Поема Летить ворона Верхи на мусі Муха летить По річці Немов би Потяг по рейках — летить гусь Поема Абсурд Дрррр jak jest той Дрин на патику Так буде лопух на очереті Поки існує абсурд Існую і я — цезар абсурду Абсурд і сюр моя Їда Вода моя то час у шклянці із Мухи крил що підкована золотими підковами. Аби-таби-мами-ту Трук пуп кап пак Ю-Г-М-Т ©️ Цезар Абсурду #сюрреалізм #абсурд

ТГ Говорять Снайпер+ Сюрреалізм четвертого року повномасштабної війни. Під стінами приміщення з пафосною табличкою «Культурно-мистецький центр НаУКМА» зібралося студенство Києво-Могилянської академії. Саме тієї Могилянки, яка з 1632 року була осередком українства і несла правильні сенси там, де їх не було. Але сьогодні студенти стоять під стінами, а не всередині. Бо двері для них — зачинені. Керівництво академії — в особах Сергія Квіта, Дмитра Мазіна і Владислави Осьмак — заборонило лекцію українського військового, який пройшов пекло найгарячіших ділянок фронту. Йому відмовили через висновок так званого “комітету з етики” — мовляв, він занадто правий, аби читати в академії лекції. Тема лекції: «Героїчна порода: від старої України до Третіх визвольних змагань». Я особисто мав розмову з Мазіним і Осьмак. Звертався до них від імені командування 3-го Армійського корпусу. Попереджав про недопустимість ситуацій, у яких люди, що боронили Київ, не мають змоги прочитати лекцію в цьому ж Києві. Але марно. Недавнишня Києво-Могилянка перетворилася на режимний об’єкт, який більше нагадує університет епохи Януковича, ніж простір вільної думки. Звертаюся до всієї військової і освітньої спільноти: Це вимагає публічної оцінки. Бо питання не лише в одній відмові — питання в тому, чому сьогодні військовий — ворог в академії, яка завжди була оплотом українського духу. Чому ці люди беруть участь в освітньому процесі? Чого вони навчать студентів? Ненавидіти армію? Зневажати жертву? Цуратися правди, якщо вона незручна? Прошу про максимальний розголос.

#особистості Емма Андієвська відзначає 94 роки 19 березня. Видатна українська художниця, поетеса та письменниця, чия творчість стала унікальним явищем у світі мистецтва та літератури. Народилася вона 19 березня 1931 року в місті Сталіно (нині Донецьк) в Україні. Через складні життєві обставини, зокрема хворобливість у дитинстві та початок Другої світової війни, її сім’я була змушена емігрувати в 1943 році. З того часу Андієвська жила за кордоном, переважно в Німеччині (Мюнхені) та США (Нью-Йорку), але завжди залишалася вірною українській культурі та мові. Як художниця-авангардистка, Емма Андієвська створила понад 9 тисяч картин, не маючи формальної мистецької освіти. Її роботи вражають індивідуальністю та глибиною: ранні картини виконані аквареллю, а пізніші — переважно акриловими та олійними фарбами. Вона сама описувала свій творчий процес як медитацію, де підсвідомість відіграє ключову роль, а образи приходять до неї вже готовими. Її стиль часто асоціюють із сюрреалізмом, експресіонізмом та натуралізмом, хоча сама Андієвська відмежовувалася від будь-яких ярликів, називаючи себе візіонеркою. Виставки її картин проходили в багатьох країнах світу, зокрема в США, Канаді, Франції, Німеччині, Україні та інших. У літературі Андієвська також залишила значний слід. Вона є авторкою 29 поетичних збірок, п’яти книг короткої прози та трьох романів. Її поезія, часто написана у формі сонетів, вирізняється новаторським підходом, дисонансами та глибокими філософськими асоціаціями. Теми її творів — філософські, духовні та містичні — відображають її унікальне бачення світу. Андієвську пов’язують із Нью-Йоркською групою українських літераторів, хоча вона підкреслювала свою творчу незалежність. Емма Андієвська — це приклад митця, який, попри еміграцію та складні життєві випробування, зберіг і розвинув українську ідентичність. Її багатогранна творчість продовжує надихати та захоплювати поціновувачів мистецтва й літератури в усьому світі.