• ❗️Англія перемогла Норвегію і вийшла у півфінал чемпіонату світу
    ⚡️ У ніч на 12 липня збірні Норвегії та Англії зустрілися у чвертьфіналі чемпіонату світу з футболу 2026.

    🏟 Поєдинок пройшов на стадіоні «Хард Рок Стедіум» у Х'юстоні (штат Техас, США). Англійська команда перемогла з рахунком 2:1 завдяки дублю Джуда Беллінгема. Команди зіграли 120 хвилин, адже не змогли розв'язувати питання в основний час.

    📌 У півфіналі турніру Англія зіграє з переможцем пари Аргентина – Швейцарія.

    🏆 ЧС-2026. Чвертьфінал.
    🇳🇴 Норвегія – 🏴󠁧󠁢󠁥󠁮󠁧󠁿 Англія – 1:2
    Гол: Шельдеруп, 35 – Беллінгем, 45+2, 93.
    #World_Football #football #European_football @European_football
    #футбол_football #Brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    ❗️Англія перемогла Норвегію і вийшла у півфінал чемпіонату світу ⚡️ У ніч на 12 липня збірні Норвегії та Англії зустрілися у чвертьфіналі чемпіонату світу з футболу 2026.🏟 Поєдинок пройшов на стадіоні «Хард Рок Стедіум» у Х'юстоні (штат Техас, США). Англійська команда перемогла з рахунком 2:1 завдяки дублю Джуда Беллінгема. Команди зіграли 120 хвилин, адже не змогли розв'язувати питання в основний час.📌 У півфіналі турніру Англія зіграє з переможцем пари Аргентина – Швейцарія.🏆 ЧС-2026. Чвертьфінал.🇳🇴 Норвегія – 🏴󠁧󠁢󠁥󠁮󠁧󠁿 Англія – 1:2Гол: Шельдеруп, 35 – Беллінгем, 45+2, 93.#World_Football #football #European_football @European_football#футбол_football #Brovarysport @brovarysportВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    170переглядів
  • Британський рок-музикант Род Стюарт під час концерту в Стокгольмі присвятив пісню The Rhythm of My Heart ЗСУ, українському народу та Зеленському.
    https://bukvy.org/lyudy-z-usogo-svitu-stoyat-na-vashomu-botsi-rod-sty... заявив, що захоплюється стійкістю українців у війні проти Росії, і зазначив, що його виступ став реакцією на нещодавні ракетні удари по Києву.
    Британський рок-музикант Род Стюарт під час концерту в Стокгольмі присвятив пісню The Rhythm of My Heart ЗСУ, українському народу та Зеленському.https://bukvy.org/lyudy-z-usogo-svitu-stoyat-na-vashomu-botsi-rod-styuart-pidtrymav-ukrayinu/Артист заявив, що захоплюється стійкістю українців у війні проти Росії, і зазначив, що його виступ став реакцією на нещодавні ракетні удари по Києву.
    BUKVY.ORG
    Британський рок-музикант сір Род Стюарт підтримав Україну
    Британський рок-музикант сер Род Стюарт висловив свою солідарність з Україною, присвятивши країні й її народу хіт The Rhythm of My Heart.
    154переглядів
  • Британський рок-музикант Род Стюарт під час концерту в Стокгольмі присвятив пісню The Rhythm of My Heart ЗСУ, українському народу та Зеленському.
    https://bukvy.org/lyudy-z-usogo-svitu-stoyat-na-vashomu-botsi-rod-sty... заявив, що захоплюється стійкістю українців у війні проти Росії, і зазначив, що його виступ став реакцією на нещодавні ракетні удари по Києву.
    Британський рок-музикант Род Стюарт під час концерту в Стокгольмі присвятив пісню The Rhythm of My Heart ЗСУ, українському народу та Зеленському.https://bukvy.org/lyudy-z-usogo-svitu-stoyat-na-vashomu-botsi-rod-styuart-pidtrymav-ukrayinu/Артист заявив, що захоплюється стійкістю українців у війні проти Росії, і зазначив, що його виступ став реакцією на нещодавні ракетні удари по Києву.
    BUKVY.ORG
    Британський рок-музикант сір Род Стюарт підтримав Україну
    Британський рок-музикант сер Род Стюарт висловив свою солідарність з Україною, присвятивши країні й її народу хіт The Rhythm of My Heart.
    210переглядів
  • #УлянаДельРей - Рок-огірок
    #УлянаДельРей - Рок-огірок
    182переглядів
  • #шімузика
    Пісня - Маріонетка вампіра, в стилі рок-опери. Згенеровано в співпраці з штучним інтелектом. Приємного прослуховування ❤️
    #шімузика Пісня - Маріонетка вампіра, в стилі рок-опери. Згенеровано в співпраці з штучним інтелектом. Приємного прослуховування ❤️
    322переглядів 5Відтворень
  • Группа "КГБ"("Кабинет Гомерических Болезней"") - Родина (1988)

    Запис виступу у Бердянському рок-клюбі у травні 1988 року

    "Родина-уродина,
    с быдлом отмороженным,
    с мозгом заторможенным
    и с тоски заблёвана..."

    http://www.ik-music.net/
    Группа "КГБ"("Кабинет Гомерических Болезней"") - Родина (1988) Запис виступу у Бердянському рок-клюбі у травні 1988 року "Родина-уродина, с быдлом отмороженным, с мозгом заторможенным и с тоски заблёвана..." http://www.ik-music.net/
    1
    412переглядів 40Відтворень
  • 🕯️На фронті загинув 25-річний Антон Полюхович із позивним "Умнік", боєць християнського батальйону «Братство» у складі ГУР, - повідомили у «Братстві».

    ⚡️Антон брав участь у диверсійних операціях на Запорізькому напрямку. Під час диверсійного рейду на протилежний берег Каховського водосховища разом з групою нейтралізував вороже розвідувальне відділення, а також взяв у полон двох цінних бійців противника. За мужність і відвагу його нагородили орденом «За мужність».

    «Доброї душі хлопчина, прихожанин церкви, фанат української рок музики і настільних ігор в тилу, був розважливим, безстрашним і небагатослівним бійцем на війні», - згадують про Антона у «Братстві».

    Відспівуватимуть бійця в Києві, у Михайлівському Золотоверхому соборі 7 квітня о 11:30, з прощальною церемонією на майдані незалежності одразу після.
    🕯️На фронті загинув 25-річний Антон Полюхович із позивним "Умнік", боєць християнського батальйону «Братство» у складі ГУР, - повідомили у «Братстві». ⚡️Антон брав участь у диверсійних операціях на Запорізькому напрямку. Під час диверсійного рейду на протилежний берег Каховського водосховища разом з групою нейтралізував вороже розвідувальне відділення, а також взяв у полон двох цінних бійців противника. За мужність і відвагу його нагородили орденом «За мужність». «Доброї душі хлопчина, прихожанин церкви, фанат української рок музики і настільних ігор в тилу, був розважливим, безстрашним і небагатослівним бійцем на війні», - згадують про Антона у «Братстві». Відспівуватимуть бійця в Києві, у Михайлівському Золотоверхому соборі 7 квітня о 11:30, з прощальною церемонією на майдані незалежності одразу після.
    110переглядів
  • Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂

    У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко.
    Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу.
    Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій.
    Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти.

    Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів.
    — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального!
    Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив:
    — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат!

    Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці.
    Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь.

    Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс.
    — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції.

    Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів.

    — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він.

    Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів:
    — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм!

    Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося!
    На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя:
    “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…”
    І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”.
    Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту.
    Гриць відступив, визнавши поразку.
    — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити.

    Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися.
    Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич:
    — Повний бак — і в атаку!
    -----

    Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві.

    Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді.

    — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні...

    Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав:
    — Повний бак?
    — Два! — відповів голова.

    Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано.
    На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність.

    Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала!

    — Вона боїться?! — здивувався він. — Або...

    І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць.
    — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі.

    Семен прикусив пиріжок.

    — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву!

    Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів".
    Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою.
    Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода.

    Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив".

    Семен усім відповів одне:

    — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком!
    -----

    Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби.

    І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою.

    — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла!

    Семен підняв брову.
    — Трава, що косить людей?
    — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком!

    У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці.

    Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу.

    — Ви впевнені, що впораєтесь?

    — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий.

    Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити.

    — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження!

    Семен не розгубився:

    — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу!

    І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана".

    Але головний бос чекав попереду…

    У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора.

    — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею!

    — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой.
    Вони зійшлися у бою, де:
    Семен рубав лезом і логікою,
    МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!”

    Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот).
    — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння.

    Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі.

    Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту".
    А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.”
    ---
    THE END
    Але не кінець історії.
    Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян.
    І вже лунає знайомий звук:

    бзззззззз…
    Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂 У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко. Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу. Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій. Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти. Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів. — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального! Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив: — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат! Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці. Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь. Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс. — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції. Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів. — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він. Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів: — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм! Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося! На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя: “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…” І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”. Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту. Гриць відступив, визнавши поразку. — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити. Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися. Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич: — Повний бак — і в атаку! ----- Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві. Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді. — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні... Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав: — Повний бак? — Два! — відповів голова. Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано. На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність. Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала! — Вона боїться?! — здивувався він. — Або... І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць. — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі. Семен прикусив пиріжок. — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву! Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів". Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою. Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода. Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив". Семен усім відповів одне: — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком! ----- Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби. І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою. — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла! Семен підняв брову. — Трава, що косить людей? — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком! У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці. Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу. — Ви впевнені, що впораєтесь? — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий. Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити. — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження! Семен не розгубився: — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу! І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана". Але головний бос чекав попереду… У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора. — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею! — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой. Вони зійшлися у бою, де: Семен рубав лезом і логікою, МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!” Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот). — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння. Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі. Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту". А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.” --- THE END Але не кінець історії. Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян. І вже лунає знайомий звук: бзззззззз…
    3Kпереглядів
  • ⚡️ У Дніпрі поряд із шосе чоловік перевозить одну дитину на плечах, а іншу — на рамі велосипеда, — повідомляють місцеві ЗМІ
    Батько рок
    ⚡️ У Дніпрі поряд із шосе чоловік перевозить одну дитину на плечах, а іншу — на рамі велосипеда, — повідомляють місцеві ЗМІ Батько рок
    199переглядів 3Відтворень
  • #історія #речі
    🎶 Арфа: Ангельський хребет та 47 відтінків елегантності 🎶
    Якщо ви вважаєте, що найскладніша річ у світі — це зібрати меблі з IKEA за інструкцією, ви просто ніколи не налаштовували арфу. Цей інструмент — справжній аристократ, чий родовід сягає часів, коли люди ще полювали на мамонтів, а не на знижки в супермаркетах.

    🏹 Від зброї до музики

    Все почалося з банального вбивства. Ну, майже. Первісний мисливець пустив стрілу і зауважив, що тятива його лука видає приємне «дзинь». Замість того, щоб просто піти за вечерею, цей ранній естет вирішив натягнути на раму кілька жилок різної довжини. Так народилася арфа. У Давньому Єгипті цей інструмент був настільки популярним, що його зображували на гробницях — фараони хотіли бути впевненими, що в потойбіччі їх розважатимуть не гірше, ніж за життя.

    🔱 Ірландська впертість та національна гордість

    Арфа — чи не єдиний інструмент, що примудрився стати державним символом. Для ірландців вона — не просто джерело звуку, а маніфест. Коли британці намагалися заборонити ірландську культуру, вони буквально нищили арфи та переслідували музикантів. Не допомогло. Тепер арфа прикрашає і монети євро, і етикетки відомого темного пива. Іронічно, чи не так?

    🦵 Педальний драйв: Секрет віртуозності

    До XVIII століття арфа була трохи... обмеженою. Вона могла грати лише в одній тональності. Хочете змінити ноту? Перетягуйте струну пальцями посеред виступу. Але потім з'явилися педалі. Сучасна концертна арфа має сім педалей, кожна з яких має три позиції. Артист за інструментом працює ногами не менше, ніж професійний гонщик «Формули-1», одночасно зберігаючи вираз обличчя людини, що щойно побачила райські ворота.

    🎻 Критичний погляд на німб

    Міф про ангелів: Популярна культура переконала нас, що кожен порядний ангел на хмаринці зобов’язаний тримати арфу.
    Критичний коментар: Насправді це середньовічний піар-хід. У Біблії згадується «кіннор» — давній струнний інструмент, що за формою ближчий до ліри. Але середньовічні перекладачі та художники вирішили, що ліра — це занадто антично, а от арфа — це статусно. Так і закріпився цей небесний дрес-код.

    ✨ Сучасний акорд

    Сьогодні арфа — це 47 струн, близько двохсот деталей і вартість як у непоганого кросовера. Вона вимагає від музиканта терпіння святого та мозолів на пальцях, які б зацінили рок-гітаристи. Але коли лунає перший акорд, стає зрозуміло: цей «музичний лук» стріляє точно в серце, і промахів у нього не буває.
    #історія #речі 🎶 Арфа: Ангельський хребет та 47 відтінків елегантності 🎶 Якщо ви вважаєте, що найскладніша річ у світі — це зібрати меблі з IKEA за інструкцією, ви просто ніколи не налаштовували арфу. Цей інструмент — справжній аристократ, чий родовід сягає часів, коли люди ще полювали на мамонтів, а не на знижки в супермаркетах. 🏹 Від зброї до музики Все почалося з банального вбивства. Ну, майже. Первісний мисливець пустив стрілу і зауважив, що тятива його лука видає приємне «дзинь». Замість того, щоб просто піти за вечерею, цей ранній естет вирішив натягнути на раму кілька жилок різної довжини. Так народилася арфа. У Давньому Єгипті цей інструмент був настільки популярним, що його зображували на гробницях — фараони хотіли бути впевненими, що в потойбіччі їх розважатимуть не гірше, ніж за життя. 🔱 Ірландська впертість та національна гордість Арфа — чи не єдиний інструмент, що примудрився стати державним символом. Для ірландців вона — не просто джерело звуку, а маніфест. Коли британці намагалися заборонити ірландську культуру, вони буквально нищили арфи та переслідували музикантів. Не допомогло. Тепер арфа прикрашає і монети євро, і етикетки відомого темного пива. Іронічно, чи не так? 🦵 Педальний драйв: Секрет віртуозності До XVIII століття арфа була трохи... обмеженою. Вона могла грати лише в одній тональності. Хочете змінити ноту? Перетягуйте струну пальцями посеред виступу. Але потім з'явилися педалі. Сучасна концертна арфа має сім педалей, кожна з яких має три позиції. Артист за інструментом працює ногами не менше, ніж професійний гонщик «Формули-1», одночасно зберігаючи вираз обличчя людини, що щойно побачила райські ворота. 🎻 Критичний погляд на німб Міф про ангелів: Популярна культура переконала нас, що кожен порядний ангел на хмаринці зобов’язаний тримати арфу. Критичний коментар: Насправді це середньовічний піар-хід. У Біблії згадується «кіннор» — давній струнний інструмент, що за формою ближчий до ліри. Але середньовічні перекладачі та художники вирішили, що ліра — це занадто антично, а от арфа — це статусно. Так і закріпився цей небесний дрес-код. ✨ Сучасний акорд Сьогодні арфа — це 47 струн, близько двохсот деталей і вартість як у непоганого кросовера. Вона вимагає від музиканта терпіння святого та мозолів на пальцях, які б зацінили рок-гітаристи. Але коли лунає перший акорд, стає зрозуміло: цей «музичний лук» стріляє точно в серце, і промахів у нього не буває.
    1
    2Kпереглядів
Більше результатів