Українська
English
#особистості
Леопольд Іванович Ященко (2 червня 1928, Київ – 2 квітня 2016, Київ) – видатний український музикознавець, фольклорист, хоровий диригент і композитор, чиє життя стало символом відродження української народної культури. Засновник і незмінний керівник етнографічного хору «Гомін», він залишив неоціненний внесок у збереження та популяризацію українського фольклору.
Народившись у Києві, Ященко з дитинства відчув поклик до музики. Закінчивши Київську консерваторію (1954) та аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1957), він присвятив себе дослідженню української народної пісні. Його кандидатська дисертація «Українське народне багатоголосся» (1961) стала важливим внеском у музикознавство, розкриваючи унікальність традиційного українського хорового співу.
У 1969 році Ященко заснував хор «Гомін», який мав на меті відродження українських народних звичаїв, календарних свят і патріотичних пісень. Проте вже за два роки радянська влада визнала хор «націоналістичним» і заборонила його діяльність, а самого Ященка виключили зі Спілки композиторів. Попри репресії, він не зрадив своїй справі, працюючи то маляром, то теслярем, але продовжуючи популяризувати українську пісню. У 1984 році хор було відновлено, а в 1989-му «Гомін» першим у Києві публічно виконав гімн «Ще не вмерла Україна», повертаючи національні символи в суспільну свідомість.
Ященко не лише збирав і обробляв народні пісні, а й створював власні твори, які гармонійно поєднували фольклорні мотиви з сучасним звучанням. Його діяльність відзначена Шевченківською премією (1993) та премією імені Павла Чубинського (1992). Завдяки Ященку та його хору українська пісня стала не лише мистецтвом, а й духовним мостом між поколіннями.
Леопольд Ященко залишив по собі спадщину, яка й досі звучить у репертуарі «Гомону», надихаючи українців берегти свою культурну ідентичність. Його слова, що цитують Порфирія Демуцького, «Хто співає – той щасливий!», стали девізом для багатьох шанувальників української пісні.
Леопольд Іванович Ященко (2 червня 1928, Київ – 2 квітня 2016, Київ) – видатний український музикознавець, фольклорист, хоровий диригент і композитор, чиє життя стало символом відродження української народної культури. Засновник і незмінний керівник етнографічного хору «Гомін», він залишив неоціненний внесок у збереження та популяризацію українського фольклору.
Народившись у Києві, Ященко з дитинства відчув поклик до музики. Закінчивши Київську консерваторію (1954) та аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1957), він присвятив себе дослідженню української народної пісні. Його кандидатська дисертація «Українське народне багатоголосся» (1961) стала важливим внеском у музикознавство, розкриваючи унікальність традиційного українського хорового співу.
У 1969 році Ященко заснував хор «Гомін», який мав на меті відродження українських народних звичаїв, календарних свят і патріотичних пісень. Проте вже за два роки радянська влада визнала хор «націоналістичним» і заборонила його діяльність, а самого Ященка виключили зі Спілки композиторів. Попри репресії, він не зрадив своїй справі, працюючи то маляром, то теслярем, але продовжуючи популяризувати українську пісню. У 1984 році хор було відновлено, а в 1989-му «Гомін» першим у Києві публічно виконав гімн «Ще не вмерла Україна», повертаючи національні символи в суспільну свідомість.
Ященко не лише збирав і обробляв народні пісні, а й створював власні твори, які гармонійно поєднували фольклорні мотиви з сучасним звучанням. Його діяльність відзначена Шевченківською премією (1993) та премією імені Павла Чубинського (1992). Завдяки Ященку та його хору українська пісня стала не лише мистецтвом, а й духовним мостом між поколіннями.
Леопольд Ященко залишив по собі спадщину, яка й досі звучить у репертуарі «Гомону», надихаючи українців берегти свою культурну ідентичність. Його слова, що цитують Порфирія Демуцького, «Хто співає – той щасливий!», стали девізом для багатьох шанувальників української пісні.
#особистості
Леопольд Іванович Ященко (2 червня 1928, Київ – 2 квітня 2016, Київ) – видатний український музикознавець, фольклорист, хоровий диригент і композитор, чиє життя стало символом відродження української народної культури. Засновник і незмінний керівник етнографічного хору «Гомін», він залишив неоціненний внесок у збереження та популяризацію українського фольклору.
Народившись у Києві, Ященко з дитинства відчув поклик до музики. Закінчивши Київську консерваторію (1954) та аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1957), він присвятив себе дослідженню української народної пісні. Його кандидатська дисертація «Українське народне багатоголосся» (1961) стала важливим внеском у музикознавство, розкриваючи унікальність традиційного українського хорового співу.
У 1969 році Ященко заснував хор «Гомін», який мав на меті відродження українських народних звичаїв, календарних свят і патріотичних пісень. Проте вже за два роки радянська влада визнала хор «націоналістичним» і заборонила його діяльність, а самого Ященка виключили зі Спілки композиторів. Попри репресії, він не зрадив своїй справі, працюючи то маляром, то теслярем, але продовжуючи популяризувати українську пісню. У 1984 році хор було відновлено, а в 1989-му «Гомін» першим у Києві публічно виконав гімн «Ще не вмерла Україна», повертаючи національні символи в суспільну свідомість.
Ященко не лише збирав і обробляв народні пісні, а й створював власні твори, які гармонійно поєднували фольклорні мотиви з сучасним звучанням. Його діяльність відзначена Шевченківською премією (1993) та премією імені Павла Чубинського (1992). Завдяки Ященку та його хору українська пісня стала не лише мистецтвом, а й духовним мостом між поколіннями.
Леопольд Ященко залишив по собі спадщину, яка й досі звучить у репертуарі «Гомону», надихаючи українців берегти свою культурну ідентичність. Його слова, що цитують Порфирія Демуцького, «Хто співає – той щасливий!», стали девізом для багатьох шанувальників української пісні.
420views
