпереглядів 1 Поширень
  • ПРО ШАХОВОГО КОРОЛЯ
    (казка для дітей та дорослих)

    Жив у шаховому царстві шаховий король,
    І гадав, що грає в ньому найзначнішу роль.
    Вихвалявся, що як вийде він на поле бою,
    В поєдинку всі фігури затьмарить собою.

    Якось той король пихатий вирушив в похід,
    На чужині свого носа пхав куди не слід.
    Натерпілися чужинці лиха від хвалька.
    - Маєм ми його провчити й дати копняка!

    Щоб все вирішити спільно – скликали нараду.
    - Хто із вас, панове шахи, дасть слушну пораду?
    Вийшов посеред громади молодий козак.
    Хоч він був фігура скромна – всього лиш пішак.

    - Нехай цей король пихатий, що прийшов з війною,
    В справедливому двобою стрінеться зі мною!
    І якщо мені, простому пішаку, програє,
    Хай з великою ганьбою додому вертає!

    Не шкодуючи дотепів, вмить листа уклали
    І з несхибною стрілою в стан чужий послали.
    З тріском та стріла прошила полотно намету
    І влучила королю в мисочку з шербетом.

    Прочитав король листа, хвацько здибив вуса:
    - Та я того пішака зовсім не боюся!
    Проти мене він пігмей і хробак нікчемний,
    І мечем моїм могутнім буде убієнний!

    Та забув хвалько про те, що нерівні сили,
    Що у кучерях його срібляться сивини,
    Що давно в його руці не дзвеніла зброя,
    Що хибка його хода і постава квола.

    Як зійшовся з козаком у стрімкому герці -
    Жодних сумнівів не мав у своєму серці.
    Та клинок його меча шабля розтрощила,
    І відвага козака дух його зломила.

    Шах і мат, тобі, королю! – козак засміявся,
    Ти даремно на все царство міццю вихвалявся.
    Під коліном в горобця – і те більше сили!
    Твоє місце не в боях, а в пухкій перині!

    Хто іде до нас з мечем – на щиті вертає.
    В закривавлених полях соняхом зростає!
    Для своїх сурми відхід й хутко забирайся,
    Та на нашу шахівницю більше не вертайся!

    Цяя казочка проста, та натяки має.
    Хто із вас такий меткий – нехай розгадає!

    ©️ Наталія і Настя Шешунови
    https://youtu.be/CBmAzk6qvNw?si=Tk2U4DKOcPv7DDkx
    ПРО ШАХОВОГО КОРОЛЯ (казка для дітей та дорослих) Жив у шаховому царстві шаховий король, І гадав, що грає в ньому найзначнішу роль. Вихвалявся, що як вийде він на поле бою, В поєдинку всі фігури затьмарить собою. Якось той король пихатий вирушив в похід, На чужині свого носа пхав куди не слід. Натерпілися чужинці лиха від хвалька. - Маєм ми його провчити й дати копняка! Щоб все вирішити спільно – скликали нараду. - Хто із вас, панове шахи, дасть слушну пораду? Вийшов посеред громади молодий козак. Хоч він був фігура скромна – всього лиш пішак. - Нехай цей король пихатий, що прийшов з війною, В справедливому двобою стрінеться зі мною! І якщо мені, простому пішаку, програє, Хай з великою ганьбою додому вертає! Не шкодуючи дотепів, вмить листа уклали І з несхибною стрілою в стан чужий послали. З тріском та стріла прошила полотно намету І влучила королю в мисочку з шербетом. Прочитав король листа, хвацько здибив вуса: - Та я того пішака зовсім не боюся! Проти мене він пігмей і хробак нікчемний, І мечем моїм могутнім буде убієнний! Та забув хвалько про те, що нерівні сили, Що у кучерях його срібляться сивини, Що давно в його руці не дзвеніла зброя, Що хибка його хода і постава квола. Як зійшовся з козаком у стрімкому герці - Жодних сумнівів не мав у своєму серці. Та клинок його меча шабля розтрощила, І відвага козака дух його зломила. Шах і мат, тобі, королю! – козак засміявся, Ти даремно на все царство міццю вихвалявся. Під коліном в горобця – і те більше сили! Твоє місце не в боях, а в пухкій перині! Хто іде до нас з мечем – на щиті вертає. В закривавлених полях соняхом зростає! Для своїх сурми відхід й хутко забирайся, Та на нашу шахівницю більше не вертайся! Цяя казочка проста, та натяки має. Хто із вас такий меткий – нехай розгадає! ©️ Наталія і Настя Шешунови https://youtu.be/CBmAzk6qvNw?si=Tk2U4DKOcPv7DDkx
    YOUTU.BE
    Балада про шахового короля
    Автори балади - Наталія та Настя Шешунови.Це авторська балада, створена у стилі старовинної української поезії. У творі використано метафоричні образи битви ...
    Like
    1
    780переглядів
  • ПРО ШАХОВОГО КОРОЛЯ
    (казка для дітей та дорослих)

    Жив у шаховому царстві шаховий король,
    І гадав, що грає в ньому найзначнішу роль.
    Вихвалявся, що як вийде він на поле бою,
    В поєдинку всі фігури затьмарить собою.

    Якось той король пихатий вирушив в похід,
    На чужині свого носа пхав куди не слід.
    Натерпілися чужинці лиха від хвалька.
    - Маєм ми його провчити й дати копняка!

    Щоб все вирішити спільно – скликали нараду.
    - Хто із вас, панове шахи, дасть слушну пораду?
    Вийшов посеред громади молодий козак.
    Хоч він був фігура скромна – всього лиш пішак.

    - Нехай цей король пихатий, що прийшов з війною,
    В справедливому двобою стрінеться зі мною!
    І якщо мені, простому пішаку, програє,
    Хай з великою ганьбою додому вертає!

    Не шкодуючи дотепів, вмить листа уклали
    І з несхибною стрілою в стан чужий послали.
    З тріском та стріла прошила полотно намету
    І влучила королю в мисочку з шербетом.

    Прочитав король листа, хвацько здибив вуса:
    - Та я того пішака зовсім не боюся!
    Проти мене він пігмей і хробак нікчемний,
    І мечем моїм могутнім буде убієнний!

    Та забув хвалько про те, що нерівні сили,
    Що у кучерях його срібляться сивини,
    Що давно в його руці не дзвеніла зброя,
    Що хибка його хода і постава квола.

    Як зійшовся з козаком у стрімкому герці -
    Жодних сумнівів не мав у своєму серці.
    Та клинок його меча шабля розтрощила,
    І відвага козака дух його зломила.

    Шах і мат, тобі, королю! – козак засміявся,
    Ти даремно на все царство міццю вихвалявся.
    Під коліном в горобця – і те більше сили!
    Твоє місце не в боях, а в пухкій перині!

    Хто іде до нас з мечем – на щиті вертає.
    В закривавлених полях соняхом зростає!
    Для своїх сурми відхід й хутко забирайся,
    Та на нашу шахівницю більше не вертайся!

    Цяя казочка проста, та натяки має.
    Хто із вас такий меткий – нехай розгадає!

    ©️ Наталія і Настя Шешунови
    https://youtu.be/CBmAzk6qvNw?si=Tk2U4DKOcPv7DDkx
    ПРО ШАХОВОГО КОРОЛЯ (казка для дітей та дорослих) Жив у шаховому царстві шаховий король, І гадав, що грає в ньому найзначнішу роль. Вихвалявся, що як вийде він на поле бою, В поєдинку всі фігури затьмарить собою. Якось той король пихатий вирушив в похід, На чужині свого носа пхав куди не слід. Натерпілися чужинці лиха від хвалька. - Маєм ми його провчити й дати копняка! Щоб все вирішити спільно – скликали нараду. - Хто із вас, панове шахи, дасть слушну пораду? Вийшов посеред громади молодий козак. Хоч він був фігура скромна – всього лиш пішак. - Нехай цей король пихатий, що прийшов з війною, В справедливому двобою стрінеться зі мною! І якщо мені, простому пішаку, програє, Хай з великою ганьбою додому вертає! Не шкодуючи дотепів, вмить листа уклали І з несхибною стрілою в стан чужий послали. З тріском та стріла прошила полотно намету І влучила королю в мисочку з шербетом. Прочитав король листа, хвацько здибив вуса: - Та я того пішака зовсім не боюся! Проти мене він пігмей і хробак нікчемний, І мечем моїм могутнім буде убієнний! Та забув хвалько про те, що нерівні сили, Що у кучерях його срібляться сивини, Що давно в його руці не дзвеніла зброя, Що хибка його хода і постава квола. Як зійшовся з козаком у стрімкому герці - Жодних сумнівів не мав у своєму серці. Та клинок його меча шабля розтрощила, І відвага козака дух його зломила. Шах і мат, тобі, королю! – козак засміявся, Ти даремно на все царство міццю вихвалявся. Під коліном в горобця – і те більше сили! Твоє місце не в боях, а в пухкій перині! Хто іде до нас з мечем – на щиті вертає. В закривавлених полях соняхом зростає! Для своїх сурми відхід й хутко забирайся, Та на нашу шахівницю більше не вертайся! Цяя казочка проста, та натяки має. Хто із вас такий меткий – нехай розгадає! ©️ Наталія і Настя Шешунови https://youtu.be/CBmAzk6qvNw?si=Tk2U4DKOcPv7DDkx
    YOUTU.BE
    Балада про шахового короля
    Автори балади - Наталія та Настя Шешунови.Це авторська балада, створена у стилі старовинної української поезії. У творі використано метафоричні образи битви ...
    741переглядів
  • Можна вигнати лише одного таргана і всі проблеми зніме, як рукою 🪳

    #пюрер
    #бульбоголовий
    #наболотахвсестабільно
    #тарганвусатий
    #кацап
    #орк
    #русня
    #оркостан
    #раісявперде
    Можна вигнати лише одного таргана і всі проблеми зніме, як рукою 🪳 #пюрер #бульбоголовий #наболотахвсестабільно #тарганвусатий #кацап #орк #русня #оркостан #раісявперде
    Haha
    1
    671переглядів 1 Поширень