Росія — батьківщина катів і їхніх шанувальників «У росіянина немає почуття власної гідності. Він по суті раб». Це не мої слова — це Толстой. І з кожним роком я все гостріше усвідомлюю, наскільки точно він це сформулював. У Росії тиранії не просто трапляються — вона їх народжує, плекає, годує й виношує, як власну плоть. Путін — не помилка, не відхилення, а закономірність. Він — не хвороба, а симптом глибокої, багатовікової патології суспільної свідомості. У країні, де велич важливіша за свободу, де «аби не було гірше» підміняє прагнення до кращого, народжуються Путіни. У країні, де століттями боготворили батюшку-царя, терпіли самодура, стукали на сусіда і жили за принципом «моя хата скраю» — марно чекати іншого. Від Петра до Сталіна, від Сталіна до Путіна — це один і той самий сценарій: масове поклоніння силі, страх перед свободою, звичка до підлості як до національної чесноти. Кремль — це не лише резиденція диктатора, це дзеркало, в якому відображається обличчя нації. Так, спотворене — але своє. Хто наповнює ряди пропагандистів, хто пише доноси на колег, хто кидає у в’язниці за пости та донати? Не лише силовики. Це тисячі й тисячі «звичайних людей» — з підлими очима і фразами про «стабільність». Це народ, який не хоче свободи, бо за неї треба відповідати — а підкорятись легше. Це не «захоплена країна». Це країна, що добровільно лягає під чобіт. Народ, у якого є шанс повстати, але він обирає мовчати й підвивати. І якщо завтра Путіна не стане — повірте, вони витягнуть нового. Ще жорстокішого. Бо раб чекає на батіг. «Росія не може без хазяїна», — казали і казатимуть. Але, можливо, час визнати: Росія не хоче без хазяїна. І тоді Путін — це не узурпатор, а народний вибір. Не спотворений, а справжній. Раби. За Толстим. За життям. За суттю. ##Russia #Putin #Tyranny #Dictatorship #RussianMindset #Freedom