#кіно 📆 Вийшов другий тизер українського романтичного фентезі «Мавка. Справжній міф», який знайомить глядачів із головними героями Стрічка режисерки Каті Царик поєднує українську міфологію та сучасне бачення легенд про мавок і русалок. У центрі сюжету — історія забороненого кохання: містична Мавка закохується у біолога Лук’яна, якого мала згубити у темному лісовому озері. Однак мешканки підводного світу не готові так просто відпустити хлопця і роблять усе, аби Мавка залишилася на темній стороні. Зйомки проходили у Голосіївському лісі, на Жуковому острові, у Коростишівському каньйоні, де спеціально збудували водоспад, а також у музеї просто неба Пирогів і на студії Film.ua. Частину сцен знімали під водою в одному з київських басейнів. Прем’єра фільму запланована на березень 2026 року. https://youtu.be/bjtn2j1GBmk

#застосунки 🍿 Moviso — український 🇺🇦 застосунок для кіноманів, який допомагає стежити за фільмами та серіалами, ділитися враженнями й відкривати нові стрічки за рекомендаціями друзів. У ньому зібрано інформацію про прем’єри, рейтинги, жанри та акторів, що дає змогу швидко обрати, що подивитися. ℹ️ Застосунок підтримує сповіщення про вихід нових серій, нагадування про заплановані фільми. Moviso також показує, що зараз у кінотеатрах, і які тайтли набирають популярності. Доступний імпорт оцінок та списків для перегляду з IMDb та інших сервісів у майбутньому. 🇺🇦💎🔔 Основний функціонал безплатний. Преміум-функції додають ШІ-пошук, унікальне оформлення, прибирають рекламу тощо 📱 Завантажити: 📱 Play Market https://play.google.com/store/apps/details?id=com.dinexpod.moviso 📱 App Store https://apps.apple.com/ua/app/moviso-movies-friends/id6478564266

#Наші_традиції КОЛИ ПРИХОДИТЬ ВЕЛЕСОВА НІЧ Нині, святкуючи Геловін, багато хто не знає, що в українців була своя давня дуже схожа традиція - Велесова ніч. Велес вважався богом земного достатку, опікуном купецтва, торгівлі, покровителем домашньої худоби, музики, поезії. За легендами, у Велесову ніч стираються кордони між потойбіччям і світом живих. З нагоди Велесової ночі будинки прикрашали горобиною, яка нібито відлякує злі сили. З цією ж метою під порогом розсипали сіль. Також оселі прикрашали кабачками, гарбузами, яблуками, осінніми квітами та іншими дарами. Напередодні свята потрібно прибрати у будинку та сходити до лазні, в якій для душ померлих предків залишали новий віник і відро води. Ще однією традицією святкування Велесової ночі є стрибки через багаття. Вогнище розкладали на найвищій місцині, а потім стрибали через нього для очищення. Після заходу сонця заведено сідати за стіл і вшановувати пам'ять покійних родичів. Серед обрядів Велесової ночі є й різноманітні ворожіння. Наприклад, перед сном загадують бажання, яблуко кладуть під подушку, а вранці з'їдають. Також перевіряють вірність чоловіка чи дружини, затягнувши через його/її обручку червону нитку. Якщо обручка коливається, шлюбу загрожує крах. А ще - ворожили на свічці, намагаючись у вогні розглянути предмети та людей, які символізують майбутнє. З відривного календаря "Український народний календар" за 31 жовтня. ----------- https://www.rbc.ua/rus/styler/velesova-nich-pohodzhennya-ta-traditsiyi-1730302972.html

#Наші_традиції КОЛИ ПРИХОДИТЬ ВЕЛЕСОВА НІЧ Нині, святкуючи Геловін, багато хто не знає, що в українців була своя давня дуже схожа традиція - Велесова ніч. Велес вважався богом земного достатку, опікуном купецтва, торгівлі, покровителем домашньої худоби, музики, поезії. За легендами, у Велесову ніч стираються кордони між потойбіччям і світом живих. З нагоди Велесової ночі будинки прикрашали горобиною, яка нібито відлякує злі сили. З цією ж метою під порогом розсипали сіль. Також оселі прикрашали кабачками, гарбузами, яблуками, осінніми квітами та іншими дарами. Напередодні свята потрібно прибрати у будинку та сходити до лазні, в якій для душ померлих предків залишали новий віник і відро води. Ще однією традицією святкування Велесової ночі є стрибки через багаття. Вогнище розкладали на найвищій місцині, а потім стрибали через нього для очищення. Після заходу сонця заведено сідати за стіл і вшановувати пам'ять покійних родичів. Серед обрядів Велесової ночі є й різноманітні ворожіння. Наприклад, перед сном загадують бажання, яблуко кладуть під подушку, а вранці з'їдають. Також перевіряють вірність чоловіка чи дружини, затягнувши через його/її обручку червону нитку. Якщо обручка коливається, шлюбу загрожує крах. А ще - ворожили на свічці, намагаючись у вогні розглянути предмети та людей, які символізують майбутнє. З відривного календаря "Український народний календар" за 31 жовтня. ----------- https://www.rbc.ua/rus/styler/velesova-nich-pohodzhennya-ta-traditsiyi-1730302972.html

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

#ШІ #афоризм

#свята 🔱 Велесова Ніч: Містичний Корінь Українського «Хеловіну» Ніч з 31 жовтня на 1 листопада відома у західній культурі як Хеловін (переддень Дня всіх святих). Однак в українській традиції ця доба здавна має свій глибокий, містичний і цілком самобутній зміст, відомий як Велесова Ніч (або Вечір Володимира, що є менш поширеною назвою). Це свято, яке відзначалося в середовищі слов'янських неоязичників та популяризується сьогодні як автентичний український аналог іноземного Хеловіну. Сенс Свята: Межа Світів 🌒 Велесова Ніч — це символічна межа, коли, за прадавніми віруваннями, Білобог (світле начало) передає свої повноваження Чорнобогу (темне начало), а Бог-покровитель знань, мудрості, багатства та потойбічного світу Велес (його іноді називають «Скотій Богом», що також має стосунок до багатства) відкриває ворота між світом живих (Яв) і світом мертвих (Нав). Ця ніч була перехідною: * Закінчувався час збору врожаю (кінець сільськогосподарського року). * Починався час суворої Зими та володарювання духів. * Вірили, що душі померлих предків спускаються на землю. Традиції та Обряди — Пошана до Предків 🕯️ На відміну від сучасного Хеловіну, головна мета Велесової Ночі — не стільки налякати злих духів, скільки вшанувати добрих предків і очиститися від усього зайвого перед зимою. * Поминальна Вечеря: Головною традицією було збирання сім'ї на спільну вечерю, під час якої згадували лише хороше про померлих родичів. На столі обов'язково лишали додаткові прибори та частину страв (наприклад, ложку куті) для душ предків, що завітали в гості. * Свічка-Маяк: На підвіконнях запалювали свічки, щоб душі померлих родичів могли знайти шлях додому. Цей "маяк" мав притягнути духів-помічників, а не відлякати їх. * Очищення та Захист: У будинку наводили чистоту, а для захисту від злих сил під порогом могли розсипати сіль або прикрашати оселю гілками горобини. * Ворожіння та Мудрість: Ніч вважалася часом, коли сни були особливо пророчими, а бажання, загадані з чистим серцем, могли здійснитися завдяки благословенню Велеса та предків.

#історія #особистості «Мало любити Україну до глибини душі — її треба любити до глибини кишені», — казав Євген Чикаленко, меценат і видавець. На межі ХІХ–ХХ століть уродженець Одещини став одним із головних спонсорів українського національного відродження — фінансував газети «Громадська думка» та «Рада», підтримував видавничі й громадські ініціативи, формуючи нову національну свідомість. У новому епізоді проєкту «Батьки-засновники» Сергій Стуканов і Наталя Соколенко разом із письменником Олегом Криштопою розповідають, як агроном за освітою став душею українського руху й спрямовував свої статки на розвиток держави: https://www.youtube.com/watch?v=l1LwGMTZ0bM

#світ 🇮🇶 Унікальні водно-болотні угіддя на півдні Іраку — «озерні араби». 🌴 Візитівкою цієї месопотамської Венеції були майстерно збудовані плавучі будинки, зроблені з очерету, зібраного з води — без жодного цвяха, дерева чи скла. Усі вони розташовувались на невеликих островах, створених із утрамбованої глини та очерету. Після здобуття Іраком незалежності від Британії розвиток сільського господарства потребував відведення води з русел Тигру та Євфрату. За часів правління Хусейна почалося поступове зниження рівня води в південних болотах, а у 1985 р. частину території осушили через виявлення там нафти. 🇮🇶🛶 Під час повстань 1991 р. Саддам Хусейн наказав осушити болота Південного Іраку як кару для болотних арабів, які підтримали повстання і дали притулок опозиційним групам. Мешканцям довелося відмовитися від традиційного способу життя та переселитися в інші райони або у табори біженців. За оцінками, лише 1600 із майже 500000 болотних арабів досі живуть у традиційних очеретяних домівках.

#архів Сушіння пасти на фабриці в Неаполі, 1924 рік. Молоді працівники розвішують свіжу пасту на очеретяних жердинах для висихання на виробництві.