Українська
English
🕯️ 18-річну українську журналістку викрали в окупованому Мелітополі. Тепер Росія ховає її за ґратами на 14 років
Її звати Яна Суворова.
Коли її викрали в окупованому Мелітополі, їй було лише 18 років.
Вік, у якому люди зазвичай вступають до університету, мріють про майбутнє, будують перші дорослі плани й вірять, що життя тільки починається.
Але російська окупаційна система вирішила інакше.
Після закритого, показового “суду” Яну засудили до 14 років ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями в “тероризмі” та “державній зраді”.
Її справу засекретили.
Її ім’я зникло зі списків на обмін.
Її намагаються стерти з публічного простору.
Яна описувала умови утримання так:
“У камері холодно. Бігають щури. Світло не вимикають ніколи.”
Це не правосуддя.
Це повільне знищення людини.
Її хлопець розповідав, що після переведення до Донецька стан Яни різко погіршився. Її тримали разом із дівчатами, які намагалися накласти на себе руки. Психологічний тиск був постійним.
І Яна — не єдина.
Росія системно перетворює українських журналістів на “терористів”, щоб не включати їх до обмінів. Так цивільних людей ховають за вигаданими статтями, засекреченими справами й десятками років вироків.
Це нова форма заручництва.
Не просто посадити людину.
А зробити так, ніби її не існує.
Не підтверджувати утримання.
Не давати зв’язку.
Не включати в обміни.
Не дозволити світу побачити обличчя полоненого.
До 2025 року російські суди вже сфабрикували справи про “тероризм” проти журналістів RIA-Південь. Вироки — від 14 до 16 років.
Один із тих, кому вдалося вийти, Марк Калюш, підтвердив: у російських місцях утримання застосовували системні катування.
Громадянський журналіст Євген Ільченко документував життя під окупацією.
Його викрали в липні 2022 року. Катували, імітували розстріл, змусили знятися в постановочному “зізнанні” в тероризмі, а потім відправили на примусові роботи — копати окопи біля лінії фронту.
Його справа стала однією з найжахливіших: журналіста викрали, катували й фактично примусили до рабської праці.
Зараз Євгена утримують у таганрозькому СІЗО — під постійним світлом і в нелюдських умовах.
Владислав Гершон — 15 років.
Георгій Левченко — 16 років.
Звинувачення: “участь у терористичній організації”.
“Докази”: активність у Telegram.
Журналістку Анастасію Глухівську тримають без зв’язку із зовнішнім світом. Росія відмовляється навіть підтверджувати факт її утримання.
А українську журналістку Вікторію Рощину закатували до смерті в кізелівському СІЗО.
Це не окремі випадки.
Це система.
Росія сьогодні утримує у в’язницях десятки журналістів. Серед них — багато українців. Їх карають не за злочини, а за професію. За слово. За фото. За повідомлення. За Telegram-дописи. За спробу показати правду про окупацію.
Російські “антитерористичні” закони стали зброєю проти цивільних.
Вони позбавляють людей правового захисту.
Блокують обміни.
Дають можливість ховати журналістів у тюрмах на десятиліття.
А без окремого механізму повернення цивільних ці вироки можуть фактично стати довічним ув’язненням.
Ми маємо називати їхні імена.
Яна Суворова.
Євген Ільченко.
Владислав Гершон.
Георгій Левченко.
Анастасія Глухівська.
Вікторія Рощина.
І всі українські журналісти, яких Росія намагається сховати від світу.
Бо мовчання — саме те, на що розраховує окупант.
Коли журналіста називають “терористом” за правду, це означає лише одне: правда для диктатури небезпечніша за зброю.
І поки вони в неволі, ми не маємо права звикати.
Не маємо права мовчати.
Не маємо права забувати.
Свободу українським журналістам.
Свободу всім цивільним заручникам Росії.
Свободу Україні. 🇺🇦
#ЯнаСуворова #СвободуЖурналістам #УкраїнськіЖурналісти #ПолоненіЦивільні #РосіяТерорист #FreeUkrainianJournalists #StandWithUkraine #СвободуУкраїнцям
Її звати Яна Суворова.
Коли її викрали в окупованому Мелітополі, їй було лише 18 років.
Вік, у якому люди зазвичай вступають до університету, мріють про майбутнє, будують перші дорослі плани й вірять, що життя тільки починається.
Але російська окупаційна система вирішила інакше.
Після закритого, показового “суду” Яну засудили до 14 років ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями в “тероризмі” та “державній зраді”.
Її справу засекретили.
Її ім’я зникло зі списків на обмін.
Її намагаються стерти з публічного простору.
Яна описувала умови утримання так:
“У камері холодно. Бігають щури. Світло не вимикають ніколи.”
Це не правосуддя.
Це повільне знищення людини.
Її хлопець розповідав, що після переведення до Донецька стан Яни різко погіршився. Її тримали разом із дівчатами, які намагалися накласти на себе руки. Психологічний тиск був постійним.
І Яна — не єдина.
Росія системно перетворює українських журналістів на “терористів”, щоб не включати їх до обмінів. Так цивільних людей ховають за вигаданими статтями, засекреченими справами й десятками років вироків.
Це нова форма заручництва.
Не просто посадити людину.
А зробити так, ніби її не існує.
Не підтверджувати утримання.
Не давати зв’язку.
Не включати в обміни.
Не дозволити світу побачити обличчя полоненого.
До 2025 року російські суди вже сфабрикували справи про “тероризм” проти журналістів RIA-Південь. Вироки — від 14 до 16 років.
Один із тих, кому вдалося вийти, Марк Калюш, підтвердив: у російських місцях утримання застосовували системні катування.
Громадянський журналіст Євген Ільченко документував життя під окупацією.
Його викрали в липні 2022 року. Катували, імітували розстріл, змусили знятися в постановочному “зізнанні” в тероризмі, а потім відправили на примусові роботи — копати окопи біля лінії фронту.
Його справа стала однією з найжахливіших: журналіста викрали, катували й фактично примусили до рабської праці.
Зараз Євгена утримують у таганрозькому СІЗО — під постійним світлом і в нелюдських умовах.
Владислав Гершон — 15 років.
Георгій Левченко — 16 років.
Звинувачення: “участь у терористичній організації”.
“Докази”: активність у Telegram.
Журналістку Анастасію Глухівську тримають без зв’язку із зовнішнім світом. Росія відмовляється навіть підтверджувати факт її утримання.
А українську журналістку Вікторію Рощину закатували до смерті в кізелівському СІЗО.
Це не окремі випадки.
Це система.
Росія сьогодні утримує у в’язницях десятки журналістів. Серед них — багато українців. Їх карають не за злочини, а за професію. За слово. За фото. За повідомлення. За Telegram-дописи. За спробу показати правду про окупацію.
Російські “антитерористичні” закони стали зброєю проти цивільних.
Вони позбавляють людей правового захисту.
Блокують обміни.
Дають можливість ховати журналістів у тюрмах на десятиліття.
А без окремого механізму повернення цивільних ці вироки можуть фактично стати довічним ув’язненням.
Ми маємо називати їхні імена.
Яна Суворова.
Євген Ільченко.
Владислав Гершон.
Георгій Левченко.
Анастасія Глухівська.
Вікторія Рощина.
І всі українські журналісти, яких Росія намагається сховати від світу.
Бо мовчання — саме те, на що розраховує окупант.
Коли журналіста називають “терористом” за правду, це означає лише одне: правда для диктатури небезпечніша за зброю.
І поки вони в неволі, ми не маємо права звикати.
Не маємо права мовчати.
Не маємо права забувати.
Свободу українським журналістам.
Свободу всім цивільним заручникам Росії.
Свободу Україні. 🇺🇦
#ЯнаСуворова #СвободуЖурналістам #УкраїнськіЖурналісти #ПолоненіЦивільні #РосіяТерорист #FreeUkrainianJournalists #StandWithUkraine #СвободуУкраїнцям
🕯️ 18-річну українську журналістку викрали в окупованому Мелітополі. Тепер Росія ховає її за ґратами на 14 років
Її звати Яна Суворова.
Коли її викрали в окупованому Мелітополі, їй було лише 18 років.
Вік, у якому люди зазвичай вступають до університету, мріють про майбутнє, будують перші дорослі плани й вірять, що життя тільки починається.
Але російська окупаційна система вирішила інакше.
Після закритого, показового “суду” Яну засудили до 14 років ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями в “тероризмі” та “державній зраді”.
Її справу засекретили.
Її ім’я зникло зі списків на обмін.
Її намагаються стерти з публічного простору.
Яна описувала умови утримання так:
“У камері холодно. Бігають щури. Світло не вимикають ніколи.”
Це не правосуддя.
Це повільне знищення людини.
Її хлопець розповідав, що після переведення до Донецька стан Яни різко погіршився. Її тримали разом із дівчатами, які намагалися накласти на себе руки. Психологічний тиск був постійним.
І Яна — не єдина.
Росія системно перетворює українських журналістів на “терористів”, щоб не включати їх до обмінів. Так цивільних людей ховають за вигаданими статтями, засекреченими справами й десятками років вироків.
Це нова форма заручництва.
Не просто посадити людину.
А зробити так, ніби її не існує.
Не підтверджувати утримання.
Не давати зв’язку.
Не включати в обміни.
Не дозволити світу побачити обличчя полоненого.
До 2025 року російські суди вже сфабрикували справи про “тероризм” проти журналістів RIA-Південь. Вироки — від 14 до 16 років.
Один із тих, кому вдалося вийти, Марк Калюш, підтвердив: у російських місцях утримання застосовували системні катування.
Громадянський журналіст Євген Ільченко документував життя під окупацією.
Його викрали в липні 2022 року. Катували, імітували розстріл, змусили знятися в постановочному “зізнанні” в тероризмі, а потім відправили на примусові роботи — копати окопи біля лінії фронту.
Його справа стала однією з найжахливіших: журналіста викрали, катували й фактично примусили до рабської праці.
Зараз Євгена утримують у таганрозькому СІЗО — під постійним світлом і в нелюдських умовах.
Владислав Гершон — 15 років.
Георгій Левченко — 16 років.
Звинувачення: “участь у терористичній організації”.
“Докази”: активність у Telegram.
Журналістку Анастасію Глухівську тримають без зв’язку із зовнішнім світом. Росія відмовляється навіть підтверджувати факт її утримання.
А українську журналістку Вікторію Рощину закатували до смерті в кізелівському СІЗО.
Це не окремі випадки.
Це система.
Росія сьогодні утримує у в’язницях десятки журналістів. Серед них — багато українців. Їх карають не за злочини, а за професію. За слово. За фото. За повідомлення. За Telegram-дописи. За спробу показати правду про окупацію.
Російські “антитерористичні” закони стали зброєю проти цивільних.
Вони позбавляють людей правового захисту.
Блокують обміни.
Дають можливість ховати журналістів у тюрмах на десятиліття.
А без окремого механізму повернення цивільних ці вироки можуть фактично стати довічним ув’язненням.
Ми маємо називати їхні імена.
Яна Суворова.
Євген Ільченко.
Владислав Гершон.
Георгій Левченко.
Анастасія Глухівська.
Вікторія Рощина.
І всі українські журналісти, яких Росія намагається сховати від світу.
Бо мовчання — саме те, на що розраховує окупант.
Коли журналіста називають “терористом” за правду, це означає лише одне: правда для диктатури небезпечніша за зброю.
І поки вони в неволі, ми не маємо права звикати.
Не маємо права мовчати.
Не маємо права забувати.
Свободу українським журналістам.
Свободу всім цивільним заручникам Росії.
Свободу Україні. 🇺🇦
#ЯнаСуворова #СвободуЖурналістам #УкраїнськіЖурналісти #ПолоненіЦивільні #РосіяТерорист #FreeUkrainianJournalists #StandWithUkraine #СвободуУкраїнцям
207переглядів