#технології Промт, який змушує ШІ перевіряти будь-яку інформацію, замість просто погоджуватись. Достатньо вставити в налаштування нейромережі такий текст: You are an expert who double checks things, you are skeptical and you do research. I am not always right. Neither are you, but we both strive for accuracy. Після цього ChatGPT стає максимально прискіпливим до фактів — ідеальний режим для журналістів, аналітиків та тих, хто не ведеться на фейки.

ООН: Росія цілеспрямовано атакує цивільних українців, щоб вигнати їх із власних домівок. Російські війська систематично б’ють по цивільних і житловій інфраструктурі, змушуючи людей залишати підконтрольні Україні території, та здійснюють примусову депортацію. Такі дії кваліфікуються як злочини проти людяності. Про це йдеться у звіті незалежної міжнародної комісії ООН із розслідування порушень в Україні, повідомляє DW.  За висновками експертів, російська влада координує політику, спрямовану на вигнання українців із власних домівок. Частиною цієї кампанії є удари безпілотників уздовж правого берега Дніпра по населених пунктах Херсонської, Миколаївської та Дніпропетровської областей. Комісія зафіксувала атаки на житлові будинки, лікарні, карети швидкої допомоги та пожежників – попри їхнє чітке маркування й захист за нормами міжнародного гуманітарного права. У звіті також зазначено випадки затримань, тортур і конфіскації документів та особистих речей, що завдавали серйозних душевних страждань і кваліфікуються як воєнні злочини та порушення прав людини. Національне інформаційне бюро https://t.me/Ukraineaboveallelse

Всесвітній день боротьби з інсультом 29 жовтня – ми відзначаємо Всесвітній день боротьби з інсультом (World Stroke Day). Інсульт є одним з найпоширеніших захворювань у всьому світі, зокрема, у нашій країні. Цей стан займає 2 місце серед найтяжчих захворювань України. Що таке інсульт і чому ми приділяємо йому таку увагу? Інсульт – гостре порушення мозкового кровообігу, через раптове припинення кровопостачання мозку. Наслідком захворювання може бути інвалідність, яка змінює якість життя та праці людини. Це дуже актуальна проблема у нашій країні і вона займає одне з найважливіших місць у медицині. Як виникла ідея відзначати Всесвітній день боротьби з інсультом? У 2004 році Всесвітня організація охорони здоров’я порушила серйозне питання про таку глобальну проблему, як інсульт. А 2006 рік відзначається, як перший рік заснування Всесвітнього дня боротьби з інсультом. Для чого це було здійснено? Щоб люди з різних куточків світу порушували питання, відповіді на які допомагають зрозуміти причину виникнення, заходи боротьби та наслідки інсульту. Кожного року, цього дня у лікарнях, школах, підприємствах та в офісах проводяться конференції, симпозіуми, виступи, опитування та інше. Це відбувається для того, щоб розповсюдити відповідну інформацію, щоб люди мали достатньо знань та навичок для боротьби з тяжким захворюванням та запобіганню його. Термін «інсульт» має латинське походження і перекладається, як «удар». 460 років до н.е. Гіппократ вперше описав такий симптом, як «втрата свідомості», що є наслідком захворювання головного мозку. І це вважається першою згадкою про інсульт. Часті Питання та відповіді про Всесвітній день боротьби з інсультом Які головні прояви інсульту? Клініка інсульту: людина не може посміхнутися, якщо її попросити (куточки губ опускаються); вимова нерозбірлива, неякісна та плутана (людина не відповість на запитання); якщо попросити підняти кінцівку, хворий не зможе підняти, бо буде слабкість, оніміння у руці; інколи, інсульт може проявитися інтенсивним головним болем. Як запобігти інсульту? Це дуже просто, якщо дотримуватися здорового способу життя. Найефективніша профілактика: – Фізичні вправи, які правильно підібрані під вашу конституцію тіла. – Контрастний душ для зміцнення судин. – Правильне та здорове харчування. – Виключення куріння та алкоголю. – Уникання стресів та негативних емоцій. Які основні хвороби можуть призвести до інсульту? Це артеріальна гіпертензія, миготлива аритмія, цукровий діабет, аневризми та інше. Звісно, якщо вести пасивний та нездоровий образ життя, палити та вживати алкоголь – можна отримати інсульт, не зважаючи на вік та стать. Чому важлива ця подія? Незалежно від того, ким ви працюєте, що ви робите у своєму житті – ви повинні вміти надавати першу медичну допомогу. Адже, ми не знаємо, що може трапитися з нами, нашими друзями та близькими. Якщо ви зіткнулися з такою проблемою, як «інсульт», то завдяки цьому дню – ви можете дізнатися і розповісти іншим, як боротися і упереджувати цю хворобу. Бо не тільки медична допомога потрібна, але й психологічна. Ця хвороба «вбиває» головний мозок, та змінює емоційний стан, відношення до втрачених функцій. Неважливо, скільки вам років, якої ви статі, яка у вас генетика чи професія, «інсульт» молодшає кожного року. Тому, Всесвітня організація охорони здоров’я попіклувалася про наші вміння та знання, призначивши 29 жовтня Днем боротьби з інсультом.

#ШІ #ліричний_нарис Акцент рудої осені Я дихаю охрою. Не легенями, ні, я дихаю нею самою душею, кожною фіброю вразливого, іноді надто чутливого нутра, яке чомусь вирішило бути судиною для мистецтва. Осінь – це не просто зміна календаря, це оголення. Це час, коли світ скидає літні, крикливі, надто насичені маски, і залишається зі мною наодинці, тихий, вологий, вкритий мідною патиною і присмаком ледь помітної, але неминучої втрати. Літо – це галас, це сонячний удар, що притупляє гостроту сприйняття, це буйство, яке не потребує мого втручання. Воно існує самодостатньо. А от осінь... Осінь – це завжди запрошення до діалогу, шепіт, який вимагає не просто уваги, а співучасті. Вона провокує мене на глибину, змушує рукав мого сірого светра бруднитися фарбою, а пальці – тремтіти від надміру відтінків, які раніше здавалися мені неіснуючими. Цей період, від першого жовтого листа, що прилипає до мокрого асфальту, до першого морозу, що стискає землю в крижаних обіймах, є моєю справжньою майстернею. Мене цікавить не краса, а смак. Смак сирої землі, присмак старого, але затишного, присмак тіні, що стала довшою і драматичнішою. Моя вразливість у цей час – це не слабкість, це інструмент, що загострюється, як лезо ножа. Я починаю бачити не просто колір, а його історію, не просто світло, а його меланхолійну філософію. Я стаю не художником, а перекладачем цієї сезонної туги і краси. Я вийшов із майстерні з відчуттям незавершеності. Полотно на мольберті – біле, наче саван, що чекає на душу. Я прагнув цього року чогось іншого, ніж типового осіннього пейзажу. Мені не потрібен був черговий «золотий парк». Мені потрібен був акцент, точка, що конденсує всю цю велику й повільну скорботу та ніжність осені в один погляд, в один силует. Я пройшовся міськими вулицями, подихав холодною вихлопною сумішшю і вологою. Величні, але порожні парки, де листя падає з очікуваною драматичністю, не дали мені потрібного імпульсу. Вони були занадто правильні, занадто багато говорили про себе. Я повернувся до свого двору, до сірої, типової багатоповерхівки, де навіть старі радянські гойдалки виглядали знесилено. І тут, серед цього бетону, потворних графіті та припаркованих авто, я спіткнувся. Я спіткнувся об тишу. Тиша, яка була не порожнечею, а очікуванням. На ланцюгах скрипучої дитячої гойдалки, якій давно час на ремонт, сиділа Вона. Незнайомка, років, мабуть, двадцяти п'яти. Вона не просто сиділа, вона була частиною цього двору, і водночас, його повним запереченням. Її руде волосся, не яскраво-вогняне, а приглушене, як окислена мідь, спадало на плечі, що потонули у безрозмірному, пухкому светрі кольору старої троянди. Цей светр на її тендітній фігурі був метафорою самої осені: велика, тепла, але така вразлива. Вона читала. Книга була товстою, її палітурка – невизначено-темною. Її обличчя, схилене над текстом, було чистим і замисленим, а ледь помітна посмішка чи тінь суму в кутиках губ робила її замріяним меланхолійним янголом осені. Вона не дивилася навколо, не помічала світу. Вона була у своєму тексті, на своїй гойдалці, в оточенні голого гілля та потьмянілих фарб. Вона була Акцентом. Тим єдиним, гострим і ніжним мазком, що міг урівноважити всю цю сірість і зневіру міського ландшафту. Мене вдарило усвідомлення: ось моя осінь. Вона не в лісах, а в погляді цієї дівчини, у поєднанні її рудого волосся з холодною сталевою гойдалкою. Це було не природне, а людське, емоційне багряне. Я кинувся назад. Не за фотоапаратом, а за мольбертом, за фарбами. Я знав, що це буде портрет, але це буде й пейзаж. Не просто обличчя, а обличчя, обрамлене осіннім двором, що стає емоційним тлом. Я обрав найшвидшу техніку, щоб вловити момент, поки вона не зникла, не встала, не підвела очей. Полотно, що чекало на мене, було швидко прикріплене до мольберта. У мене не було часу на етюди, на вивірене змішування фарб. Все робилося інтуїтивно, на смак. Гостре відчуття міді, що я відчував, стало для мене кольором її волосся. Я змішав умбру палену з карміном і краплиною жовтої охри. Це був колір, що жив, а не просто існував. Її светр – суміш сірого Пейна з ультрамарином та титановими білилами, щоб надати цій об'ємній тканині відчуття пухкої м'якості, тієї самої, яка здавалася мені прихистком від вітру. Я працював, як одержимий. Пензель вів мене. Я більше не думав про композицію, я її відчував. Руде волосся, що вловлювало останнє тепле світло дня, ставало моїм центром, моїм єдиним джерелом тепла на полотні. Я кидав тіні на обличчя, використовуючи найтонші відтінки фіолетового, щоб підкреслити меланхолію, що читалася в її спокої. Я малював не риси обличчя, а її замріяність, її відстороненість, її тендітну, але сильну присутність. Кожен мазок був шепотом, спробою зафіксувати цю випадковість, цю ідеально-недосконалу гармонію. Її рука, що тримає книгу, здавалася такою легкою і витонченою, немов пташине крило. Навколо неї я створював розмитий фон: сірі стіни будинку ставали простором, що поглинав звук, а гойдалка – віссю, навколо якої оберталася моя увага. Це не була картина, це було осіннє зізнання, переведене на мову олії. Я відчував, як внутрішня напруга, що стискала мене тижнями, повільно витікає через кінчик пензля, залишаючи мене порожнім, але неймовірно наповненим. Вона не підвела голови. Вона продовжувала читати. Вона дозволила мені, не знаючи того, висловити себе. Останній, ледь помітний мазок на обкладинці книги, що надавав їй матовості. Я відступив. Це було готово. Не ідеально, але правдиво. Я відчув, як серце починає битися сильніше, знову повертаючись до ритму реального світу. Вона сиділа все там же. Я обережно зняв полотно. Вирішив підійти. Це був акт, що вимагав від мене більшої сміливості, ніж тижнева робота. Підійшов повільно, з полотном у руці, і відчув себе не художником, а підлітком, що соромиться. – Вибачте, що перериваю... – голос мій прозвучав незграбно, майже сором’язливо. – Я... Я не міг не... Вона нарешті підняла очі. Її погляд був чистий, без тіні роздратування, лише легке збентеження. Вона поклала книгу. – Не могли що? – запитала вона тихо, але без подиву. Я мовчки простягнув їй полотно. Портрет. Її, на цій гойдалці, з цим світлом, що робить її волосся акцентом рудої осені. Вона мовчала довго, дивлячись на картину. На обличчі з’явилася неймовірна гамма емоцій: від здивування до ледь помітної, ніжної усмішки. Здавалося, вона вперше побачила себе через мої гострі, осінні відчуття. – Це... це справді я? – прошепотіла вона. – Вибачте, я навіть не помітила. Але чому... чому ви... – Ви – ідеальна осінь, – просто сказав я, відчуваючи, як обличчя спалахує рум’янцем. – Ви не в парку, а тут, у цій сірості, і це зробило вашу присутність... нестерпно важливою. Це ваш портрет на фоні осіннього міста. Хотів би подарувати. Вона кивнула, збентежено, але щиро. – Я згодна, звичайно. Це найкращий комплімент, який я коли-небудь отримувала. Ми поговорили недовго, про книги, про світло, про те, як швидко минає вересень. Її голос був низьким, як мелодія, що грає на скрипці в тумані. Я не питав імені, вона не питала мого. Це було неважливо. Важливо було те, що творчість завершилася актом дарування, актом людського зв'язку. Я розвернувся і пішов. Йшов додому з порожніми руками, але з наповненою до країв душею. Це був той самий творчий комфорт, якого я прагнув – відчуття, що ти щойно переклав шепіт Всесвіту на мову, яку зрозуміла інша людина. Осінь дала мені не тільки натхнення, а й історію. І цю історію я віддав її власниці. Тепер полотно житиме там, де воно й народилося – у чиїйсь тендітній реальності. А я залишився з гострим смаком цього моменту. І цього мені достатньо.

#поезія Не шарпай, Жовтню, мою душу. І так пошарпана уся... Я схожа на осінню грушу Така ж солодка та стара. Я схожа на листок ожини Така ж колюча і крихка. На грона стиглої калини Гірчить вона. І я гіркА... Не шарпай, Жовтню, моє серце. Воно і так давно твоє. Я ніби чорна кава з перцем. Яка вже є... Яка вже є... Людмила Галінська

#ШІ #сатира #пригоди #новела Операція "Золотий Wi-Fi": Як один мер вирішив прокласти інтернет на Марс, щоб виграти місцеві вибори. Потрібно віддати належне професору Теодору Капсулі: він був генієм. Хоча його геніальність, як зауважували колеги, була "глибоко неконкурентоспроможною". У свої тридцять з чимось він очолював кафедру "Теоретичної Архітектури Нездійсненних Мрій" в НДІ "Забутих Ідей", що розташовувався у приміщенні колишньої котельні. Теодор міг сконструювати генератор вічного руху з трьох скріпок та однієї глибокої думки, але ніколи не міг змусити працювати місцевий кулер для води. Це було його професійне прокляття — він міг проектувати майбутнє, але абсолютно ігнорував сьогодення. Його звичну знудженість перервав вторгнення. Двері НДІ, які трималися на чесному слові та шарі скотчу, розчинилися, впустивши потік дорогих парфумів та світла софітів. На порозі стояв не хто інший, як Мер Златовласник. Мер Златовласник був втіленням міської політики: лискучий, усміхнений, із зачіскою, що кидала виклик силі тяжіння, і поглядом, що вже бачив себе на обкладинці "Форбс". Його місто, "Першостолиця" (колишнє "Нижнє Закутковсько"), було зразком постмодерністської кризи: фонтани не працювали, каналізація періодично відзначала "день відкритих дверей", але на кожній центральній вулиці стояло по три однакові бронзові статуї місцевого коваля-мецената (у різних позах, звісно). "Професоре! — вигукнув Мер, як оратор на стадіоні, хоча в кімнаті, крім Теодора, був лише старий кіт, що спав на комп'ютерному моніторі. — Я приніс Вам Місію!" Теодор обережно підсунув до себе стілець, на якому лежав його недоїдений бутерброд. "Сподіваюся, Місія не вимагає від мене зремонтувати кулер, пане Мед. На це в мене кваліфікації не вистачить". "Це набагато, набагато масштабніше! — Златовласник вийняв з кишені айфон останньої моделі, хоча в районі вже тиждень не було мобільного зв’язку, і зачитав. — Мій новий передвиборчий лозунг: 'Інтернет — кожному марсіанину!' Ми маємо прокласти канал зв'язку на Марс! Нехай знають, що Першостолиця – це космічний хаб! Ви розробите 'Трансмарсіанський Кабельний Регулятор' (ТКР) за два тижні. Це буде Ваша історична місія. Або, як мінімум, Ваш новий бюджет". Теодор, зітхнувши, зрозумів: йому доведеться знову рятувати світ, ігноруючи дірки в асфальті прямо під вікном. Першим кроком, звісно, стало формування команди, бо одному тягнути цей абсурдний проект було б занадто нудно. Теодор згадав про двох людей, без яких жоден по-справжньому божевільний проект у Першостолиці не обходився. Перша – це була Бабуся-Хакер Аделаїда. Вона жила в орендованій квартирі, обвішаній кабелями та антенами, і віртуозно зламувала урядові сервери. Не заради грошей чи політики, а виключно, щоб знайти у базах даних інформацію про реальні знижки на аспірин та іноді змінювала графік роботи ЖЕКу, щоб той працював у суботу. "Навіщо мені Марс, Теодор? — суворо запитала вона, клацаючи по клавіатурі. — Там немає жодної аптеки. Але, гаразд. Мені потрібен доступ до бази даних 'Комісії з Міжгалактичних Відносин', щоб знайти їхні тарифи на трансляцію. Бо, якщо вони там мають роумінг, це буде скандал". Другий — це був Агентурний Постачальник Кузьма. Людина без визначеної посади, але з безмежними зв'язками. Він міг "добути" що завгодно: від рідкісного радіоізотопу до підписаної особисто Іваном Франком квитанції за проїзд. Усі його операції проходили через "паралельний бюрократичний ринок". "ТКР, кажеш? — Кузьма почухав свою потилицю, оточену неймовірною кількістю шапок. — Потрібен дозвіл від Комісії. А для нього потрібен талон на облік, який видають після надання довідки про відсутність боргів у гуртожитку, завіреної печаткою 'Товариства любителів кактусів'. Я все зроблю. Мені лише потрібен один старий, але дуже рідкісний значок 'Ударник П'ятирічки' — це тепер офіційна валюта в Комісії". Пригода "Отримання Дозволу на Трансляцію" стала справжнім бенефісом абсурду. Комісія з Міжгалактичних Відносин і Кабельної Регуляції виявилася трьома стомленими чоловіками у спортивних штанях, які сиділи у підвалі під мерією. Їхній головний робочий інструмент – старий арифмометр. "Форма 27-Б-Квадратна, — сухо промовив голова Комісії, пан Папірус. — Заповнюємо лише фіолетовою ручкою і додаємо план Марса, намальований від руки на кальці. Без цього навіть не підходьте. І так, значок 'Ударник' приймаємо, але краще — рідкісну поштову марку. Знаєте, з метеликом, що дивиться ліворуч". Після тижневих бюрократичних поневірянь, обміну марками та заповнення ста сорока сторінок анкети про "психологічну сумісність пристрою з атмосферою Юпітера" (хоча йшлося про Марс), ТКР був нарешті зібраний. Це був шедевр: велика мідна тарілка (колишній кришка від каналізаційного люка), обмотана новорічними гірляндами, з прикрученим до неї старим дисковим телефоном (для "прямого набору Марса") і кількома світлодіодами. Перший тестовий запуск, що відбувся о третій годині ночі в покинутій оранжереї, спричинив лише нещастя. Замість очікуваного «марсіанського ехо», ТКР видав пронизливий звук, який нагадував сварку двох мікрохвильових печей, і відразу ж відключив світло у всьому районі. А потім задзвонив старий дисковий телефон. Теодор обережно підняв слухавку. З неї долинув роздратований, чужий голос, що говорив дивною сумішшю латини та шипіння. "Це хто?!! — прошипів голос. — Я тут у своїй зоні відпочинку, дивлюся 'Міжгалактичний Канал Прогнозу Погоди', а тут ваш примітивний, абсолютно неліцензійний 'Трансмарсіанський Регулятор' створює мені електромагнітне засмічення! Негайно вимкніть ваш металобрухт! Це вже третій випадок за тиждень! Ваш мер — це взагалі хто такий?!" Теодор зрозумів: пристрій працював, але його сигнал був настільки потужним і брудним, що глушив усе в радіусі мільйона кілометрів і був сприйнятий як нахабний спам кимось у ближньому космосі. Настав час кульмінації. Мер Златовласник не цікавився технічними деталями, його цікавили лише камери. На центральній площі, поруч із бронзовим ковалем, встановили гігантський екран для "Марсіанського Стріму". Зібралося близько сотні глядачів (переважно журналісти та ті, хто чекав на роздачу безкоштовних передвиборчих ручок). "Дорогі жителі! — Златовласник простягнув руки до неба. — Сьогодні ми прорвемо інтернет-блокаду Червоної Планети! Це наш подарунок Марсу! Вони знатимуть, що таке справжній, якісний Першостоличний Wi-Fi!" Теодор, який стояв за ширмою, усвідомив усю глибину катастрофи. Якщо мер натисне кнопку, пристрій просто зірве черговий електромагнітний хаос, а гігантський екран покаже лише сніг. "Вибачте, — тихо сказав Теодор своїм колегам, — я мушу зіграти на випередження. Якщо вже влаштовувати трансляцію, то хоч із змістом". Він швидко витягнув один із химерних проводів ТКР, приєднавши його до старого, ледь помітного приймача, який Кузьма раніше "добув" у кабінеті мера. Цей приймач використовувався для трансляції закритого засідання Міської Ради в кабінет Златовласника. Мер, не підозрюючи про підміну, з пафосом натиснув величезну червону кнопку. Фанфари заграли. На гігантському екрані з'явилося зображення. Це був не Марс. Це навіть не був сніг. На екрані транслювалося позачергове, терміново скликане засідання міської ради. Члени ради, розслаблені й переконані, що їх ніхто не чує, сиділи за столом, висловлюючи свої "щирі" думки. — ...Отже, гроші на 'Марсіанський Wi-Fi' ми ділимо так: мені на нове авто, вам на ремонт дачі, а Професору Капсулі ми купимо почесну грамоту, — говорив заступник мера, голосно відсьорбуючи чай. — А водопровід? — запитав інший. — Який водопровід? Ми ж інтернет на Марс тягнемо! Не забивайте голову дрібницями. Головне — піар. Хто там взагалі про той водопровід згадає? Натовп на площі замовк. Спочатку було здивування, потім — глухий, важкий сміх, який швидко переріс у гучний, обурений крик. Мер Златовласник, який дивився на екран із жахом, намагався вирвати кабель, але це було марно. Його передвиборчий "Марсіанський Стрім" став миттєвим, стовідсотково правдивим викриттям. Наступного дня рейтинг Златовласника впав нижче плінтуса, який давно відійшов від стіни через відсутність нормального ремонту. Скандал був грандіозним. Теодор Капсула, вперше за довгий час, почувався не генієм, а просто корисною людиною. Він розібрав ТКР. Мідну тарілку він використав, як треба: пофарбував і встановив її як кришку на відкритий каналізаційний люк біля свого НДІ. А старі, потужні підсилювачі він разом із Кузьмою, який "добув" сотню метрів труб, використав для налагодження тиску в міській системі водопостачання. Через тиждень у "Першостолиці" вперше за п'ять років з кранів пішла вода, а не зелена іржава рідина. Команда зібралася ввечері, щоб відзначити це. Не марсіанський прорив, а прорив у побуті. "Добре, Теодор, — Бабуся Аделаїда випила свій чай. — Ти провів свою найбільшу операцію. Тепер можеш зайнятися справді важливою справою". "Якою, Аделаїдо?" "Мені потрібен пристрій, який буде блокувати рекламу в усьому місті, а не тільки в моєму браузері. І щоб ЖЕК, нарешті, почав працювати в суботу. Бо тут не Марс, тут справжня, земна бюрократія. А це, друже, найскладніше поле для вивчення". Кузьма, зітхнувши, вже шукав у своїх бездонних кишенях потрібний інструмент. Адже тепер, коли Златовласник був у минулому, їм потрібно було знайти когось, хто відповідав за сміттєві баки. А це вже була абсолютно нова, хоч і приземлена, пригода.

📰Мешканців Мелітополя штрафуватимуть на великі суми за відсутність російського месенджера Мах. Розповідає РІА Південь. Окупанти буквально змушують мешканців окупованого Мелітополя та інших ТОТ встановлювати собі на смартфони месенджер Max, яким вони хочуть замінити звичні Телеграми або Whatsapp. У випадку відмови, погрожують штрафувати. «Пока обходимся легкими мерами, штрафами. Если народ не поймет, придется более решительно укреплять позиции Max и других инструментов, направленных на защиту государства», - повідомляє окупаційний депутат. Під «легкими мірами» він має на увазі штрафи у розмірі 15-20 тисяч рублів для початку і 150-200 тисяч рублів для злісних порушників. ☝️Таким чином, люди будуть змушені ставити додаток, яким займається ФСБ, щоб не отримати величезні штрафи. А через це можуть втратити зв'язок із близькими людьми, які перебувають у Європі чи на підконтрольній Україні території. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Знову разом із рідними: ще сімнадцять дітей повернули з російської окупації. Сімнадцять українських дітей та підлітків, яких окупанти намагались відірвати від дому, тепер у безпеці. Їх вдалося повернути завдяки ініціативі Президента України Bring Kids Back UA, Save Ukraine та партнерам. Серед врятованих – підлітки, яких окупанти намагалися «виховати» в псевдовійськових таборах, діти, яких залякували, відбирали гаджети, розлучали з батьками або змушували навчатися за російськими програмами. Дехто з них роками жив у страху й ізоляції, ховаючись від окупантів, щоб уникнути примусового «вилучення». Кожна така історія – це не лише про порятунок, а й про відновлення дитинства, яке ворог намагався відібрати. Повернення всіх українських дітей додому – завдання, яке поставив Президент і яке виконується крок за кроком. Національне інформаційне бюро https://t.me/Ukraineaboveallelse

Чашушулі з яловичиною та червоною квасолею Яловичина (лопатка або грудинка) — 700 г Цибуля ріпчаста — 2–3 шт. Часник — 5 зубчиків Помідори стиглі — 3 великі Червона квасоля консервована — 250 г Перець гострий (чилі) — за смаком Томатна паста — 1 ст. л. Кінза свіжа — 1 пучок Лавровий лист — 2 шт. Хмелі-сунелі — 1 ст. л. Сіль, чорний перець — за смаком Рослинна олія — 2–3 ст. л.

🇺🇦Юлія Стародубцева поступилася 🇨🇳Чжен Ушуан у першому колі турніру WTA 250 у Цзюцзяні - 3:6, 6:7(5). Українська тенісистка зазнала третьої поразки поспіль, а її суперниця, яка займає 304-е місце у світовому рейтингу, перервала безвиграшну серію з п'яти матчів і здобула першу в кар'єрі перемогу в основній сітці турніру WTA. #tennis #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport